Ухвала

від 03.04.2014 по справі 826/20130/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20130/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

03 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Безуглої Вікторії Вікторівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Н-Тема Сервіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року Приватне підприємство «Н-Тема Сервіс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «Спрос Юей» (код ЄДРПОУ 36857386), TOB «Зв'язок-Буд» (код ЄДРПОУ 33542476) за період з листопада 2010 року по грудень 2011 року порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач вважає, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду), визнав недійсними господарські договори між позивачем та зазначеними контрагентами, в силу чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2014 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 22.11.2013 року № 0006882208 та № 0006892208.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Безугла Вікторія Вікторівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Приватне підприємство «Н-Тема Сервіс» зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 31.01.2006 року, взято на податковий облік у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 01.02.2006 року, зареєстровано як платник податку на додану вартість 17.02.2006 року.

Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з TOB «Медпрофіт», TOB «Алатар-Техно», TOB «ТД-Техінвест», ПП «Гран-Трейд», TOB «Руст», TOB «Спрос Юей», TOB «Зв'язок-Буд», TOB «Едвертайзінг Консалт», TOB «ВКП Спецінвест-2012», TOB «Акватрейдінг», TOB «Статус люкс», TOB «Фрістайл-спорт», TOB «Камелот - Київ» за період з 01.01.2010 року по 31.08.2013 року.

За результатами даної перевірки відповідачем було складено Акт №1722/22-08-15/34003308 від 06.11.2013 року, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 674458,00 грн., у т.ч. за IV квартал 2010 року у розмірі 78483,00 грн., за І квартал 2011 року у розмірі 95674,00 грн., за II квартал 2011 року у розмірі 167804,00 грн., за III квартал 2011 року у розмірі 151865,00 грн., за IV квартал 2011 року у розмірі 180632,00 грн.; пп. 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 574372,00 грн., у т. ч. у листопаді 2010 року - в сумі 22278,00 грн., у грудні 2010 року - в сумі 40509,00 грн., у січні 2011 року - в сумі 27105,00 грн., у лютому 2011 року - в сумі 21882,00 грн., у березні 2011 року - в сумі 27552,00 грн., у квітні 2011 року - в сумі 49877,00 грн., у травні 2011 року - в сумі 43526,00 грн., у червні 2011 року - в сумі 52572,00 грн., у липні 2011 року - в сумі 36817,00 грн., у серпні 2011 року - в сумі 56671,00 грн., у вересні 2011 року - в сумі 38510,00 грн., у жовтні 2011 року - в сумі 37802,00 грн., у листопаді 2011 року - в сумі 73786,00 грн., у грудні 2011 року - в сумі 45485,00 грн. Також було встановлено, що у позивача були відсутні господарські взаємовідносини із з TOB «Медпрофіт» (код ЄДРПОУ 37395786), TOB «Алатар-Техно» (код ЄДРПОУ 35619105), TOB «ТД-Техінвест» (код ЄДРПОУ 38013189), ПП «Гран-Трейд» (код ЄДРПОУ 31989352), TOB «Руст» (код ЄДРПОУ 23242272), TOB «Едвертайзінг Консалт» (код ЄДРПОУ 36972694), TOB «ВКП Спецінвест-2012» (код ЄДРПОУ 38013173), TOB «Акватрейдінг» (код ЄДРПОУ 33883979), TOB «Статус люкс» (код ЄДРПОУ 33298366), TOB «Фрістайл-спорт» (код ЄДРПОУ 36602679), TOB «Камелот - Київ» (код ЄДРПОУ 35040010) за період, що перевірявся, відповідно, досліджувалось дотримання позивачем вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з TOB «Спрос Юей» (код ЄДРПОУ 36857386) та TOB «Зв'язок-Буд» (код ЄДРПОУ 33542476),.

На підставі висновків зазначеного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0006882208 від 22.11.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 694080,00 грн., з яких 674458,00 грн. - за основним платежем, а 19622,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0006892208 від 22.11.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 662339,00 грн., з яких 574372,00 грн. - за основним платежем, а 87967,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Між ПП "Н-Тема Сервіс", як покупцем, та ТОВ "Зв'язок-буд", як продавцем, був укладений Договір поставки № 1/11/10-1 від 01.11.2010 року, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті та за цінами, вказаними у рахунках-фактурах та накладних, які є невід'ємними частинами цього договору.

На виконання умов Договору № 1/11/10-1 ТОВ "Зв'язок-буд" було передано позивачу товар на загальну суму 376720,54 грн., в т. ч. ПДВ 62786,76 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №РН-000242 від 01.11.2010 року. - на суму 133667,74 грн., в т.ч. ПДВ 22227,96 грн., № РН-000316 від 01.12.2010 року - на суму 90568,50 грн., в т.ч. ПДВ 15094,75 грн., №РН-0000347 від 14.12.2010 року - на суму 152484,30 грн., в т.ч. ПДВ 25414,05 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ "Зв'язок-буд" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 376720,54 грн., в т. ч. ПДВ 62786,76 грн., а саме: № 242, від 01.11.2010 р. - на суму 133667,74 грн., в т.ч. ПДВ 22227,96 грн.; №316 від 01.12.2010 р. - на суму 90568,50 грн., в т.ч. ПДВ 15094,75 грн.; №347 від 14.12.2010 р. - на суму 152484,30 грн., в т.ч. ПДВ 25414,05 грн., що оформлені у відповідності до вимог законодавства та містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.

