Постанова
від 25.03.2014 по справі 826/12892/13-а
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12892/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Мельничука В.П.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційними скаргами Науково-дослідного економічного інституту, Державної фінансової інспекції в м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Науково-дослідного економічного інституту до Державної фінансової інспекції в м.Києві про скасування вимоги в частині,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 листопада 2013 року позовні вимоги Науково-дослідного економічного інституту до Державної фінансової інспекції в м.Києві про скасування вимоги в частині задоволено частково, скасовано пункти 5, 7, 13, 14 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року повністю; скасовано пункт 20 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року в частині вимоги відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 15426,76 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, а саме в частині пунктів 2, 3, 4, 6, 8, 9, 12, 15, 16, 17, 19, 21, 28 вимоги відповідача, з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення прийнято судом безпідставно та невмотивовано, винесено при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, та не відповідає наявним у справі документам та фактичним обставинам справи, а оскаржувана вимога Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року суперечить положенням законодавства, є необґрунтованою, тому підлягає скасуванню, оскільки позивач у період проведення ревізії здійснював свою діяльність у відповідності до положень законодавства.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що відповідачем було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача, враховуючи, що вжитими за період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, позивачу направлено письмову вимогу про усунення виявлених ревізією порушень, яка прийнята у відповідності до чинного законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної фінансової інспекції в м.Києві задоволенню не підлягає, апеляційна скарга Науково-дослідного економічного інституту підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 04 березня 2013 року по 18 травня 2013 року (в період з 18 березня 2013 року по 12 квітня 2013 року ревізію зупинено для проведення зустрічних звірок) відповідачем згідно з п.1.1.6.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Держфінінспекції в м.Києві на І квартал 2013 року, на підставі направлень на проведення ревізії від 28 лютого 2013 року №791, №793, від 11 квітня 2013 року №1302, від 15 квітня 2013 року №1367, від 13 травня 2013 року №1573 проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Науково-дослідного економічного інституту за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами ревізії фінансово-господарської діяльності НДЕІ за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року відповідачем встановлено ряд порушень та недоліків, про що складено акт від 24 травня 2013 року №072-30/1138.

Позивач не погоджуючись з висновками вищезазначеного акту ревізії подав до Держфінінспекції в м.Києві заперечення та зауваження, за результатом розгляду яких відповідач склав висновок на зауваження (заперечення) від 27 червня 2013 року, яким заперечення були частково прийняті.

03 липня 2013 року Державною фінансовою інспекцією в м.Києві на підставі акту ревізії від 24 травня 2013 року №072-30/1138 на ім'я позивача винесено вимогу №26-072-14-14/8827 щодо усунення порушень, виявлених ревізією, відповідно до якої Державна фінансова інспекція в м.Києві вимагає від позивача усунути порушення чинного законодавства, виявлені під час ревізії, та відшкодувати нанесену матеріальну шкоду.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах і організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Згідно ст.8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» основними функціями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю та контролю за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень; вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.

Відповідно до ст.10 вищезгаданого Закону органу державного фінансового контролю надається право перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

У відповідності до п.46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування. Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний контролюючий орган з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку щодо протиправності п.п.5, 7, 13, 14 повністю та п.20 (в частині) оскаржуваної вимоги з огляду на відповідність дій та рішень позивача вимогам чинного законодавства, а також доведення відповідачем наявності порушень щодо решти пунктів оскаржуваної вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо скасування п.п.5, 7, 13, 14, 20 (в частині) вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року з огляду на наступне:

Відповідно до п.6 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року, який фактично досліджувався судом першої інстанції, зобов'язано позивача повернути бюджетні кошти до Державного бюджету України в сумі 216785,80 грн.

Позивач за рахунок асигнувань загального фонду кошторису по КПКВ 1201070 «Прикладні наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, фінансова підтримка підготовки наукових кадрів у сфері економіки і торгівлі» за КЕКВ 1171 «Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм» в період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року покрив видатки спеціального фонду на загальну суму 216785,80 грн. по статті «Заробітна плата» на оплату праці працівників, штат яких затверджено по спеціальному фонду, що було встановлено відповідачем в ході ревізії шляхом співставлення даних казначейських виписок, касової книги, видаткових та прибуткових касових ордерів з даними штатних розписів та списків заміщення посад, затверджених наказами НДЕІ.

Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України (в редакції від 21 червня 2001 року, що діяв до 01 січня 2011 року) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством, якщо законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Згідно ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України (в редакції від 08 липня 2010 року, яка діє з 01 січня 2011 року) власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

В силу ч.4 ст.23 Бюджетного кодексу України (в редакції від 08 липня 2010 року) витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Статтями 43, 46 Конституції України встановлено право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат.

Згідно з ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст.115 КЗпП Україні заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

В силу ч.6 ст.24 Закону «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Чинним законодавством України за невиплату (несвоєчасну виплату) заробітної плати передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що позивач визнає вчинення виявленого відповідачем порушення, однак, зазначає, що дана дія була вимушеним заходом з метою недопущення виникнення заборгованості по заробітній платі перед працівниками державної установи, а тимчасові запозичення з асигнувань з загального фонду кошторису по КПКВ 1201070 на заробітну плату були компенсовані зі спеціального фонду.

Враховуючи, що на кінець бюджетного періоду суми запозичених видатків були відновлені позивачем, що не заперечується відповідачем, тому вимога повернути бюджетні кошти до Державного бюджету України в сумі 216785,80 грн. є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстації фактично розглянуто п.6 оскаржуваної вимоги №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року, однак, в резолютивній частині зазначено про скасування п.5 вимоги відповідача, що в силу ч.2 ст.200 КАС України не може тягнути скасуваня правильного по суті рішення з одних лише формальних підстав.

Відповідно до п.7 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року зобов'язано позивача відшкодувати нанесену матеріальну шкоду в сумі 210307,61 грн., зайво нарахованих та виплачених як заробітна плата зовнішнім сумісникам за фактично невиконану роботу під час їх перебування у відрядженнях, на лікарняних та за основним місцем роботи, в тому числі які територіально розташовані за межами Києва та Київської області.

Протягом періоду з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року у відповідача відповідно до наказів про прийняття на роботу та контракту працювали зовнішні сумісники, яким було нараховано та виплачено заробітну плату, що підтверджується розрахунковими листками.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, що працювали у позивача за сумісництвом, за даними табелів обліку використання робочого часу НДЕІ були протабельовані у відповідних періодах по робочим дням по 4 години, при цьому з листів про направлення у відрядження та листів з інших установ, де працювали вказані особи вбачається, що вони працювали у двох місцях одночасно. Посадові особи НДЕІ, що працювали за сумісництвом незалежно від перебування їх в приміщенні НДЕІ були протабельовані по 4 години щодня по робочим дням, при цьому виплата таким працівникам заробітної плати була здійснена згідно фактично виконаної роботи.

Згідно ст.19 Закону України «Про оплату праці» працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу.

Пунктом 5 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року №43, також передбачено, що оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу.

На підтвердження фактичного виконання робіт вищезазначеними особами, які працювали в НДЕІ за сумісництвом, позивачем надано копії актів фактично виконаних результатів досліджень сумісником, що працює за режимом віддаленого робочого місця; копії облікових карток НДР і ДКР (ОК) щодо науково-дослідних робіт, які виконувались посадовими особами НДЕІ, в тому числі особами, що працювали за сумісництвом; копії звітів про науково-дослідну роботу, згідно яких вищезазначені особи, які працювали за сумісництвом в НДЕІ, значаться у списках авторів таких науково-дослідних робіт. Крім того, інформація про відповідні науково-дослідні роботи розміщена на веб-сайті позивача http://ndei.me.gov.ua .

