Постанова

від 26.05.2009 по справі 24/411-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

24/411-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 травня 2009 р.                                                                                    № 24/411-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогосуддівМіщенка П.К.(доповідач), Білошкап О.В.,Заріцької А.О.

розглянувши  касаційну  скаргу

на постанову

та на  ухвалу

у справі

Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києвагосподарського суду міста Києва від 23.10.2008р.господарського суду міста Києва від 05.03.2009р.№ 24/411-б

за заявою

до боржника про Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимал-Торг"Товариства з обмеженою відповідальністю "Літ-Транс"визнання банкрутом

В судовому засіданні взяли участь представники:

- заявника: не з'явився;

- боржника: не з'явився;

- скаржника:  Москальова Г.С.

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду міста Києва від 23.10.2008 року у справі №24/411-б про банкрутство  Товариства з обмеженою відповідальністю "Літ-Транс"  визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Літ-Транс" (м. Київ, код ЄДРПОУ 34938316) банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора –Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимал-Торг" та зобов'язано останнього надати суду звіт та ліквідаційний баланс.

На виконання вимог суду ліквідатором  було надано звіт про проведену роботу по ліквідації підприємства-банкрута та ліквідаційний баланс боржника, який ухвалою від 05.03.2009 року був затверджений судом   та припинено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Літ-Транс"  на підставі ст. 32, ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Не погоджуючись з  постановою та ухвалою господарського суду міста Києва   Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову та ухвалу  скасувати, посилаючись на неповне  дослідження всіх обставин справи, що призвело до передчасного висновку про визнання боржника банкрутом та затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, що призвело до порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Літ-Транс".

Вищий господарський суд України ухвалою від 27.04.2009 року прийняв касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі міста Києва на  постанову господарського суду міста Києва від 23.10.2008р. та на ухвалу господарського суду міста Києва  від 05.03.2009р.  до провадження та призначив скаргу до розгляду.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.  

У даній справі судом першої інстанції порушено провадження справі у №24/411-б та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі ст. 52 Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно ч. 1 ст. 52  Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"  у разі якщо  громадянин-підприємець - боржник або керівні органи   боржника   -   юридичної    особи    відсутні    за    її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів  державної  податкової  служби  згідно  із  законодавством податкових  декларацій,  документів  бухгалтерської  звітності,  а також за  наявності  інших  ознак,  що  свідчать  про  відсутність підприємницької  діяльності  боржника,  заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути  подана  кредитором незалежно  від  розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контексті вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є  визнання місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

За правилами  статті  52 закону підстави для подання кредитором заяви про порушення  справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і вразі їх сукупності  (з такими висновками погодився Верховний Суд України у постанові від 10.02.2004 №04/087).

Колегія суддів ВГС України зазначає, що при винесені постанови господарський суд міста Києва  взагалі  не встановлював   відсутність боржника  за юридичною адресою.

Зокрема, господарським судом також не здійснено своїх повноважень передбачених ст. 38 ГПК України та не витребувано відомостей щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Літ-Транс", які містяться в Єдиному державному реєстрі та є необхідні для встановлення обставин справи.

 Відповідно до статті 16, 17  Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою  забезпечення органів  державної  влади,  а  також  учасників цивільного обороту достовірною   інформацією   про   юридичних   осіб   та   фізичних осіб - підприємців створюється  Єдиний  державний реєстр, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у  разі  його наявності;   ідентифікаційний код юридичної особи;  організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; -дата та номер  запису  про  проведення  державної  реєстрації юридичної  особи,  дати  та  номери  записів  про внесення змін до нього;  серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про  установчі  документи,  дати  та  номери записів про внесення змін до них.

Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню  до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором  (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд міста Києва  розглянув справу за відсутності достовірних доказів щодо його місцезнаходження, не встановив обставин  наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство, а в  матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів,  митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.

Відповідно ст. 1 закону, неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх  сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на  загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і  зборів  (обов'язкових  платежів) не інакше як через відновлення.

В касаційній скарзі скаржника зазначено, що боржник  протягом своєї діяльності до ДПІ звітує вчасно, що свідчить про ведення господарської діяльності, крім того згідно поданих до ДПІ  у Печерському районі  міста Києва податкових декларацій  підприємство   в 2007р. відобразило валовий дохід 18154725,00 грн.  та валові витрати 18148365,00 грн., в 2008р.- валовий дохід 4078128,00 грн. та валові витрати 4078128,00 грн.

В контексті викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне, постанову господарського суду  міста Києва  від 23.10.2008 року скасувати.

Крім того, в порядку ст. 32 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ліквідатором було подано звіт по ліквідації підприємства банкрута  та ліквідаційний баланс.

Ухвалою господарського суду міста Києва  від 05.03.2009 року затверджено вищезазначений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Товариства з обмеженою відповідальністю "Літ-Транс" та припинено провадження у справі №24/411-б.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, виявлення ліквідатором кредиторів та дотримання їх процесуальних прав підчас розгляду їх грошових вимог, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, доведення неможливості задоволення визначених ліквідатором вимог кредиторів з наслідками його ліквідації), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”  вбачається, що  ліквідатор  з  дня   свого   призначення   здійснює   такі повноваження: приймає до  свого  відання майно боржника,  вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції  з   управління   та   розпорядження   майном банкрута; здійснює інвентаризацію  та  оцінку  майна  банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу.

Як вбачається з вимог ст. 25 Закону ліквідатор зобов'язаний вчинити всі можливі дії щодо з'ясування активу та пасиву боржника шляхом запитів до відповідних органів, у тому числі державної виконавчої служби, банківських установ, бюро технічної інвентаризації, реєстраційних відділень МВС України тощо.

Частиною 5 ст. 52 вказаного вище Закону  передбачено особливий порядок виявлення кредиторів відсутнього боржника, відповідно до якого кредиторів боржника виявляє ліквідатор, який письмово повідомляє усіх відомих йому кредиторів про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом.

Відповідно ст. 31 ГПК при  реалізації  своїх  прав  та  обов'язків   арбітражний керуючий  зобов'язаний  діяти  сумлінно  та  розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Відповідно ст. 32 Закону  після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає  до  господарського  суду  звіт  та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої    ліквідаційної    маси   (дані її інвентаризації); відомості про   реалізацію   об'єктів  ліквідаційної  маси  з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії  договорів  купівлі-продажу  та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог  кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Отже, законодавцем передбачено обов'язковий перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів.

Судом першої інстанції неналежно досліджено здійснення ліквідатором передбачених чинним законодавством заходів з ліквідації боржника та виконання ним своїх обов'язків під час ліквідаційної процедури, у зв'язку з чим суд дійшов передчасного висновку про відповідність звіту ліквідатора вимогам Закону.

Ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, запитів до обслуговуючих боржника банківських установ, державної виконавчої служби, реєстру вимог кредиторів боржника, даних інвентаризації майна боржника, не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

Тобто, при винесенні оскаржуваної ухвали господарський суд не з'ясував дійсних обставин справи, прав і обов'язків учасників спірних правовідносин, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, чим порушення судами вимог ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали господарського суду першої інстанції з направленням справи на розгляд до суду  першої  інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та  всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін та учасників провадження у даній справі і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване  рішення.

Керуючись ст. ст. 32, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

           Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва  задовольнити.

Постанову господарського суду міста Києва від 23.10.2008р. та ухвалу господарського суду міста Києва  від 05.03.2009р. у справі   № 24/411-б скасувати,  а справу передати до господарського суду міста Києва  на розгляд.

Головуючий                                                                       Міщенко П.К.

С у д д я                                                                                Білошкап О.В.

С у д д я                                                                                Заріцька А.О.