Ухвала

від 01.04.2014 по справі 2а-4273/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/40776/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бившевої Л.І.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року у справі № 2а-4273/11/2070 за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби до Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» про стягнення заборгованості в сумі 3962729,81 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року у даній справі позов задоволено частково; стягнуто з відповідача пеню за несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 27,36 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання ДП «Завод імені В.О. Малишева» вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами проведеної перевірки встановлено порушення відповідачем вимог пп.8.1.2, п.8.1 ст.8, п.19.2 «а» ст.19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV), а саме: податок з доходів фізичних осіб перераховувався до бюджету з порушенням встановлених строків.

За наслідками перевірки здійснено розрахунок пені за неповне та несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 3962729,81 грн.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, виходили з того, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.05.2011 року по справі №5023/3233/11 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів починаючи з 04.05.2011 року, тому нарахування податковою інспекцією пені за несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб в період до введення господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів є правомірним. Нарахована відповідачу пеня не є податковим зобов'язанням, тому під час її нарахування позивач мав дотримуватися строків для застосування адміністративно-господарських санкцій, що встановлені ст. 250 Господарського кодексу України, отже, правомірним є нарахування відповідачу пені за несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб, яка становить 27,36 грн.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Спеціальним законом із питань оподаткування є Закон України від 21.12.2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181-III), який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), перелік яких визначає Закон України від 25.06.1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (далі - Закон №1251-XII), а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами за порушення вимог податкового законодавства.

Згідно з пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону №2181-III за винятком випадків, визначених підпункту 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону №2181-III податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з п.1.3 цієї ж норми Закону №2181-III податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

За визначенням наведеним у п. 1.4 ст. 1 Закону №2181-III пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляються з платника додатків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що штрафні санкції (пеня) за змістом Закону №2181-III є складовою податкового зобов'язання, а відтак на них поширюється строк давності, встановлений пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 вказаного Закону.

В силу вимог п. 7.8 ст. 7 Закону №2181-III з моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII), без застосування норм цього Закону.

Проте, у наведеній нормі йдеться про заяву кредитора стосовно вимог, що виникли до порушення справи про банкрутство, як це випливає зі змісту ст. 7, п. 15 ст. 11, ст. 14 Закону № 2343-XII.

Отже, приписи Закону №2181-III не регулюють питання погашення зобов'язань або стягнення податкового боргу, які виникли до порушення провадження про банкрутство боржника та визнані господарським судом конкурсними вимогами.

За змістом абз. 24 ст. 1 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів, який в силу вимог п. 4 ст. 12 названого Закону вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство, являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Таким чином, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

Отже, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. За поточними зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, визначальним для встановлення правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за порушення правил оподаткування, є встановлення судом періоду, в якому у позивача виник обов'язок щодо сплати податкових зобов'язань, та віднесення зазначених зобов'язань до конкурсних чи поточних.

Враховуючи вищезазначене, а також, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в суді касаційної інстанції не дають права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, зокрема, щодо розмежування визначених податковим органом сум окремо по епізодах, постановлені судові рішення у справі підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року у справі №2а-4273/11/2070 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписБившева Л.І. підписКарась О.В.