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач нарахував та виплатив заробітну плату зовнішнім сумісникам за фактично виконану роботу у періоді, який підлягав ревізії, на суму 154243,05 грн. та перерахував внески до фондів на суму 56123,18 грн. у відповідності до вимог чинного законодавства України, натомість, відповідачем всупереч ч.2 ст.71 КАС України не доведено невиконання відповідної роботи сумісниками та проведення позивачем виплати заробітної плати за фактично невиконану роботу, а тому п.7 вимоги Держфінінспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.13 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року зобов'язано позивача відобразити в обліку НДЕІ дебіторську заборгованість за ТОВ «Квадро-1» в сумі 157128,4 грн., стягнути з ТОВ «Квадро-1» кошти у відповідній сумі та перерахувати грошові кошти в сумі 71422,0 грн. до Державного бюджету України.

Як вбачається з матеріалів справи, між НДЕІ (орендодавець) та ТОВ «Квадро-1» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 06 листопада 2003 року №25, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 30,0 м 2 , розміщене за адресою: м.Київ, бул.Дружби народів, 28, на 7 поверсі (кім.727-728), що знаходиться на балансі НДЕІ, вартість якого становить за експертною оцінкою 95990,40 грн. станом на 30 червня 2003 року. Майно передається в оренду з метою розміщення аптек, які самостійно виготовляють ліки (реалізують готові ліки).

Також, між НДЕІ та ТОВ «Квадро-1» було укладено додаткову угоду від 06 листопада 2008 року б/н до договору оренди №25, якою продовжено термін дії договору оренди від 06 листопада 2003 року №25 до 06 листопада 2013 року та внесено зміни в частині предмету договору, а саме: друге речення пункту 1 викладено у такій редакції: «Майно передається в оренду з метою розміщення аптеки, яка обслуговує пільгові категорії населення».

Згідно розрахунку плати за перший (базовий) місяць оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі НДЕІ, відповідно до якого орендну плату визначено на підставі Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року №786, яка складає без урахування податку на додану вартість за базовий (перший) місяць розрахунку - вересень 2003 року 158,05 грн. При визначенні орендної плати застосовано орендну ставку у розмірі 2%.

Відповідно до листа Фонду державного майна України від 05 листопада 2003 року №10-16-13948 вищезазначений розрахунок орендної плати за базовий місяць на нерухоме майно площею 30,0 м 2 погоджено Фондом державного майна України.

В ході ревізії відповідачем з метою проведення зустрічної звірки щодо взаємовідносин позивача та ТОВ «Квадро-1» здійснено вихід за адресою: м.Київ, бул.Дружби Народів, буд.28, к.727, однак, у зв'язку з відсутністю директора та головного бухгалтера ТОВ «Квадро-1» складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 19 березня 2013 року №072-31/620.

Відповідно до інформації, наданої Печерським районним управлінням ГУМВС України в м.Києві листом від 22 квітня 2013 року №54/вх 4586 «Про направлення матеріалів» ТОВ «Квадро-1» існувало до 2006 року, після чого було перереєстроване в ТОВ «Твій рідний дім», місце реєстрації якого Святошинський район (площа Святошинська, 1, кв.272), в Печерському районі м.Києва вказане товариство не перебуває.

У відповідності до п.11 Додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року №786 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), орендна ставка за використання нерухомого державного майна для розміщення офісних приміщень складає 15%.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно застосована орендна ставка 2% для нарахування орендної плати по договору оренди №25 від 06 листопада 2003 року з ТОВ «Квадро-1» за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, оскільки згідно відомостей проміжного акту від 18 березня 2010 року б/н про результати ревізії питань використання державного майна, правильності та повноти розрахунків за оренду приміщень та земельну ділянку у НДЕІ за період з 01 серпня 2007 року по 31 грудня 2009 року, ТОВ «Квадро-1» фактично використовує орендоване приміщення під офіс.

Згідно вимоги відповідача (п.13) внаслідок застосування орендної ставки по договору оренди №25, укладеної з ТОВ «Квадро-1», у розмірі 2% замість 15% позивачем недоотримано власних надходжень у вигляді орендної плати в загальній сумі 85706,40 грн. та, як наслідок, Державним бюджетом України недоотримано коштів в сумі 71422,00 грн.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про можливість оренди та умови договору оренди.

Відповідно до п.3.1 договору оренди №25 від 06 листопада 2003 року орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України та становить без ПДВ за базовий (перший) місяць розрахунку - вересень 2003 року - 158,05 грн. Розмір орендної плати в сумі 158,05 грн. був затверджений Фондом державного майна України.

Згідно п.10.3 вищезазначеного договору оренди, зміни і доповнення до даного договору допускаються за взаємною згодою сторін.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що без внесення змін до договору оренди №25 від 06 листопада 2003 року у позивача відсутні правові підстави для відображення в обліку НДЕІ дебіторської заборгованості за ТОВ «Квадро-1» в сумі 157128,40 грн. та стягнення з ТОВ «Квадро-1» коштів у зазначеній сумі, у зв'язку з чим п.13 вимоги відповідача є безпідставним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.14 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року зобов'язано позивача відобразити в обліку НДЕІ дебіторську заборгованість за юридичними та фізичними особами-підприємцями в загальній сумі 70320,71 грн., стягнути з контрагентів кошти у відповідній сумі та у подальшому повернути їх у сумі 70320,71 грн. до Державного бюджету України.

Згідно п.1.3 Статуту НДЕІ є державною науковою установою, заснованою на державній власності. Пунктом 1.7 статуту визначено, що НДЕІ утримується за рахунок коштів державного бюджету на підставі затвердженого Мінекономіки кошторису (плану використання бюджетних коштів). Фінансування Інституту може здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених чинним законодавством. Інститут є неприбутковою бюджетною установою.

НДЕІ має організаційно-правову форму за КОПФГ 425 - державна організація (установа, заклад), що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 28 травня 2009 року серія АА №207606.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, що була чинною до 01 січня 2011 року) від земельного податку звільняються заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету. Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Згідно пп.282.1.3 п.282.1 ст.282 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, від сплати земельного податку звільняються, серед іншого, заклади, установи, організації, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів.

При цьому, згідно п.284.3 ст.284 Податкового кодексу України, якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2011-2012 роках НДЕІ було сплачено податок за землю на загальну суму 70320,71 грн. За твердженням відповідача, позивачем порушено ч.3 ст.12 Закону України «Про плату за землю», п.3 ч.1 ст.282, п.3 ст.284 Податкового кодексу України, ч.5 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, оскільки проведено видатки на оплату земельного податку за площі, які знаходяться в користуванні сторонніх юридичних і фізичних осіб без відшкодування їх останніми.

З матеріалів справи вбачається, що умовами договорів та угод, укладених між НДЕІ та орендарями (ТОВ «Квадро-1», ТОВ «Діана», ТОВ «Євротрейдсервіс» та ін.), сплата земельного податку не передбачена, що підтверджено зустрічними звірками, проведеними у зазначених вище суб'єктів господарювання Держфінінспекцією в м.Києві.

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.10.2 договорів оренди, укладених НДЕІ з орендарями, встановлено, що умови договору зберігають силу протягом терміну їх дії, в тому числі у випадках, коли після його укладення, законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення з орендарів коштів, сплачених до Державного бюджету в рахунок оплати земельного податку в сумі 70320,71 грн. без внесення відповідних змін до договорів оренди, тому п.14 оскаржуваної вимоги відповідача підлягає скасуванню.

Відповідно до п.20 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року зобов'язано позивача відшкодувати нанесену матеріальну шкоду у сумі 15766,76 грн.

Під час проведення ревізії дотримання законодавства в ході списання коштів з рахунків, в тому числі цільового спрямування коштів, списаних з рахунків відповідно до затверджених асигнувань, а також наявності документів, які підтверджують відповідні операції, відповідачем встановлено, що у 2010-2011 роках НДЕІ за рахунок коштів загального та спеціального фондів бюджету було сплачено штрафні санкції, нараховані Управлінням Пенсійного фонду в Печерському районі м.Києва та Печерським районним центром зайнятості, на загальну суму 15766,76 грн.

