Рішення

від 03.04.2014 по справі 909/125/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2014 р. Справа № 909/125/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Фрич М. М., при секретарі судового засідання Ковалюк С. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Рожнятівського районного споживчого товариства,

вул. Пушкіна,2,смт. Рожнятів,Івано-Франківська область,77600

до відповідача: Підприємця ОСОБА_1

АДРЕСА_1

про стягнення неустойки в розмірі 35 659 грн. 36 коп.

за участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 - адвокат, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 15.04.94

Від позивача: Семків Б.І. - представник, (довіреність № 51 від 24.02.2014 )

Від відповідача: ОСОБА_1 - підприємець, (паспорт серія - НОМЕР_2 від 29.12.99р.)

Від відповідача: ОСОБА_4 - представник, (довіреність № 271 від 18.02.14р.)

ВСТАНОВИВ:

Рожнятівське районне споживче товариство звернулось з позовною вимогою до підприємця ОСОБА_1 про стягнення неустойки в розмірі35 659 грн. 36 коп.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 04.02.2014 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі і призначено розгляд справи в судовому засіданні на 25.02.2014 року.

В судовому засіданні 25.02.2014 року судом оголошено перерву в розгляді справи до 18.03.2014 року, про що представники сторін повідомлені.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду Івано-Франківської області від 17 березня 2014 року №12 призначено повторний автоматичний розподіл справи №909/125/14 по причині відсутності на роботі судді Гриняка Б.П. через його тимчасову непрацездатність. Внаслідок повторного автоматичного розподілу справу № 909/125/14 передано судді Фрич М.М.

Ухвалою суду від 18.03.2014 року відкладено розгляд справи на 03.04.2014 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. представник відповідача проти позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази у відповідності до ст. 43 ГПК України, суд встановив таке. У своїй позовній заяві позивач вказує, що згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 19.04.2004 року Рожнятівському районному споживчому товариству Рожнятівською селищною радою Івано-Франківської області, товариству належить на праві колективної власності адміністративно-торговий будинок, який знаходиться в смт. Рожнятів по вул. Пушкіна в„–2 . Право власності на дане нерухоме майно зареєстровано в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 5531667.

За словами позивача, згідно договору оренди приміщення №25/01 від 25.01.2011 року відповідач орендував приміщення адміністративно-торгового будинку, площею 153, 3 кв. м. під кафе-бар "ІНФОРМАЦІЯ_1" строком на три місяці з 01 січня по 31 березня 2011 року. Договір був припинений 31 грудня 2012 року.

Як вбачається з позовної заяви, після припинення договору оренди приміщення №25/01 від 25.01.2011 року відповідач не звільнив приміщення і рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.04.2013 року було зобов'язано відповідача звільнити приміщення в адміністративно-торговому будинку, яке належить позивачу. Для примусового виконання рішення 30 квітня 2013 року був виданий наказ №492. Вказаний наказ виконано згідно постанови відділу державної виконавчої служби Рожнятівського районного управління юстиції про закінчення виконавчого провадження від 21 січня 2014 року.

Як стверджує позивач, відповідач незаконно користувався приміщенням з 01 січня по 31 грудня 2013 року та з 01 січня по 20 січня 2014 року, що становить 12 місяців і 20 днів. Внаслідок цього позивачем нараховано неустойку в розмірі 35 659 грн. 36 коп.

Відповідач з поданим позовом не погоджується. Надав суду клопотання (вх. №4991/14 від 01.04.2014) в якому вказує на те, що відповідач платив за оренду приміщення згідно договору оренди, однак ці кошти не були зараховані позивачем і повернені ним відповідачу згідно довідки №09.201-186/96-9608 від 22.07.2013 року. Також відповідач просив суд відмовити позивачу в отриманні неустойки, пояснюючи свою вимогу тим, що в спірному випадку діє позовна давність в один рік з моменту припинення договору з 31.12.2012 року. В іншому клопотанні (вх. №5002/14 від 01.04.2014) відповідач просить суд частково зарахувати вартість проведеного капітального ремонту за рахунок оплати неустойки і при цьому застосувати термін з моменту припинення договору найму з 20 січня 2014 року. Свою позицію відповідач пояснює тим, що протягом 2007-2010 років відповідачем був проведений капітальний ремонт і сума вкладень в майно споживчої кооперації становить 52 663 грн. 00 коп., залишкова балансова вартість орендованого майна - 39 503 грн. 00 коп. Також у своїх поясненнях відповідач посилається на п.1 ч.3 ст.776 Цивільного кодексу України, де вказано, що поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з матеріалів справи та керуючись вимогами діючого законодавства, суд дійшов в спірному випадку наступних висновків.

Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що договір №25/01 про оренду приміщення від 25.01.2011 року припинив свою дію 31 грудня 2012 року.

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2013 року по справі №909/100/13-г судом встановлено незаконне користування відповідачем приміщенням адміністративно-торгового будинку після закінчення договору оренди і зобов'язано відповідача звільнити спірне приміщення. Згідно Постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.01.2014 року ОСОБА_1 звільнила спірне приміщення, рішення суду виконано в повному обсязі.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу вказаної норми позивачем нараховано неустойку в розмірі 35 659 грн. 36 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком.

Згідно ст. 786 Цивільного кодексу України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

В спірному випадку, суд вважає за необхідне вказати, що положення ст. 786 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності в один рік слід застосовувати до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди). Відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність ( такої практики дотримується Конституційний суд України)

З огляду на викладене, судом не беруться до уваги твердження відповідача з посиланням на ст. 786 Цивільного кодексу України про те, що в спірному випадку має застосовуватися позовна давність терміном в один рік.

Також не може братися до уваги прохання відповідача про зарахування проведеного ним ремонту за рахунок оплати неустойки. Дане прохання вже було предметом спору (рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2012 року по справі № 5010/1259/2012-3/87 в позові відмовлено), тільки тоді мова йшла про зарахування вартості проведеного капітального ремонту, переобладнання орендованого майна в орендну плату.

В спірному випадку, заперечення відповідача не спростовують доводів позивач, а таму не можуть бути підставою для відмови в позові.

За таких обставин вимога позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 35 659 грн. 36 коп. є обгрунтованою, а отже підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі за текстом - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Кріт того, позивач просив суд стягнути з відповідача 500 гривень оплати за надання правової допомоги адвокатом. Свою вимогу позивач обгрунтовує на підставі поданих суду документів: Договору про надання правової допомоги №014 від 24.02.2014 року, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 15.04.1994 року, Ордеру серії ІФ №028554 на надання правової допомоги, а також Квитанції №006 від 29 січня 2014 року на суму 500 (п'ятсот) гривень, як доказ оплати послуг адвоката.

З цього приводу суд вважає за необхідне вказати таке. Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката.

Згідно ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 24.02.2014 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги. Згідно квитанції №006 від 29.01.2014 року позивачем сплачено адвокату гонорар у розмірі 500 гривень.

За таких обставин, витрати понесені позивачем по оплаті послуг адвоката в сумі 500 гривень, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Що стосується судового збору необхідно вказати таке. Згідно ст.1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Згідно ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата становить 1218 грн.

Згідно ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. Позивач повинен був сплати судовий збір в розмірі 1827 грн. (що дорівнює 1,5 розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2014 року). Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив судовий збір в розмірі 3 565 грн. 94 коп. (платіжне доручення №16 від 30 січня 2014 року).

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарський витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Таким чином, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1738 грн. 94 коп.

Судовий збір в сумі 1827 грн. в силу ст. 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 549, 785 Цивільного кодексу України, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ст. 1. 4 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 32, 35, 43, 44. 48, 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з відповідача підприємця ОСОБА_1 / АДРЕСА_1, Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_3 від 22.12.2003 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 / на користь Рожнятівського районного споживчого товариства / 77600, Івано-Франківська область, смт. Рожнятів, вул. Пушкіна, 2, Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО №513834 від 29.08.2003 року, ідентифікаційний номер 32357907, р/р 26003000008727, МФО 300023, банк ПАТ "Укрсоцбанк" м. Київ, код ЄДРПОУ 32357907 / неустойку в розмірі 35 659 грн. 36 коп. (тридцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять гривень тридцять шість копійок), судовий збір в сумі 1827 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень) та оплату за надання правової допомоги адвокатом в сумі 500 грн. (п'ятсот гривень).

Повернути позивачу з державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1738 грн. 94 коп. ( одна тисяча сімсот тридцять вісім гривень дев'яносто чотири копійки).

Видати наказ після вступу рішення в законну силу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.04.14

Суддя Фрич М. М.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"