Ухвала

від 27.02.2014 по справі 825/1511/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1511/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

27 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Оксененка О.М., Сорочка Є.О.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Мазепа» до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Приватне підприємство «Мазепа» звернулися в суд з адміністративним позовом до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.02.2013 року № 0000072340 про збільшення ПП «Мазепа» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 273 612,00 грн. за основним платежем та 64 966,50 грн. за штрафними санкціями; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 06.02.2013 року №0000062340 про збільшення ПП «Мазепа» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 182183,00 грн. за основним платежем та 42795,75 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Мазепа» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 13.11.2012 року № 152/22/33335788.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 218 850,00 грн.; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 273 612,00 грн..

Наведені обставини слугували підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 року №0000492340, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 218850,00 грн. за основним платежем та 51963,50 грн. за штрафними санкціями та №0000502340, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 273612,00 грн. за основним платежем та 68403,00 грн. за штрафними санкціями.

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів було скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0000492340 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість всього в розмірі 45834,00 грн. (в т.ч. санкції 9167,0 грн.) та податкове повідомлення-рішення №0000502340 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 3436,50 грн. штрафної санкції; в іншій частинні податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача залишено без задоволення.

Рішенням Державної податкової служби України від 01.03.2013 року № 5206/7/10-2115 про результати розгляду скарги залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0000492340 та від 27.11.2012 року №0000502340 з урахуванням рішення ДПС у Чернігівській області, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу позивача без задоволення.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

ПП «Мазепа» протягом 2009-2011 років мали господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Сітел Груп Інкорпорейтед», ТОВ «Ексотехком», ТОВ «ПСГ», ПП «Маркес», ТОВ «Товар систем», ТОВ «Вакко», ТОВ «ВВ - Інформ Груп» з приводу придбання товарів (пиломатеріалу) відповідно до укладених договорів. Сума коштів, сплачених позивачем за отриманий товар, віднесена ним до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, а саме: договорами, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними тощо. Отриманий позивачем товар був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання в деклараціях з податку на додану вартість за цей же період.

Колегія суддів звертає увагу на те, що реальність виконання укладених договорів, а також оприбуткування отриманої продукції на склад підприємства підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, реєстрами платіжних документів, нормативним складом продукції, накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення матеріалів), списанням товарно-матеріальних цінностей у виробництво. Крім того, використання в господарській діяльності придбаного пиломатеріалу (реалізація виготовленої продукції (піддонів дерев'яних) ФОП ОСОБА_7 підтверджується видатковими накладними.

Всі операції відображені в бухгалтерському обліку, зокрема, в Журналі-ордері і відомості по рахунку 201 «Сировина й матеріали» за відповідний звітний період, картці рахунку 631 з зазначенням відповідного контрагента.

Податкові накладні включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за відповідний звітний період.

Крім того, в податковій декларації з податку на додану вартість за період січень 2010 року встановлено включення до додатку 5 контрагента, з яким виникла розбіжність, а саме ПП «Маркес» не подана податкова декларація з ПДВ за період січень 2010 року на суму податкового зобов'язання 40000,00 грн. Тому ПП «Мазепа» звернулись до ПП «Маркес» з проханням надати пояснення про причини вказаних розбіжностей. На запит ПП «Мазепа» отримано відповідь, в якій зазначено, що у зв'язку з хворобою бухгалтера ПП «Маркес» помилково було не включено в декларацію з ПДВ за січень 2010 року сума 240000,00 грн. та найближчим часом буде подана уточнююча звітність.

Відображення в бухгалтерському обліку позивача всіх вищевказаних господарських операцій підтверджується оборотно-сальдовою відомостю по рахунку 201, по рахунку 361, оборотами по рахунку 661, Журналом-ордером і відомостю по рахунку 661, карткою клієнта.

Матеріали справи також містять штатні розклади на грудень 2010 року, жовтень 2010 року, липень 2010 року, квітень 2010 року, січень 2010 року, листопад 2009 року, жовтень 2009 року, липень 2009 року, з яких вбачається, що на ПП «Мазепа» передбачені такі посади як директор, головний бухгалтер, фахівець технолог, керівник виробництва, робітник деревообробного цеху.

Для здійснення своєї діяльності ПП «Мазепа» орендує у ВАТ «Ніжинське Автомобільно-транспортне підприємство-17455» нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Ніжин, вул. Носівський шлях, 54, відповідно до договорів оренди нежилого приміщення від 02.01.2009 року № 02/01/9 та від 04.01.2010 року № 01/-4.

З матеріалів справи слідує, що в обґрунтування правомірності спірних податкових повідомлень-рішень апелянт посилається на висновки актів перевірки відносно контрагентів позивача, зокрема, щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.

В зазначених актах перевірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентами.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника.

Питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У відповідності до правових приписів пп. 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит, це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону».

За п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи з вимог пп. 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 статті 5 зазначеного закону.

Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Норми Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені договори, акти, податкові і видаткові накладні, банківські виписки, тощо мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Посилання апелянта на постанову старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПС України від 27.04.2011 року про порушення кримінальної справи № 69-107 відносно ОСОБА_8, ОСОБА_9, за фактом створення фіктивних підприємств ТОВ «Вакко» та ТОВ «Скап Холдінгс», за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, не заслуговують на увагу, оскільки справу було закрито за відсутністю складу злочину

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Посилання апелянта на порушення позивачем Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, а саме на те, що податкові накладні від 17.08.2009 року № 170803, виписана ТОВ «Ексотехком», від 06.07.2009 року № 164/2, виписана ТОВ «ПСГ», не містять прізвища особи, яка склала податкові накладні, не приймаються до уваги судовою колегією в якості належного доказу нереальності господарських операції, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний на момент виписки податкових накладних) передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка кореспондується зі ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Закон України «Про податок на додану вартість» та Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік обов'язкових реквізитів, які має містити податкова накладна, та має вищу юридичну силу порівняно з наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037.

Вказані обов'язкові реквізити містяться в податкових накладних, а тому зазначена вище обставина не є порушенням порядку заповнення податкової накладної, оскільки податкова накладна містила всі необхідні реквізити, передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Податковий орган посилається на те, що в податкових накладних, виписаних ПП «Маркес», вказаний невірний номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (як продавця, так і покупця), відмінний від номера свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, що вказаний в договорі від 01.12.2009 року № 1/12-09.

Апеляційна інстанція приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно не взято такі посилання до уваги, оскільки вказана обставина була технічною помилкою, яка в подальшому була виправлена, а до матеріалів справи долучені податкові накладні, які містять достовірні відомості. Крім того, хоча така обставина і мала місце, проте вона не може спростовувати факт реальності здійснення господарської операції, або доводити те, що господарська операція не відбулась.

Судом першої інстанції правомірно підкреслено, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних ДПС України, яка міститься на офіційному сайті ДПС України.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Укладаючи угоди зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Апелянтом не надано у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України (яка кореспондується зі ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість») право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримано податкові накладні.

Отже, ПП «Мазепа» має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість», та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 07.03.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Сорочко Є.О.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Сорочко Є.О.