До позивача були застосовані штрафні (фінансові) санкції та нараховано пеню наступними рішеннями Управління Пенсійного фонду в Печерському районі м.Києва: рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 28 березня 2011 року №55, яким позивачу нарахована пеня у розмірі 73,59 грн. та застосовано штраф у розмірі 432,91 грн.; рішення про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку від 29 грудня 2010 року №2340, яким, у зв'язку із невірним зазначенням ідентифікаційного коду ОСОБА_16 в січні-вересні 2010 року, застосовано до позивача фінансову санкцію (штраф) в розмірі 170,00 грн.; рішення про застосування фінансових санкцій за неподання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством від 10 червня 2010 року №969, яким застосовано фінансову санкцію в розмірі 170,00 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду від 18 березня 2011 року №890, яким застосовано штраф у розмірі 342,95 грн. та нараховано пеню у розмірі 13,72 грн.; рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду від 20 січня 2011 року №173, яким до НДЕІ застосовано штраф у розмірі 11503,75 грн. та нараховано пеню у розмірі 786,92 грн.

Суми штрафних санкцій та пені, визначені у зазначених рішеннях Управління Пенсійного фонду в Печерському районі м.Києва, були сплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з рахунку.

Крім того, ревізією правильності списання коштів з рахунків відповідачем встановлено, що НДЕІ 17 вересня 2010 року по загальному фонду бюджету за КПКВ 1201070 по КЕКВ 1171 «Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм» проведено видатки на оплату штрафних санкцій за прострочену сплату податку за серпень 2010 року, нарахованих Печерським районним центром зайнятості у вересні 2010 року на суму 2272,92 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16 вересня 2010 року №1085 на вказану суму.

У відповідності до ч.8 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.14 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Штрафні санкції на загальну суму 340,00 грн. були застосовані до НДЕІ з вини посадових осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та подання відповідної звітності до контролюючих органів, що не заперечував позивач.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що п.20 вимоги в частині відшкодування винними особами застосованих до позивача штрафних санкцій на загальну суму 340 грн., визначених у рішеннях Управління Пенсійного фонду в Печерському районі м.Києва від 29 грудня 2010 року №2340 та від 10 червня 2010 року №969, якими застосовано штрафні санкції за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей та за неподання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством, є правомірним з огляду на наявність порушень винними особами норм чинного законодавства.

Відповідно до ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

З матеріалів справи вбачається, що несвоєчасна сплата податків, єдиного соціального внеску та страхових внесків, за що були застосовані штрафні (фінансові) санкції та пеня на загальну суму 15426,76 грн. спричинені не протиправними діями та/або бездіяльністю посадових осіб позивача, а виникли у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування, тому твердження відповідача, що вищезазначені суми штрафних (фінансових) санкцій та пені на загальну суму 15426,76 грн., мають бути відшкодовані за рахунок винних осіб, є необґрунтованими, а п.20 оскаржуваної вимоги в частині вимоги відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 15426,76 грн. підлягає скасуванню.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності п.п.8, 9, 12, 15, 21 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року з огляду на наступне:

Відповідно до п.п.8, 9 вимоги відповідача зобов'язано позивача відшкодувати нанесену матеріальну шкоду в сумі 229157,97 грн. та 21316,59 грн. відповідно.

У періоді, який підлягав ревізії, посадовим особам НДЕІ (директору, заступникам директора) встановлювалась, нараховувалась та виплачувалась надбавка за інтенсивність, за стаж, за таємність, доплати за вчене звання, науковий ступінь, виплачувалась матеріальна допомога, що підтверджується реєстром нарахувань надбавок, доплат, винагород, нарахованих та виплачених директору НДЕІ, його заступникам.

Як вбачається з матеріалів справи посадовим особам НДЕІ виплачувались надбавки, доплати, матеріальна допомога, винагорода на підставі наступних документів: наказ з особового складу від 21 квітня 2009 року №67-к, наказ про встановлення надбавки від 16 жовтня 2009 року №154-к, наказ з особового складу від 03 березня 2009 року №27-к, наказ з особового складу від 14 січня 2009 року №7-к, наказ з особового складу від 12 лютого 2009 року №18-к, наказ про підвищення розміру надбавки від 01 грудня 2009 року №167-к, наказ про переведення від 09 липня 2010 року №168-к, наказ про прийняття на роботу від 01 листопада 2010 року №245-к, наказ про встановлення надбавки за інтенсивність праці від 01 грудня 2010 року №254-к, наказ від 01 квітня 2010 року №89-к, наказ від 24 березня 2011 року № 50-к, розпорядження про надання відпустки №38 від 19 квітня 2010 року, наказ про встановлення надбавки за інтенсивність праці від 12 листопада 2012 року №89-к.

Позивач при встановленні, нарахуванні та виплаті надбавок, доплат, матеріальної допомоги, винагород керувався положеннями Колективного договору НДЕІ, затвердженого зборами трудового колективу 16 серпня 2007 року, зареєстрованого управлінням праці та соціального захисту населення Печерської районної адміністрації (реєстр.№297 від 23 серпня 2007 року), яким були передбачені відповідні надбавки та не передбачено прийняття органом вищого рівня рішення щодо їх погодження. Зазначеним Колективним договором передбачено порядок встановлення, нарахування та виплати надбавок, доплат, а також порядок нарахування та виплати премії та матеріальної допомоги в цілому працівникам НДЕІ, без виокремлення посад директора НДЕІ, його заступників.

Відповідно до пп.2 п.4 наказу Міністерства освіти і науки України «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» від 26 вересня 2005 року №557 та пп.4 п.2 розпорядження Президії Національної академії наук України «Про умови оплати праці працівників бюджетних науково-дослідних установ і організацій та інших наукових установ Національної академії наук України» від 25 квітня 2005 року №263 передбачено надбавки працівникам у розмірі до 50 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати, тарифної ставки) за високі досягнення у праці, за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання), за складність, напруженість у роботі. Граничний розмір надбавок за високі досягнення у праці, за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання), за складність, напруженість у роботі для одного працівника не повинен перевищувати 50% посадового окладу.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30 серпня 2002 року №1298 та підпунктом 5 пункту 4 наказу Міністерства освіти і науки України «Про впорядкування умов оплати та затвердження схем тарифних розрядів праці працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» від 26 вересня 2005 року №557, визначено, що преміювання керівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, їх заступників, встановлення їм надбавок та доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюється за рішенням органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.

Крім того, згідно пп.3.3 Положення про преміювання працівників НДЕІ, затвердженого наказом директора НДЕІ 24 лютого 2010 року №26, преміювання директора НДЕІ здійснюється за погодженням з Міністерством економіки України.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що підлягав ревізії, нараховувались та виплачувались надбавки за стаж, інтенсивність та доплати за вчене звання, науковий ступінь вищезазначеним посадовим особам НДЕІ, які обіймають посади керівників та їх заступників, без погодження органу вищого рівня, а саме: Міністерства економіки України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, в особових справах посадових осіб, яким нараховувалися відповідні надбавки, відсутні документи щодо рішення органу вищого рівня стосовно встановлення та виплати заступникам директора НДЕІ перерахованих надбавок та доплат. Крім того, згідно журналу реєстрації вихідної кореспонденції НДЕІ за період 2010-2012 роки, відсутні записи щодо направлення НДЕІ листів до Міністерства економіки України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України стосовно: надання погодження на встановлення надбавок за знання та використання в роботі двох і більше іноземних мов та за почесне звання «заслужений» директору НДЕІ; на встановлення надбавок і доплат заступникам директора НДЕІ; погодження преміювання заступників директора НДЕІ та надання їм матеріальної допомоги.