Також, з матеріалів справи вбачається, що за поставлений згідно умов Договору № 1/11/10-1 товар на банківський рахунок ТОВ "Зв'язок-буд" позивачем було сплачено кошти на загальну суму 376720,54 грн., в т. ч. ПДВ 62 786,76 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача: №499 від 30.11.2010 на суму 59650 грн., в т.ч. ПДВ. 9941,67 грн.; №508 від 07.12.2010 - на суму 74017,74 грн., в т.ч. ПДВ 12336,29 грн.; №522 від 24.12.2010 - на суму 90568,5 грн., в т.ч. ПДВ 15094,75 грн.; №532 від 30.12.2010 - на суму 78500 грн., в т.ч. ПДВ 13083,33 грн.; №533 від 10.01.2011 на суму 73984,3 грн., в т.ч. ПДВ. 12330,72 грн.

Також судом першої інстанції було встановлено, що між ПП "Н-Тема Сервіс", як покупцем, та ТОВ "Спрос Юей", як продавцем, був укладений Договір поставки № 01/01-11 від 01.01.2011 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті та за цінами, вказаними у рахунках-фактурах та накладних, які є невід'ємними частинами цього договору, а відповідно до п. 2.1. указаного договору, асортимент та ціна товару зазначаються у рахунках-фактурах та накладних, підписаних повноважними представниками Сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору № 01/01-11 ТОВ "Спрос юей" було передано позивачу товар на загальну суму 3069502,00 грн., в т.ч. ПДВ 511583,75 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, податковими накладними, що оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

За поставлений згідно умов Договору №01/01-11 товар, на банківський рахунок ТОВ "Спрос Юей" позивачем було сплачено кошти на загальну суму 3069502,00 грн. (в т.ч. ПДВ 511 583,75 грн.), що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

З метою транспортування купленого згідно Договору №01/01-11 товару, позивач уклав з ФОП ОСОБА_3 Договір №27/0411-Т на транспортне обслуговування від 27 квітня 2013 року.

На виконання вказаного договору, з метою належного оформлення транспортування товару, сторонами було складено транспортні накладні.

На підтвердження належно наданих послуг за Договором №27/0411-Т, сторони підписали акти виконаних робіт.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача ТОВ «Зв'язок-Буд» та ТОВ «Спрос Юей» були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податків на додану вартість, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Згідно з наданими позивачем податковими деклараціями з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств у розрізі контрагентів за листопад 2010 року-грудень 2011 року, всі господарсько-фінансові стосунки позивача з ТОВ «Зв'язок-буд», ТОВ «Спрос Юей» та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Колегія суддів зауважує, що згідно вимог чинного законодавства України обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

При цьому колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції посилань відповідача, як на докази недійсності зазначених вище правочинів, на акт від 14.06.2013 року за № 75/22.8-15/36857386, складений ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за результатом перевірки TOB «Спрос Юей» (код ЄДРПОУ 36857386), та на акт перевірки від 03.06.2013 року за № 1886/22-221-33542476, складений ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за результатами перевірки TOB «Зв'язок-Буд» (код ЄДРПОУ 33542476), оскільки відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору, а відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору № 1/11/10-1 та Договору № 01/01-11 недійсними.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача - ТОВ «Зв'язок-Буд» та ТОВ «Спрос Юей» не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції доводів відповідача про нікчемність Договору №1/11/10-1 та Договору №01/01-11, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідачем не наведено, а судом не було встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Зв'язок-Буд", ТОВ «Спрос Юей», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини у межах спірних правовідносин, є таким, що порушують публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

В силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Вимогами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 201 Податкового кодексу України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що Договір № 1/11/10-1 та Договір № 01/01-11 були укладені з метою використання отриманих за вказаними договором товарів у власній господарській діяльності, а саме, з метою його продажу іншим контрагентам, зокрема ТОВ «Автоколороит» ТОВ БФ «Експрес ЛТД», ТОВ «Бузова-будінвест», ТОВ «Сільвер телеком», ТОВ «Мерлін-телеком», ТОВ «Столичне», ТОВ «ТехноСерв Українп», ТОВ «Радіоком», ПП «СВС-Стім», ТОВ «ВенісУкраїна» та іншим юридичним та фізичним особам, що підтверджується, наявними в матеріалах справи первинними документами.

При цьому, основним видом діяльності позивача відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є оптова торгівля електронним та телекомунікаційним устаткуванням, деталями для нього.

З огляду на те, що судом першої інстанції було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Отже, відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ «Зв'язок-буд» та ТОВ «Спрос Юей» з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, а тому у відповідача відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

За положеннями статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Безуглої Вікторії Вікторівни - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2014 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.