Постанова

від 25.03.2014 по справі 826/693/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/693/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2014 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 29.08.2013 № 0002052203 та № 0002062203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2014 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем відповідно до наказу від 29.07.2013 №312, направлення на перевірку № 1268 від 29.07.2013, на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами і доповненнями проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВП «Компанія «Ді Сі» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «ДП Магнум» (код ЄДРПОУ 36405278) за червень 2012 року та ПАТ «Завод «Маяк» (код ЄДРПОУ 14307423) за грудень 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 09.08.2013 № 471/26-53-22-03-21/3135042, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

- п.135.4 ст.135, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток у сумі 421 291 грн., а саме: за І півріччя 2012 року - 421 291 грн., за ІІІ квартал 2012 року - 421 291 грн., за 2012 рік - 421 291 грн.;

- п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 401 229 грн.

На підставі виявлених порушень, зафіксованих в акті перевірки від 09.08.2013 № 471/26-53-22-03-21/3135042, відповідачем 29.08.2013 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002052203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 401 229 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 200 615 грн.

- № 0002062203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 421 291 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 210 646 грн.

Позивач вважаючи, що ДПІ в Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві йому неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання за платежами податок на додану вартість і податок на прибуток приватних підприємств, в порядку передбаченому ст. 56 Податкового кодексу України звернувся до Головного управління Міндоходів у м. Києві із скаргою про перегляд податкових повідомлень-рішень від 29.08.2013 № 0002052203 та № 0002062203.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 06.11.2013 за № 6202/10/26-15-10-04 останній залишив без задоволення скарги позивача.

В подальшому, позивач звернувся з повторною скаргою до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарг від 16.01.2014 за № 671/0/99-99-10-01-15 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги - без змін.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що видані контрагентом первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства і не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій, а тому відсутні підстави вважати надані первинні документи такими, що підтверджують фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагента та дають позивачу право на податковий кредит та включення до складу витрат, пов'язаних з його господарською діяльністю, а ткож витрат на придбання вищевказаних товарів.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем та котрагентами, оскільки всі валові витрати сформовані на підставі належним чином оформлених первинних документів, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим мають бути скасовані.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи TOB «ВП «Компанія Ді Сі» було придбано товари та послуги у ПАТ «Завод Маяк» (код ЄДРПОУ 14307423) на підставі договору поставки № 112 від 30.04.2010, додаткових угод № 1 від 16.08.2011 та № 2 від 18.05.2012 до Договору поставки № 112 від 30.04.2010, договору поставки № 125 від 23.10.2012, договору оренди № 169 від 01.04.2012.

Також, ТОВ «ДП «Магнум» (продавець), в особі директора Венюх Наталії Станіславівни, яка діє на підставі статуту, з однієї сторони, і TOB «ВП «Компанія Ді Сі» (покупець), в особі директора Нільга Костянтина Георгійовича, який діє на підставі статуту, з іншої сторони уклали договір поставки № 14/01 від 14.01.2011, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця певний товар, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Кількість, асортимент товару, що постачається за цим договором, зазначається в рахунках-фактурах, які погоджуються сторонами попередньо.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивач надав суду копії наступних документів: копії договорів, видаткових та податкових накладних, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, платіжних доручень.

Частина вартості придбаного товару віднесена позивачем до складу валових витрат на підставі норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», частина, починаючи з 01.01.2011, - на підставі норм Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення передбачені і в ПК України.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано до суду першої інстанції належним чином оформлені документи первинного обліку, підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з контрагентами. Більш того, в акті перевірки немає жодного зауваження щодо оформлення первинних документів, а висновки суду першої інстанції щодо невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства не підтверджуються матеріалами справи.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів зазначає, що укладені між позивачем та контрагентами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, а тому доводи відповідача про їх нікчемність є безпідставними, що не було враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на порушення контрагентами податкового законодавства щодо декларування податкових зобов'язань, що свідчить про нездійснення ними господарської діяльності, є безпідставними з огляду на наступне.

У довідці Вищого адміністративного суду України «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» від 15.04.2010 зазначено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не занижено суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 29.08.2013 № 0002052203 та № 0002062203 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкових повідомлень-рішень від 29.08.2013 № 0002052203 та № 0002062203.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 29.08.2013 № 0002052203 та № 0002062203.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 31.03.2014.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.