Постанова

від 03.04.2014 по справі 33/62-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 року Справа №33/62-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників сторін :

позивач - Онищенко І.П.;

відповідач - Закаблуков А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №686Х/1-35) на ухвалу господарського суду Харківської області від 27 лютого 2014 року по справі №33/62-09

за позовом ДП "Газ-тепло "НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм

про стягнення 3252115,70 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 лютого 2014 року по справі (суддя Савченко А.А.) в задоволенні заяви ДК "Газ України "НАК "Нафтогаз України" про відновлення пропущеного строку та видачу дублікату наказу суду відмовлено.

Позивач з ухвалою суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, поновити пропущений строк для пред'явлення наказу господарського суду Харківської області від 09.02.12; видати дублікат наказу господарського суду Харківської області від 09.02.12 у справі №33/62-09.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив ухвалу залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Справа розглядалась на умовах оголошення перерви у судовому засіданні з 09:15 до 14:30 01.04.2014 року.

У судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача проти її задоволення заперечував, просив ухвалу суду залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Господарським судом Харківської області 09.02.2012 р. на виконання рішення господарського суду від 17.08.2009 р. та ухвали суду від 09.02.2012 р. було видано дублікат наказу господарського суду від 01.09.2009 р. про стягнення з відповідача на користь позивача 3252115,70 грн. боргу, витрат по сплаті державного мита у сумі 25500,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. Наказ був дійсний для пред'явлення до виконання у кредитні установи (державному виконавцю) до 02 вересня 2012 р.

Позивач 22.02.12 р. звернувся із заявою №31/10-1361 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного наказу.

У свою чергу, 05.03.2012 р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного наказу.

Однак, стягувачем не надано доказів надсилання заяви про відкриття виконавчого провадження відповідному відділу примусового виконання та постанови про відкриття виконавчого провадження.

Проте, факт відкриття виконавчого провадження за цією заявою та перебування наказу суду, виданого 09.02.2012р., на виконанні у відповідному відділі, не заперечується представником відповідача, а також підтверджується постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області про закінчення виконавчого провадження від 12.12.2012 р.

Рішенням №1489 38 сесії 6 скликання Ізюмської міської ради від 30.11.2012 р. вирішено припинити Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж шляхом ліквідації та створити ліквідаційну комісію з припинення діяльності відповідача.

На підставі чого, 12.12.2012 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 3 ч.1 ст. 49, ст. 50, 67 Закону України "Про виконавче провадження", копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

Виконавчий документ, у відповідності до п. 3 цієї постанови, було передано ліквідаційній комісії.

Факт отримання дублікату наказу суду відповідачем не заперечується.

Рішенням 41 сесії 6 скликання Ізюмської міської ради №1598 від 28.12.2012 року скасовано рішення Ізюмської міської ради від 30.11.2012 року №1489 "Про припинення Ізюмського комунального підприємства теплових мереж шляхом ліквідації" та припинено повноваження ліквідаційної комісії.

Згодом, 20.09.2013 року позивач звернувся із заявою №31/10-4298 до відповідача та голови ліквідаційної комісії підприємства відповідача про повернення наказу господарського суду Харківської області від 09.02.2012 року, яка, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримана адресатами 24.10.2013 року.

Стягувач зазначає, що наказ на адресу ДК "Газ України" не надходив, що свідчить про свідоме ігнорування заяви та умисне приховування наказу суду від 09.02.2012р.

Однак, на думку колегії суддів, висновок суду попередньої інстанції, що заява позивача не підлягає задоволенню є правомірним, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Ця норма є відтворенням статті 124 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно статті 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі наказу, який є виконавчим документом.

У відповідності до ч.2 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

У відповідності до статті 118 ГПК України виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох років з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання.

Згідно ст. 119 ГПК України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред'явленням виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

При цьому, порядок встановлення, обчислення та закінчення процесуальних строків, підстави їх зупинення, умови і порядок відновлення та продовження процесуальних строків регламентовано ст.ст. 50-53 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законодавством процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Виходячи зі змісту наведеної норми, по переконанню колегії суддів поважними визнаються лише ті причини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін та пов'язані з дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Проте, з аналізу матеріалів справи вбачається, що стягувач своєчасно звернувся до органів виконавчої служби з дублікатом наказу суду, відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області було розпочато виконавче провадження з підстав виконання вказаного дублікату наказу, здійснювалися певні виконавчі дії, тобто, дублікат наказу від 09.02.2012 року був своєчасно пред'явлений до виконання стягувачем.

Таким чином, стягувачем не було пропущено строк, оскільки наказ було своєчасно пред'явлено до виконання.

Крім того, стаття 120 Господарського процесуального кодексу України встановлює необхідність надання довідки стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

Лише за наявності вищевказаних обставин ГПК України передбачає можливість видачі дублікату наказу.

Саме суд, при розгляді заяви стягувача з урахуванням того, що довідка стягувача є доказом, в силу вимог ст. 43 ГПК України, має оцінити наявність зазначених обставин і, в залежності від того існували чи не існували такі факти, вирішити питання видачі дублікату наказу.

До матеріалів справи позивачем надано довідку №31/10-5414 від 27.11.13р. про втрату дублікату наказу господарського суду від 09.02.2012 року, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства. Зі змісту довідки вбачається, що дублікат наказу господарського суду Харківської області від 09.02.2012 р. втрачений, на виконання не пред'явлений.

Проте, такий документ суперечить матеріалам справи і не відповідає дійсності, оскільки є підтвердження того, що дублікат наказу було своєчасно пред'явлено стягувачем до виконавчої служби для виконання рішення суду і виконавче провадження з його виконання було відкрите.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що стягувач не одержував дублікат після закриття виконавчого провадження та передачі ліквідаційній комісії, відсутні будь-які правові підстави стверджувати, що він його втратив. Стягувачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження втрати наказу, до того ж у заяві він зазначає про те, що він звертався до ліквідаційної комісії Ізюмського комунального підприємства теплових мереж про повернення наказу господарського суду Харківської області від 09.02.2012 року, оскільки вказаний наказ знаходиться у відповідача, ігнорування та умисне приховування наказу суду від 09.02.2012р. відповідачем, фактично заперечуючи його втрату, що також свідчить про те, що дублікат наказу не може вважатись втраченим стягувачем.

За таких підстав, обставини втрати наказу стягувачем не доведені належними доказами.

Представник відповідача надав на вимогу суду 22.01.2014р. на підтвердження направлення наказу суду на адресу ДК "Газ України" 08.01.2013р. низку документів. Але суд вважає необхідним зазначити, що належних доказів направлення на адресу ДК "Газ України" 08.01.2013р. дублікату наказу суду ці документи не містять. За його поясненням наказ був відправлений простою кореспонденцією за відсутності у підприємства коштів.

Оскільки стягувачем не доведено належним чином та належними доказами обставини втрати наказу і наявність правових підстав для вирішення питання про поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, а довідка №№31/10-5414 від 27.11.13р. не є належним доказом втрати наказу суду, оскільки видається у разі втрати наказу саме стягувачем, а не іншою особою, суд вважає, що ненадання доказів втрати виконавчого документа, передбачених ст.120 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для відмови в задоволенні вказаної заяви у повному обсязі.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Системний аналіз наведених норм законодавства та вивчення обставин справи дає колегії суддів підстави зробити висновок про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим ухвалу суду попередньої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 27 лютого 2014 року у справі №33/62-09 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 04.04.2014 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.