Ухвала

від 02.04.2014 по справі 826/11160/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2014 р. м. Київ К/800/7931/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Луцак А.В.

за участю представників сторін: позивача - Литовченку О.С.,

відповідача - Глушковській А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Театраль»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 р.

у справі № 826/11160/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Театраль»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Театраль» (далі - позивач, ТОВ «Театраль») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 р. № 0006772250, № 0006762250 та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2013 р. адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 р. № 0006772250 та № 0006762250; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2013 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 р і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2013 р.

Відповідач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм законодавства .

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 28.03.2013 р. по 17.04.2013 р., на підставі направлень від 28.03.2013 р. № 1032/22.50, № 1034/22.01, № 1035/17.5, № 1039/22.5, № 1038/22.5, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 28.03.2013 р. № 629/22.5, посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Театраль» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 24.04.2013 р. № 1228/22-50/21701764 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог: - підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, за перевіряємий період, на загальну суму 284 492 грн.; - підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 260 560 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 17.05.2013 р. винесено податкові повідомлення-рішення № 0006762250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 324 787 грн., з яких 260 560 грн. - за основним платежем, 64 227 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0006772250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 349 684 грн., у тому числі 284 492 грн. - за основним платежем, 65 192 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження позивачем прийнятих ДПІ податкових повідомлень-рішень від 17.05.2013 р., рішеннями податкових органів скарги позивача були залишені без задоволення, а зазначені спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Як вбачається з акту податкової перевірки № 1228/22-50/21701764 від 24.04.2013 р., підставами для донарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань, слугували висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських операцій з ТОВ «Миандр Груп», ТОВ «Інвест Бренд», ТОВ «Альянс-стандарт», ТОВ «Сельсман груп», ТОВ «Гресленд», ТОВ «Купідус гранд», ТОВ «Орбіс Еліт», ТОВ «Плуар ЛТД», ТОВ «Делавар Груп», оскільки угоди укладені між позивачем та вказаними контрагентами, на думку відповідача, є нікчемними, з огляду на відсутність у останніх необхідних умов для ведення фінансово-господарської діяльності, а документи бухгалтерського та податкового обліку, складені за такими угодами не дають законних підстав для формування податкового кредиту та валових витрат.

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2013 р. та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту та валових витрат за період, що перевірявся по взаємовідносинах ТОВ «Миандр Груп», ТОВ «Інвест Бренд», ТОВ «Альянс-стандарт», ТОВ «Сельсман груп», ТОВ «Гресленд», ТОВ «Купідус гранд», ТОВ «Орбіс Еліт», ТОВ «Плуар ЛТД», ТОВ «Делавар Груп» є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно із пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на догану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна повинна містити: порядковий номер, дату виписки, назву юридичної особи, податковий номер, місцезнаходження юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт) та їх обсяг та ціну поставки.

Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми податкового законодавства України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів із своїми контрагентами: ТОВ «Миандр Груп», ТОВ «Інвест Бренд», ТОВ «Альянс-стандарт», ТОВ «Сельсман груп», ТОВ «Гресленд», ТОВ «Купідус гранд», ТОВ «Орбіс Еліт», ТОВ «Плуар ЛТД», ТОВ «Делавар Груп», а саме: - із ТОВ «Миандр Груп» договори від 02.11.2009р. № 0211/03 з додатками, № 0211/02 з додатками, № 0211/01 з додатками, № 1410/01; від 14.10.2009 р. № 1410/01 з додатками, відповідно до умов яких ТОВ «Миандр Груп» зобов'язується в порядку, на умовах та у строки, встановлені договорами, надати ТОВ «Театраль» рекламні послуги, перелік яких вказано в додатках до договорів, які є їх невід'ємною частиною; - із ТОВ «Інвест Бренд» договори від 05.08.2010 р. № 0508-10 про надання маркетингових послуг з додатками, відповідно до умов якого ТОВ «Театраль» доручає, а ТОВ «Інвест Бренд» зобов'язується надати перелік дизайнерських та консультаційних послуг щодо реконструкції закладу харчування (ресторан «Дежавю», що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 30/10), від 03.11.2011 р. № 0311-11 з додатками, відповідно до умов якого ТОВ «Театраль» доручає, а ТОВ «Інвест Бренд» зобов'язується надати комплекс організаційних послуг щодо організації та проведення заходу Замовника (ресторан «Дежавю», що знаходиться за адресою м.Київ, вул. Б. Хмельницького, 30/10); - із ТОВ «Альянс-стандарт» договір від 01.04.2010 р. № 30/0104 з додатком, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-стандарт» з метою забезпечення ефективного здійснення закладом комерційної діяльності зобов'язується надати ТОВ «Театраль» послуги, перелік яких зазначений у Додатку 1 до даного договору, а заклад зобов'язується приймати та оплачувати надані послуги; - із ТОВ «Сельсман груп» договір від 02.04.2012 р. № 104СГ з додатками, відповідно до умов якого ТОВ «Сельсман груп» зобов'язується в порядку, на умовах та у строки, встановлені цим договором, надати ТОВ «Театраль» рекламні послуги, перелік яких вказано в Додатках до договору, які є його невід'ємною частиною; - із ТОВ «Гресленд» договори від 01.08.2012 р. № 108ГФВ, № 108БА, № 108ІР, № 108СМС з додатками, відповідно до умов яких ТОВ «Гресленд» зобов'язується в порядку, на умовах та у строки, встановлені цим Договором, надати ТОВ «Театраль» рекламні послуги, перелік яких вказано в Додатках до Договорів та які є їх невід'ємною частиною;- із ТОВ «Купідус гранд» договір від 01.03.2012 р. № 103КГУ, відповідно до умов якого позивачу надавались послуги з прибирання приміщень ресторану; - із ТОВ «Орбіс Еліт» договір від 01.03.2012 р. № 103ОЕ з додатками, відповідно до умов якого позивачу надавались рекламні послуги з розповсюдження рекламних матеріалів; - із ТОВ «Плуар ЛТД» договір від 02.04.2012 р. № 104 ПЛ з додатками, відповідно до умов якого позивачу надавались рекламні послуги з розповсюдження рекламних матеріалів; - із ТОВ «Делавар Груп» договори від 02.04.2012 р. № 104ДГ, від 03.05.2012 р. № 105ДГ, від 01.06.2012 р. № 106ДГ, відповідно до умов яких позивачу надавались послуги з прибирання приміщень.

В матеріалах справи наявні первинні документи (їх копії), які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, а саме: договори, специфікації, звіти до актів наданих послуг, матеріали для проведення навчання персоналу, акти надання послуг, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти про розповсюдження флаєрів, звіти по клієнтам, звіти по інтернет-розсилці, звіти з розповсюдження по базам адрес, виписки по рахунку, податкові накладні.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Таким чином, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з ТОВ «Купідус гранд», ТОВ «Орбіс еліт», ТОВ «Плуар ЛТД», ТОВ «Делавар Груп» договорів через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності, посилаючись при цьому на дані актів податкових перевірок вказаних контрагентів позивача.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку визнавши протиправними і скасувавши винесені ДПІ у Шевченківському районі м. Києва податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013р. № 0006772250 та № 0006762250.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 211, 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Театраль» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 р. - скасувати, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2013 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко З оригіналом згідно