Посилання позивача, що НДЕІ не має керуватись положеннями наказу Міністерства освіти і науки України №557 від 26 вересня 2005 року у зв'язку з тим, що НДЕІ не має статусу національної наукової установи, а даний наказ регулює умови оплати праці саме таких установ судом не приймають, оскільки відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1093 «Про перетворення ДП «Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України» у Науково-дослідний економічний інститут» працівники Інституту за умовами оплати праці прирівнюються до працівників науково-дослідних установ Національної академії наук. Крім того, положення наказу Міністерства освіти і науки України №557 від 26 вересня 2005 року розповсюджуються на працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ, а не виключно на працівників наукових установ; при цьому, пп.5 п.4 зазначеного наказу не містить обмеження щодо застосування його виключно в наукових установах, що мають статус національних.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що вимоги відшкодувати позивачем нанесену матеріальну шкоду в сумі 229157,97 грн. та 21316,59 грн., викладені у п.п.8, 9 вимоги відповідача, є правомірними, а підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до п.12 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року зобов'язано позивача повернути до Державного бюджету України кошти у сумі 106442,54 грн.

Під час проведення ревізії було встановлено, що НДЕІ внаслідок неперерахування до загального фонду державного бюджету у 2010 році коштів в сумі 32502,85 грн., у 2011 році коштів в сумі 38877,63 грн., у 2012 році коштів в сумі 35062,06 грн., отриманих за операціями, проведеними у минулих бюджетних періодах, було використано зазначені кошти на покриття видатків наступних бюджетних періодів.

Згідно ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України (в редакції від 21 червня 2001 року, що діяв до 01 січня 2011 року) бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Аналогічне положення міститься і у ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України (в редакції від 08 липня 2010 року, який діє з 01 січня 2011 року).

Відповідно до ч.7 ст.23 Бюджетного кодексу України (в редакції від 21 червня 2001 року) усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.

Згідно п.2 ст.51 Бюджетного кодексу України відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Затвердження змін до кошторисів вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності у зв'язку із зміною обсягів доходів і видатків відповідно до затвердженого бюджетного розпису здійснюється керівниками цих закладів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Відповідно до ч.1 ст.47 Бюджетного кодексу України (в редакції від 08 липня 2010 року) відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, шо оскільки видатки на оплату комунальних послуг у бюджетному періоді були профінансовані з загального фонду, то отримане від контрагентів відшкодування таких видатків мало бути зараховане за відповідними кодами економічної класифікації видатків, за якими проводились такі видатки, з подальшим зменшенням суми проведених касових видатків у тому ж бюджетному періоді. За операціями, проведеними у минулих бюджетних періодах з загального фонду державного та місцевих бюджетів, отримані (відновлені) кошти відразу з КЕКВ 0000 спрямовуються в доход бюджету на підставі платіжного доручення бюджетної установи, однак, НДЕІ відновлення касових видатків загального фонду не проводилось.

Таким чином, НДЕІ у періоді з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року не перераховано до загального фонду державного бюджету коштів, отриманих у минулих бюджетних періодах, в загальній сумі 106442,54 грн., тому п.12 вимоги відповідача є правомірним, а підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п.15 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року зобов'язано позивача перерахувати кошти в сумі 43971,07 грн. до Державного бюджету України.

Як вбачається з матеріалів справи, між НДЕІ (орендодавець) та ТОВ «Діана» (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №П371 від 30 грудня 2003 року, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 100,0 м 2 , розміщене за адресою: м.Київ, бул.Дружби народів, 28, в приміщенні столової, що знаходиться на балансі Інституту, вартість якого становить за експертною оцінкою 319968,00 грн. станом на 30 червня 2003 року. Майно передається в оренду з метою розміщення хлібопекарні (для суб'єктів малого підприємництва, які провадять виробничу діяльність - коефіцієнт 0,8).

Відповідно до пп.пп.3.1-3.3 п.3 договору оренди №П371 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та становить без ПДВ за базовий (перший) місяць розрахунку - вересень 2003 року - 2107,31 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць. Перерахування здійснюються орендарем на р/р рахунок орендодавця у розмірі 100% орендної плати до 12 числа поточного місяця з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць; 30% орендної плати орендодавець перераховує до Державного бюджету до 12 числа поточного місяця, 70% залишає на своєму р/рахунку.

Розрахунок плати за перший (базовий) місяць оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі НДЕІ, погоджений начальником регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву 30 грудня 2003 року.

Відповідно до п.17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року №786, у разі оренди майна бюджетних установ орендна плата спрямовується до державного бюджету в розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Під час проведення ревізії було встановлено, що НДЕІ у 2010 та 2011 роках здійснював перерахування до бюджету 50% від суми отриманої орендної плати, як було передбачено законами про Державний бюджет України на відповідні роки. Однак, у 2012 році 50% від суми отриманої орендної плати за користування нерухомим майном, як це передбачено п.17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, п.12 ст.4 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» до Державного бюджету України НДЕІ не перерахував. За даними бухгалтерського обліку НДЕІ по розрахункам з ТОВ «Діана» та державним бюджетом станом на 01 січня 2010 року, 01 січня 2011 року, 01 січня 2012 року та 31 грудня 2012 року дебіторська або кредиторська заборгованості не обліковуються.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивача, що без внесення змін до договору оренди №П371 НДЕІ не може перераховувати до Державного бюджету 50% орендної плати, та за відсутності повноважень для внесення таких змін до договору оренди №П371, тому що позивач не є стороною даного договору, оскільки наявною в матеріалах справи копією договору оренди №П371 підтверджується, що НДЕІ є стороною даного договору. Крім того, сплата до Державного бюджету 50% орендної плати відповідно до положень законодавства, зокрема, Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», не потребує внесення змін до договору оренди №П371, оскільки пп.3.1 зазначеного договору встановлює, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, а відсоток орендної плати, який повинен бути перерахований позивачем до бюджету, жодним чином не впливає на права та обов'язки орендаря за договором оренди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога відповідача перерахувати кошти в сумі 43971,07 грн. до Державного бюджету України, викладена у п.15 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року є правомірною, оскільки з внесенням змін до Методики розрахунку орендної плати, позивач мав здійснити відрахування до Державного бюджету у розмірі 50% орендної плати, що визначено Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік».

Відповідно до п.21 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року зобов'язано позивача відшкодувати нанесену матеріальну шкоду у сумі 13631,16 грн.

Під час ревізії дотримання законодавства під час здійснення розрахунків з підзвітними особами Держфінінспекцією в м.Києві встановлено випадки виплати коштів на відрядження працівникам НДЕІ за рахунок асигнувань спеціального фонду кошторису в сумі 8501,16 грн. та загального фонду в сумі 5130,00 грн. без підтверджуючих документів наступних працівників: директора НДЕІ ОСОБА_18 (відрядження до м.Астана Республіки Казахстан), вченого секретаря ОСОБА_21 (відрядження до м.Астана Республіки Казахстан), головного юриста ОСОБА_22, заступника директора з загальних питань ОСОБА_19 та заступника директора з фінансово-бюджетних питань ОСОБА_20 (відрядження до м.Львів), завідувача відділу розробки методологічного територіального планування ОСОБА_2 (відрядження до м.Херсон).

Позивачем на підтвердження правомірності здійснення видатків на відрядження вищезазначених посадових осіб, надано відповідачу наступні документи: накази на відрядження, копії закордонних паспортів директора ОСОБА_18 та ОСОБА_21 з відмітками про перетинання державного кордону України та дублікати електронних квитків, виписки з рахунку, видаткові касові ордери, прибуткові касові ордери, платіжні доручення, посвідчення щодо відрядження ОСОБА_22, ОСОБА_19, ОСОБА_20 до м.Львова.

Відповідно до п.12 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. Витрати, понесені у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Згідно з п.7 вищезазначеної Інструкції (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки відповідача ґрунтуються на тому, що в ході ревізії НДЕІ не надано авансові звіти з підтверджуючими первинними документами щодо вищезазначених відряджень. Згідно пояснень головного бухгалтера НДЕІ ОСОБА_23 авансові звіти з підтверджуючими документами були втрачені під час проведення ремонтних робіт в грудні 2012-січні 2013 року.

Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно п.6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду. Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також державній податковій інспекції - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, у 10-денний строк.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено до ДПІ в Печерському районі м.Києва лист-повідомлення від 04 червня 2013 року №13/273 щодо втрати документів, зокрема авансових звітів на відрядження за 2010, 2011 роки, тобто під час ревізії та на час розгляду даної справи, НДЕІ не надав суду доказів вжиття дій щодо відновлення втрачених авансових звітів на відрядження, а також безпосередньо відновлених документів.

Крім того, надані до суду посвідчення на відрядження не містять відміток про прибуття в пункт призначення і вибуття, а тому не можуть вважатись належним доказом щодо перебування осіб у відрядженні та правомірного здійснення видатків на відрядження. При цьому, щодо відряджень працівників позивача до м.Астана Республіки Казахстан та до м.Херсон позивачем посвідчень на відрядження з відмітками про прибуття в пункт призначення і вибуття не надано.

Разом з тим, наданий до суду витяг з аудиторського звіту про результати проведення внутрішнього аудиту діяльності Науково-дослідного економічного інституту від 14 листопада 2012 року щодо правомірності проведених видатків судом не приймається, оскільки згідно зазначеного аудиторського звіту перевірку розрахунків з підзвітними особами проведено суцільним способом; при проведенні перевірки відшкодування витрат на відрядження та інших витрат, проведених за рахунок коштів, виданих у підзвіт, а також своєчасності звітування про використання коштів, виданих в підзвіт та повернення підзвітними особами сум невикористаної готівки в касу порушень не встановлено. Однак, з даного звіту не вбачається, що аудиторською групою перевірялись документи, що підтверджують перебування осіб у відрядженні, та встановлювалась їх відповідність (невідповідність) вимогам чинного законодавства для проведення виплат на відрядження.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з урахуванням відсутності документів, що підтверджують перебування посадових осіб у відрядженні, видатки на відрядження на загальну суму 13631,16 грн. здійснені позивачем з порушенням вимог законодавства, а тому п.21 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року щодо відшкодування вказаної суми є правомірним.

Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо скасування п.п.23, 24 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року, згідно яких позивача зобов'язано, відповідно, відшкодувати нанесену матеріальну шкоду у сумі 9730,00 грн. та відобразити в обліку позивача дебіторську заборгованість за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_24 в сумі 4975,34 грн. та стягнути її з останнього.

У відповідності до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи, що позивачем постанова суду першої інстанції в цій частині не оспорюється, відповідачем також не заперечуються висновки суду, колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в частині оскарження п.п.23, 24 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року.

За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості доводів апелянта та необхідності скасування п.п.2, 3, 4, 6, 16, 17, 19, 28 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року з огляду на наступне:

Відповідно до п.2 оскаржуваної вимоги відповідач вимагає від НДЕІ повернути до доходів загального фонду Державного бюджету України кошти в сумі 1658725,64 грн., які були зараховані до власних надходжень спеціального фонду бюджету позивача у вигляді плати за послуги, які не передбачені Переліком платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2013 року №1180.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та контрагентами було укладено договори про співробітництво, умовами яких встановлено, що сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти для досягнення таких спільних господарських цілей: взаємне співробітництво в фінансово-господарській сфері для реалізації статутних цілей та завдань сторін. Відповідно до п.3 договорів про співробітництво, НДЕІ (сторона 1) зобов'язується: передати у тимчасове користування на узгоджений строк стороні 2 (суб'єкту господарювання) приміщення Інституту визначеною площею; забезпечити зберігання майна сторони 2; забезпечувати участь у виконанні даного договору фахових спеціалістів та співробітників Інституту; дотримуватись умов здійснення спільного співробітництва.

У періоді, за який проведена ревізія, позивач отримував дохід від надання послуг зберігання майна за договорами зберігання майна, укладеними між НДЕІ (зберігач) та юридичними і фізичними особами, які визначені в договорах як поклажодавці. Відповідно до умов договорів зберігання, зберігач забезпечує повне збереження отриманого майна. Майно зберігач зобов'язаний зберігати в будівлі Інституту, що знаходиться за адресою: м.Київ, бул.Дружби народів, 28.

Відповідач дійшов висновку, що НДЕІ не мав права надавати послуги зберігання майна, посилаючись на те, що позивач, згідно статуту, є державною науковою установою, заснованою на державній власності та є неприбутковою бюджетною установою.

Позивач проти наведених доводів відповідача заперечив, вказавши на те, що надавав послуги зберігання у відповідності до п.29 Переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 року №1180, пунктом 29 якого встановлено, що бюджетні наукові установи можуть надавати платні послуги з інженерного і господарського забезпечення, що надаються орендарям майна установ та іншим юридичним особам. Також позивач зазначив, що відповідно до п. 4.1 Статуту НДЕІ, він має право здійснювати господарську діяльність у відповідності до вимог законодавства України та статуту.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки НДЕІ є бюджетною науковою установою, то на нього поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 року №1180, де наведено вичерпний перелік платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами. В період, що підлягав ревізії та до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 року №1180 і від 27 серпня 2010 року №796 та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року №855» пункт 29 Положення №1180 був викладений у редакції, згідно якої бюджетні наукові установи можуть надавати платні послуги з інженерного і господарського забезпечення, що надаються орендарям майна установ та іншим юридичним особам, підпорядкованим головним розпорядникам бюджетних коштів.

Однак, юридичні та фізичні особи, яким НДЕІ надавав послуги зберігання не належать до осіб, які підпорядковуються головним розпорядникам бюджетних коштів в розумінні ст.22 Бюджетного кодексу України. Крім того, ці особи не є орендарями майна позивача, а право користування нежитловими приміщеннями надане їм відповідно до договорів про співробітництво, укладених з НДЕІ, тому надання позивачем платних послуг зберігання юридичним та фізичним особам у періоді, що підлягав ревізії, не було передбачено Переліком №1180, що вказує на те, що позивач відніс кошти у сумі 1658725,64 грн. до власних надходжень спеціального фонду бюджету НДЕІ у вигляді плати за послуги зберігання майна всупереч положень чинного на той час законодавства України.

Крім того, суд першої інстанції послався на лист Державної казначейської служби України від 14 жовтня 2011 року №16-04/918-2970 «Щодо перерахування до бюджету коштів, отриманих за не передбачені чинним законодавством платні послуги», в якому зазначено, що у разі надходження на рахунок бюджетної установи коштів, які не передбачені переліком платних послуг, кошти мають бути перераховані до доходів того бюджету, з якого здійснюється утримання установи.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума у розмірі 1658725,64 грн. була отримана НДЕІ лише за договорами зберігання майна, оскільки вказана сума складається з доходів, які НДЕІ отримано в період, за який проводилась ревізія, за договорами зберігання майна, договорами спільної діяльності, надання послуг та інше.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.13 Бюджетного кодексу України (в редакції від 21 червня 2001 року, що діяв до 01 січня 2011 року) спеціальний фонд бюджету включає: бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Пунктом 15 ст.6 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2010 рік у частині доходів є, серед іншого, власні надходження бюджетних установ (у тому числі наукових установ Національної академії наук України і галузевих академій наук), які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі орендна плата за користування військовим майном, майном Національної академії наук України і галузевих академій наук, 50 відсотків орендної плати за користування іншим майном, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

У відповідності до п.1 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року №659 (в редакції, що була чинною до 09 березня 2011 року), цей перелік підготовлено виходячи з необхідності забезпечення належного складання державного та місцевих бюджетів, їх виконання і спрямовано на визначення єдиних підходів до утворення та використання власних надходжень бюджетних установ з урахуванням статей 29 і 69 Бюджетного кодексу України в частині зарахування до доходів державного бюджету плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок державного бюджету, до доходів місцевих бюджетів власних надходжень бюджетних установ, які утримуються за рахунок відповідних бюджетів, та статті 13 цього Кодексу в частині включення до спеціального фонду бюджету призначень на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень.

Згідно п.2 вищенаведеного Переліку, власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи: перша - плата за послуги, що надаються бюджетними установами. Цю групу утворюють надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законами та нормативно-правовими актами. Такі надходження мають постійний характер і обов'язково плануються у бюджеті. Перша група поділяється на певні підгрупи, серед іншого, надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяльності. До цієї підгрупи відносяться кошти, які отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень, тощо; квартирна плата та плата за гуртожиток; від працевикористання засуджених; відрахування від заробітку або іншого доходу засуджених за харчування, речове майно, комунально-побутові та інші надані йому послуги тощо. У разі створення для провадження господарської діяльності госпрозрахункових підрозділів, які мають статус юридичної особи, їх доходи та видатки не є власними надходженнями бюджетної установи і не включаються до спеціального фонду бюджету. Дія цього підпункту не поширюється на навчально- і науково-дослідні господарства аграрних вищих навчальних закладів, що належать до сфери управління Мінагрополітики (пп.2).

Надходження вищезазначеної підгрупи формуються за видами, визначеними переліками послуг, що можуть надаватися бюджетними установами за плату, затверджуваними Кабінетом Міністрів України для відповідної галузі. Такі переліки складаються відповідно до груп власних надходжень із зазначенням конкретних напрямів використання коштів, які отримують бюджетні установи за надання цих послуг. Відповідальними за складання переліків визначаються центральні органи виконавчої влади, що є провідними у відповідній галузі.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.13 Бюджетного кодексу України (в редакції від 08 липня 2010 року, яка діє з 01 січня 2011 року) складовими частинами спеціального фонду бюджету є: 1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування; 2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ); 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету); 4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ. У складі першої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності; підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ; підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що одним з джерел формування спеціального фонду бюджету у частині доходів є власні надходження бюджетних установ, зокрема, надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяльності.

При цьому, Переліком груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року №659 (в редакції, що була чинною до 09 березня 2011 року), передбачалось, що надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяльності формується за видами, визначеними переліками послуг, що можуть надаватися бюджетними установами за плату, затверджуваними Кабінетом Міністрів України для відповідної галузі.

Натомість, ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України (в редакції від 08 липня 2010 року, яка діє з 01 січня 2011 року) передбачає включення до складу власних надходжень бюджетних установ надходжень від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством.

Згідно п.29 Переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 року №1180 (в редакції, що був чинним до 26 листопада 2012 року), до таких послуг віднесено послуги з інженерного і господарського забезпечення, що надаються орендарям майна установ та іншим юридичним особам, підпорядкованим головним розпорядникам бюджетних коштів.

В силу ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, договори зберігання були укладені, як додатки до договорів про співробітництво, якими передбачалось, серед іншого, і передача у тимчасове користування на узгоджений строк стороні 2 (суб'єкту господарювання) приміщення Інституту визначеною площею, тобто фактично суб'єкти господарювання, які передавали позивачеві майно на зберігання та сплачували за послуги зі зберігання, є орендарями майна позивача, що узгоджується з вищенаведеними нормами чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що кошти, отримані НДЕІ за договорами збереження майна та надання послуг по утриманню майна (будівлі, що знаходиться в оперативному управлінні НДЕІ та розташована за адресою: м.Київ, бул.Дружби народів, 28), за період 2010-2012 року на підставі чинного законодавства були зараховані до спеціального фонду бюджету, що підтверджується довідкою, доданою до матеріалів справи, що свідчить про відсутність заподіяння шкоди Державному бюджету України, за рахунок якого утримується НДЕІ.

Крім того, в силу ч.7 ст.13 Бюджетного кодексу України передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України, прийняття рішення про місцевий бюджет або про внесення змін до нього (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 57 цього Кодексу), а тому за умови недотримання вищезазначених вимог відсутня можливість передачі коштів до доходів загального фонду державного бюджету.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо безпідставності п.2 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року та необхідності її скасування.

Відповідно до п.п.3, 4 оскаржуваної вимоги відповідач вимагає від НДЕІ відшкодувати нанесену матеріальну шкоду, відповідно, в сумі 1239994,60 грн. та 1123893,58 грн.

Під час проведення ревізії, відповідачем встановлено, що НДЕІ було укладено ряд договорів підряду з фізичними особами, згідно яких останні надавали позивачу послуги з проведення ксерокопіювальних робіт, проведення ліцензійної експертизи, оцінки державних витрат та розміру податків до ВВП в країнах ОЕСР, надання інформації по змінам законодавства тощо.

Відповідачем під час проведення ревізії надані письмові вимоги про надання до ревізії всіх договорів цивільно-правового характеру та актів виконаних робіт, за якими протягом періоду з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року за рахунок асигнувань, виділених НДЕІ, здійснювались видатки на оплату за договорами цивільно-правового характеру. Однак, витребувані документи були надані лише в частині, оскільки під час ревізії позивачем було виявлено часткову втрату договорів підряду та первинних документів щодо виконання таких договорів, що, на думку позивача, сталося під час проведення ремонту в приміщенні бухгалтерії в грудні 2012 року та січні 2013 року.

Суд першої інстанції за наслідками дослідження договорів підряду, актів приймання-передачі надання послуг, актів здачі-прийняття робіт дійшов висновку, що акти приймання-передачі робіт (послуг) не мають обов'язкових реквізитів, передбачених ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, оскільки не містять дати складання, посад осіб, які приймали роботи/послуги з боку НДЕІ, деякі з актів не підписані з боку виконавців робіт/послуг, а також в актах відсутній зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, строки та період виконання робіт та надання послуг. Позивач не надав суду доказів наявності у посадових осіб, які підписували договори підряду та акти приймання-передачі робіт/послуг, повноважень підписувати первинні документи від імені НДЕІ. Крім того, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження фактичного надання послуг та виконання робіт виконавцями за договорами підряду у періоді, що був предметом ревізії, тому видатки на виплату винагороди за договорами підряду у 2010-2012 році проведено безпідставно, оскільки відповідні послуги не надавались.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного надання послуг та виконання робіт виконавцями за договорами підряду у періоді, що був предметом ревізії, оскільки контролюючий орган не ставив під сумнів фактичне виконання робіт та надання послуг за договорами підряду і не ставив під сумнів фактичність господарських операцій, у судовому порядку укладені договори не визнавалися недійсними. Позивачем на підтвердження виконання умов відповідних договорів було надано копії укладених договорів та актів виконаних робіт за 2010-2012 роки, облікові картки та іншу документацію про перереєстрацію та виконання НДР і ДКР, звіти про науково-дослідні роботи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надані позивачем документи не є належними доказами виконання контрагентами умов договорів, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем первинні бухгалтерські документи, відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону. При цьому, деякі дефекти первинних документів не можуть свідчити про нереальність операцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено до ДПІ в Печерському районі м.Києва лист-повідомлення від 04 червня 2013 року №13/273 щодо втрати документів, зокрема договорів цивільно-правового характеру за 2010-2012 роки, журнал реєстрації договорів. До суду позивачем надано відновлені договори та акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), що свідчить про виконання останнім вимог чинного законодавства та підтвердження понесених витрат, тому висновки, викладені п.п.3, 4 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року, є необґрунтованими та зазначені пункти підлягають скасуванню.

Відповідно до п.5 оскаржуваної вимоги, яка розглянута судом першої інстанції як п.6 вимоги, позивача зобов'язано повернути бюджетні кошти до Державного бюджету України у сумі 328752,83 грн.

Відповідач в ході ревізії встановив, що протягом періоду, який підлягав ревізії, НДЕІ за рахунок асигнувань загального фонду кошторису по КПКВ 1201070 «Прикладні наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, фінансова підтримка підготовки наукових кадрів у сфері економіки і торгівлі» за КЕКВ 1171 «Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм» покрито видатки спеціального фонду кошторису на загальну суму 328752,83 грн.

На думку відповідача, кошти, отримані від орендарів та поклажодавців у 2009-2011 роках у вигляді відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, мали бути повернуті позивачем до бюджету, як відшкодування вартості спожитих комунальних послуг та експлуатаційних витрат, проведених із загального бюджету. Однак, відновлення касових видатків НДЕІ не проводилось, перерахування відшкодованих комунальних послуг та експлуатаційних витрат постачальникам послуг не здійснювалось, дебіторська та кредиторська заборгованість по розрахункам з надавачами комунальних та експлуатаційних послуг не обліковувалась.

В період 2010-2012 років на спеціальний рахунок позивача від суб'єктів господарювання надійшло відшкодування вартості спожитих комунальних та експлуатаційних послуг на загальну суму 3109382,35 грн., згідно казначейських виписок позивачем проведено видатків на оплату комунальних та експлуатаційних послуг на загальну суму 2780629,52 грн., внаслідок чого відповідачем ставиться вимога про поверення бюджетних коштів до Державного бюджету України у сумі 328752,83 грн.

При цьому, відповідачем всупереч ч.2 ст.71 КАС України не доведено наявність у позивача дебіторської та кредиторської заборгованості по оплаті комунальних та експлуатаційних послуг, не визначено, що кошти, які надійшли від суб'єктів господарювання, надійшли у відшкодування вартості спожитих комунальних та експлуатаційних послуг саме за 2010-2012 роки, не перевірено, чи перераховувалась зазначеними суб'єктами заборгованість за такі послуги за попередні періоди, відшкодування майбутніх платежів тощо, а тому п.5 вимоги щодо повернення бюджетних коштів до Державного бюджету України в сумі 328752,83 грн. є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.16 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року зобов'язано позивача відшкодувати нанесену матеріальну шкоду у сумі 42264,79 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами ревізії організації та здійснення державних закупівель, відповідач дійшов висновку, що НДЕІ внаслідок встановлення неправомірного критерію оцінки «Умови оплати» та укладення договору, яким не передбачено відстрочку платежу, всупереч принципам економічної вигідності та доцільності, визначеним п.1 ст.4 Закону України «Про здійснення державних закупівель» було акцептовано пропозицію з ціною, що перевищує мінімальну, що призвело до укладення договору із завищенням їх вартості на загальну суму 42264,79 грн., чим нанесено матеріальну шкоду (збитки) державному бюджету на відповідну суму.

У березні 2011 року та травні 2012 року НДЕІ було оголошено про відкриття проведення відкритих торгів на закупівлю послуг з проведення розслідувань та забезпечення безпеки. Позивачем було прийнято рішення про здійснення закупівлі зазначених послуг, шляхом проведення процедури відкритих торгів, що є основною процедурою відповідно до п.1 ст.20 Закону України «Про здійснення державних закупівель».

За результатами торгів, проведених у 2011 році, переможцем визначено ПП «Алмаз-2005», з яким НДЕІ було укладено договір про надання послуг з охорони об'єкту від 04 квітня 2011 року №02/03 на загальну суму 188320,00 грн., та за результатами торгів, проведених у 2012 році, переможцем визначено також ПП «Алмаз-2005», з яким НДЕІ було укладено договір про надання послуг з охорони об'єкту від 05 червня 2012 року №02/06 на загальну суму 238675,83 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що в порушення вимог п.5 ст.40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» умови укладеного договору відрізняються від умов цінової пропозиції учасника-переможця, а саме: в пропозиції зазначено, що розрахунок за роботи буде здійснюватись з відстрочкою платежу 300 календарних днів, проте в п.6.2 договорів, укладених з ПП «Алмаз-2005», зазначено, що замовник сплачує за послуги виконавця до 29 числа поточного місяця у відповідності до п.5.1 договору, який містить посилання на вартість послуг. Враховуючи, що за результатами проведених торгів було укладено договори, які не передбачають відстрочки платежу, обрання переможцем торгів ПП «Алмаз-2005» за критерієм не ціни, а умов оплати не мало економічної вигоди в порівнянні з іншими учасниками торгів.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.28 Закону України «Про здійснення державних закупівель» замовник визначає переможця торгів з числа учасників, пропозиції конкурсних торгів яких не було відхилено згідно з цим Законом (у кількості не менше двох), на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених у документації конкурсних торгів. Критеріями оцінки є: у разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються чи надаються не за окремо розробленою специфікацією (технічним проектом), для яких існує постійно діючий ринок - ціна; у разі здійснення закупівлі, яка має складний або спеціалізований характер (у тому числі консультаційних послуг, наукових досліджень, експериментів або розробок, дослідно-конструкторських робіт), - ціна разом з іншими критеріями оцінки, зокрема такими, як: якість виконання робіт, послуг; умови оплати; строк виконання; гарантійне обслуговування; експлуатаційні витрати; передача технології та підготовка управлінських, наукових і виробничих кадрів, включаючи використання місцевих ресурсів, у тому числі засобів виробництва, робочої сили і матеріалів для виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг, що пропонуються учасником. Якщо для визначення найбільш економічно вигідної пропозиції конкурсних торгів крім ціни застосовуються й інші критерії оцінки, у документації конкурсних торгів визначається їх вартісний еквівалент або питома вага цих критеріїв у загальній оцінці пропозицій конкурсних торгів. Питома вага цінового критерію не може бути нижчою 50 відсотків.

Враховуючи, що предметом закупівель виступали послуги з проведення розслідувань і забезпечення безпеки, які носять спеціалізований характер, комітет з конкурсних торгів виходив не лише з запропонованої ціни на послуги, а також враховував терміни відстрочення, розстрочення платежів тощо. Пропозиція ПП «Алмаз 2005» відповідала кваліфікаційним вимогам, а також ПП «Алмаз 2005» виконав умови щодо забезпечення конкурсних пропозицій.

Крім того, постановами Печерського районного суду м.Києва від 08 серпня 2013 року, 25 жовтня 2013 року, 15 серпня 2013 року, які набрали законної сили, провадження у справах відносно членів комітету з конкурсних торгів (ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_19, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_23) закрито у зв'язку з відсутністю в їх діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164-14 КпАП України.

В силу ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, враховуючи, що під час проведення торгів критеріями оцінки виступала не лише ціна, а також враховувалисть терміни відстрочення, розстрочення платежів тощо, дії членів комітету з конкурсних торгів під час визначення переможця відповідали вимогам чинного законодавства, що встановлено в постановах у справах про адміністративні правопорушення, що набрали законної сили, а тому п.16 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.17 вимоги зобов'язано позивача відшкодувати нанесену матеріальну шкоду у сумі 22510,54 грн., виплачених посадовим особам НДЕІ як надбавку за таємність.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовим особам НДЕІ, а саме: заступникам директора ОСОБА_15 та ОСОБА_29, завідувачу відділу ОСОБА_17, головному бухгалтеру ОСОБА_23, нараховувалась та виплачувалась надбавка за таємність на суму 16503,33 грн. та перераховано внесків до фондів в сумі 6007,21 грн.

Під час ревізії встановлено відсутність наказів про допуск до державної таємниці та наказів, якими б встановлювались надбавки за роботу в умовах режимних обмежень вищевказаних осіб, дія яких би поширювалась на 2010-2012 роки, а також відсутні записи щодо вказаних наказів в журналі реєстрації наказів НДЕІ, тому відповідач дійшов висновку, що виплата надбавок за таємність відповідним посадовим особам НДЕІ здійснені з порушенням вимог ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.6 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414, п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи ненадання позивачем документів, на підставі яких у періоді з 01 січня 2010 по 30 червня 2011 року нараховувалась та виплачувалась надбавка за роботу в умовах режимних обмежень посадовим особам НДЕІ та відсутність записів щодо таких наказів у журналі реєстрації наказів НДЕІ, при відсутності розпорядчих документів виплата посадовим особам НДЕІ надбавок за роботу в умовах режимних обмежень є безпідставною.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну таємницю» державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою; віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього; допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю визначено Положенням про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затверженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з ненаданням особами, які проводили ревізію, довідки за формою 12 про допуск до державної таємниці та припису за формою 13 працівниками позивача таким особам не надано наказів про допуск до державної таємниці та про встановлення надбавок за роботу в умовах режимних обмежень, при цьому позивач не заперечував щодо надання таких документів посадовим особам відповідача, які мають допуск до державної таємниці.

Згідно ст.34 Закону України «Про державну таємницю» державні органи, в тому числі правоохоронні, державного фінансового контролю та суди, з метою охорони державної таємниці мають за погодженням із Службою безпеки України встановлювати порядок здійснення своїх функцій щодо державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею. Державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, вправі відмовити у виконанні запиту щодо надання секретної інформації чи інших подібних вимог зазначеним у частині першій цієї статті державним органам, якщо останні не встановили такого порядку або не додержуються його.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не вчинено всіх необхідних дій щодо проведення ревізії в цій частині, фактично накази про допуск до державної таємниці та накази, якими встановлені надбавки за роботу в умовах режимних обмежень працівників позивача, не перевірялись за відсутності законодавчо встановлених підстав для допуску посадових осіб відповідача, що проводили ревізію, до документів, що містять таємну інформацію, а тому п.17 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на недоведеність відповідачем порушень з боку позивача щодо нарахування надбавок посадовим особам за роботу в умовах режимних обмежень.

Відповідно до п.19 оскаржуваної вимоги зобов'язано позивача відшкодувати нанесену матеріальну шкоду у сумі 13353,56 грн.

Як вбачається з матеріалів справа, під час проведення ревізії відповідач встановив чотири випадки нарахування та виплати премії працівникам НДЕІ: в грудні 2010 року ОСОБА_14 в сумі 2510,00 грн., ОСОБА_10 в сумі 2550,00 грн., ОСОБА_30 в сумі 2550,00 грн. та в січні 2011 року ОСОБА_31 в сумі 2180,00 грн. при відсутності розпорядчих документів НДЕІ на проведення таких видатків, в результаті чого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, оскільки вищезазначеним посадовим особам позивача нараховано та виплачено премію на загальну суму 9790,00 грн., на яку проведено нарахування та перераховано внесків до фондів в сумі 3563,56 грн., чим нанесено НДЕІ матеріальної шкоди (збитків) на суму 13353,56 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що подані позивачем накази стосовно виплати премії не містять відомостей, у якому саме періоді мають бути премійовані посадові особи, які перелічені у них, тому не можливо прийняти зазначені копії наказів в якості доказу наявності на момент перевірки наказів про преміювання відповідних посадових осіб у грудні 2010 року та січні 2011 року. Нарахування та виплата премії здійснювалась у відповідності до Колективного договору та Положення про преміювання працівників НДЕІ на підставі доповідних записок відповідних осіб, однак колективний договір був укладений 16 липня 2007 року на 2007-2009 роки та не містить відомостей про продовження його дії, а також не надано будь-яких доповідних записок.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення позивачем порядку нарахування та виплати премій працівникам НДЕІ, оскільки до матеріалів справи надано накази про преміювання ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_30, ОСОБА_31, що свідчить про наявність розпорядчого документа згідно вимог чинного законодавства та Положення про преміювання працівників НДЕІ, затвердженого наказом від 24 лютого 2010 року №26, згідно п.3.1 якого преміювання працівників НДЕІ (місячні, квартальні, річні премії) здійснюється за рішенням директора НДЕІ у межах фонду заробітної плати, затвердженого кошторисом на відповідний період, у відсотках до посадового окладу, включаючи надбавки і доплати, або у грошовій сумі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що п.19 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року підлягає скасуванню.

Відповідно до п.28 вимоги відповідача зобов'язано позивача повернути кошти у сумі 215498,40 грн. до Державного бюджету України.

Як вбачається з матеріалів справи, під час ревізії обґрунтованості розрахунків до кошторису НДЕІ встановлено завищення потреби в бюджетних асигнуваннях у 2010 році на загальну суму 280321,09 грн., з яких було профінансовано суму 215498,40 грн., а також завищено плановий показник видатків за спеціальним фондом кошторису на суму 34487,37 грн., яку не профінансовано. Причиною зазначеного стало завищення НДЕІ в обґрунтуваннях видатків до плану використання коштів загального фонду та спеціального фонду на 2010 рік по статті «Заробітна плата» сумарного показника посадових окладів.

На 2010 рік було передбачено потребу в коштах за статтею «посадові оклади» на місяць 220448,00 грн. та, відповідно, 2645376,00 грн. на 2010 рік. Водночас, згідно штатних розписів НДЕІ сумарний показник посадових окладів за загальним фондом становив 2439862,00 грн. на 2010 рік. Обґрунтуванням видатків до плану використання коштів спеціального фонду па 2010 рік передбачено потребу в коштах по статті «посадові оклади» на місяць 77924,00 грн. та, відповідно, 935088,00 грн. на 2010 рік. При цьому, згідно штатних розписів НДЕІ сумарний показник посадових окладів за спеціальним фондом становив 909804,00 грн. на 2010 рік.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо обгрунтованості висновку відповідача, що фактичні видатки за статтею «Заробітна плата» були меншими ніж профінансовані асигнування по вказаній статті на загальну суму 215498,40 грн., а тому дана сума має бути повернута до Державного бюджету України, оскільки згідно з п.22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, показники видатків бюджету та надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.

Відповідно до п.п.26, 27 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, у тижневий термін після опублікування закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування. Лімітна довідка про бюджетні асигнування - це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів, і видається відповідно Мінфіном, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, головним розпорядником. Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів.

Пунктом 29 вищезазначеного Порядку передбачено, що головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів зобов'язані: забезпечити суворе виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік; додержуватися режиму економії, не допускати включення до кошторисів асигнувань, не зумовлених потребою; забезпечити в проектах кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків або надання кредитів з бюджету протягом року; не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, кошторис на 2010 рік, затверджений міністром економіки України, прийнятий з урахуванням обґрунтувань видатків до Плану використання коштів на 2010 рік, обґрунтувань видатків до Плану використання загального фонду на 2010 рік, обґрунтувань видатків до Плану використання спеціального фонду на 2010 рік. Разом з тим, проведене фінансування по заробітній платі в 2010 році виплачено по цільовому призначенню на заробітну плату працівникам, доказів щодо надмірного фінансування асигнувань на суму 215498,40 грн. не надано, а тому п.28 вимоги відповідача №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи в частині, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 листопада 2013 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування п.п.2, 3, 4, 6, 16, 17, 19, 28 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року з прийняттям нової постанови в цій частині.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в м.Києві - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Науково-дослідного економічного інституту - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 листопада 2013 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування п.п.2, 3, 4, 6, 16, 17, 19, 28 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року та прийняти в цій частині нову постанову, якою скасувати п.п.2, 3, 4, 6, 16, 17, 19, 28 вимоги Державної фінансової інспекції в м.Києві №26-072-14-14/8827 від 03 липня 2013 року.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 листопада 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 03 квітня 2014 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

В.П.Мельничук

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Мельничук В.П.

Грищенко Т.М.


Суд	Київський апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	25.03.2014
Оприлюднено	07.04.2014
Номер документу	38047133
Судочинство	Адміністративне

Кобилянський К.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 25.03.2014 по справі 826/12892/13-аКИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —826/12892/13-а

Постанова від 25.03.2014

Постанова
від 25.03.2014 по справі 826/12892/13-а
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД