Постанова

від 02.07.2014 по справі 909/125/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2014 р. Справа № 909/125/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.

Якімець Г.Г.

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, б/н від 16 квітня 2014 р. (вх. № 01-05/2125/14 від 06.05.2014 р.),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 року

у справі № 909/125/14 (суддя Фрич М.М.),

порушеній за позовом

Позивача: Рожнятівського районного споживчого товариства (77600, Івано-Франківська обл., смт. Рожнятів, вул. Пушкіна, 2, код ЄДРПОУ 32357907),

До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1),

Про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Рожнятівського районного споживчого товариства неустойки в розмірі 35 659 грн. 36 коп. за не звільнення частини приміщення адміністративно-торгового будинку, площею 153,3 кв.м., яке знаходиться в смт. Рожнятів по вул. Пушкіна № 2 Івано-Франківської області та стягнення судових витрат в сумі 3565,94 грн. та 500,00 грн. за надання правової допомоги адвокатом.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: підприємець ОСОБА_2 та п/к за довіреністю від 18.02.2014 р. ОСОБА_3 Довіреність нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Івано-Франківської області ОСОБА_4 18.02.2014р., зареєстрована в реєстрі за № 271;

від позивача: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За клопотанням представника апелянта здійснюється технічна фіксація судового процесу.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП "Документообіг господарських судів" від 06.05.2014 р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням В.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 909/125/14 господарського суду Івано-Франківської області введено суддів - Дякович О.В. та Якімець Г.Г. (а. с. 92).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2014 р. апеляційну скаргу СПД-ФО (Приватного підприємця) ОСОБА_2 від 16.04.2014 р. (вх. № 01-05/2125/14 від 06.05.2014 р.) прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 21.05.2014 р., про що сторони були, належним чином, під розписку, повідомлені: апелянт - 10.05.2014 р. рекомендованою поштою № 79010 0722178 1 (а.с. 94), позивач - 12.05.2014р. рекомендованою поштою № 79010 0722179 0 (а.с. 95).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 р. по справі № 909/125/14 розгляд справи відкладено на 11.06.2014 р., про що сторони повідомлені у порядку визначеному Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами) (а.с. 135/зворот).

У зв'язку із перебуванням судді Дякович О.В. у відпустці по догляду за дитиною замість неї Розпорядженням Голови Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2014 р. введено суддю Давид Л.Л.

В судове засідання, яке відбулося 11.06.2014 р., від апелянта/відповідача представники прибули, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримали, просять зробити взаємозарахування коштів проведення капітального ремонту на суму неустойки, враховуючи всі обставини: Експертний висновок № В-207 від 22.07.2013 року, довідку Рожнятівського відділення ПАТ «Укрсоцбанку» № 09.201-186/96-9608 від 22.07.2013 р., копії квитанцій № 9450313 від 13.02.2013 р. та № 9574538 від 05.03.2013р., через канцелярію суду подали Заяву від 19.05.2014 р. (вх. № 01-04/2750/14 від 19.05.14) з обґрунтуванням підстав для проведення взаємозарахування коштів вартості капітального ремонту на суму неустойки; заявили клопотання про виклик свідків та подали письмовий СПИСОК свідків, заперечення на відзив від 30.05.2014 р. (вх. № 01-04/3161/14), надали пояснення викладені в апеляційній скарзі, заяві та відзиві на запереченні на відзив, просять апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 р. по справі № 909/125/14 в частині стягнення з СПД-ФО ОСОБА_2 судового збору в сумі 1827,00 грн. та оплати за надання правової допомоги адвокатом в сумі 500,00 грн. та в частині стягнення неустойки в розмірі 35 659, 36 грн., ухвалити нове рішення, врахувавши, що заборгованість перед РайСТ становить тільки 17 829 грн. 68 коп. орендної плати, та керуючись ст. 653, п. 1 ч. 3 ст. 776, ст. 786 ЦК України врахувати вартість вкладень апелянта в майно споживчої кооперації в сумі 52 663 грн. (п.п. 1, 2 та 3 прохальної частини Заперечення на відзив )(а.с. 137-140).

Позивач, в дане судове засідання, повноважного представника не направив, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подав (надіслав по-пошті): Відзив на апеляційну скаргу від 15.05.2014 р. (вх. № 01-04/2728/14 від 19.05.14 р., просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, подав Заяву від 15.05.2014 р. про розгляд даної справи без участі представника позивача (вх. № 01-04/2729/14), заперечує проти клопотання апелянта про зарахування коштів проведення капітального ремонту на суму неустойки, просить його відхилити, оскільки дане прохання вже було предметом спору у справі № 5010/1259/2012-3/87 (рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2012 року), яким в позові ФОП ОСОБА_2 до РайСТ відмовлено.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 11.06.2014 р. по даній справі розгляд справи відкладено на 02.07.2014 р., про що сторони були повідомлені у порядку визначеному Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами)(а.с. 145/зворот).

У судове засідання, яке відбулося 02.07.2014 р. від апелянта/відповідача представники прибули, доводи наведені в апеляційній скарзі, заяві та запереченні на відзив підтримали, просять зробити зарахування коштів проведення капітального ремонту на суму неустойки, від клопотання про виклик свідків (а.с. 130) по даній справі - не відмовилися, просять апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 р. про задоволення позову Рожнятівського споживчого товариства до відповідача: СПД-ФО ОСОБА_2 про стягнення неустойки в розмірі 35 659 грн. 36 коп. (п. 2-й прохальної частини апеляційної скарги )(а.с. 96-99), ухвалити нове рішення, при вирішенні якого по суті пред'явленого стосовно відповідача позову у відповідності ст. 653, п. 1 ч. 3 ст. 776, ст. 786 ЦК України зарахувати вартість проведеного нею капітального ремонту в рахунок оплати неустойки (п. 3-й прохальної частини апеляційної скарги )(а.с. 99), згідно Заперечення на відзив (а.с. 137-140), просять скасувати рішення по справі № 909/125/14 в частині стягнення з СПД-ФО ОСОБА_2: судового збору в сумі 1827,00 грн. та оплати за надання правової допомоги адвокатом в сумі 500,00 грн. (п. 1-й прохальної частини заперечення ) та неустойки в розмірі 35 659 грн. 36 коп. (п. 2-й прохальної частини заперечення ), ухвалити нове рішення, врахувавши, що заборгованість перед РайСТ становить тільки 17 829 грн. 68 коп. орендної плати, та керуючись ст. 653, п. 1 ч. 3 ст. 776, ст. 786 ЦК України врахувати вартість вкладень апелянта в майно споживчої кооперації в сумі 52 663 грн. (п. 3-й прохальної частини заперечення на відзив ).

Позивач, повторно, повноважного представника не направив, як зазначено вище у цій постанові, подав по-пошті: відзив на апеляційну скаргу від 15.05.2014 р. (вх. № 01-04/2728/14 від 19.05.14 р. (а.с. 118-120), Заяву від 15.05.2014 р. про розгляд даної справи без участі представника позивача (вх. № 01-04/2729/14)(а.с. 121), у Відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 909/1498/13.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 року у справі № 909/125/14 (суддя Фрич М.М.) позов задоволено. Вирішено стягнути з відповідача: Підприємця ОСОБА_2 на користь Рожнятівського районного споживчого товариства неустойку в розмірі 35 659 грн. 36 коп., судовий збір в сумі 1827,00 грн. та оплату за надання правової допомоги адвокатом в сумі 500,00 грн. та повернуто позивачу з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1738 грн. 94 коп. ( а.с. 86, 87-89).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/відповідач (Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа (Приватний підприємець) ОСОБА_2) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2014 року у справі № 909/125/14 та ухвалити нове рішення, при вирішенні якого по суті пред'явленого стосовно неї позову у відповідності ст. 653, п. 1 ч. 3 ст. 776, ст. 786 ЦК України зарахувати вартість проведеного нею капітального ремонту в рахунок оплати неустойки. Згідно Відзиву на заперечення, просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 р. по справі № 909/125/14 в частині стягнення з СПД-ФО ОСОБА_2: судового збору в сумі 1827,00 грн. та оплати за надання правової допомоги адвокатом в сумі 500,00 грн. та в частині стягнення неустойки в розмірі 35 659,36 грн., ухвалити нове рішення, врахувавши, що заборгованість перед РайСТ становить тільки 17 829 грн. 68 коп. орендної плати, та керуючись ст. 653, п. 1 ч. 3 ст. 776, ст. 786 ЦК України врахувати вартість вкладень апелянта в майно споживчої кооперації в сумі 52 663,00 грн. (а.с. 96-99 та а.с. 137-140).

Апеляційну скаргу обґрунтовує не відповідністю даного рішення вимогам закону, оскільки спірні приміщення не були придатні для здійснення підприємницької діяльності, за погодженням з головою РайСТ, протягом 2007-2010 років, нею проведено капітальний ремонт орендованого приміщення і сума вкладень в майно споживчої кооперації становить 52 663,00 грн. (прямі витрати згідно локальних кошторисів). Залишкова балансова вартість орендованого майна 39503,00 грн., що підтверджує Експертним висновком № В-207 будівель-технічного дослідження за запитом ОСОБА_2 від 22 липня 2013 р., з додатком фототаблиці.

Разом з тим, апелянт вважає, що повернення орендарем орендної плати орендодавцю за січень і лютий 2013 року є його неправомірними діями (бездіяльністю) РайСТ, відтак вважає, що суд вправі зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності, однак зазначені обставини судом першої інстанції враховані не були, і місцевий суд, безпідставно, не зменшив розміру нарахованої позивачем неустойки.

У заяві за вх. № 01-04/2750/14 від 19.05.14)(а.с.127-129) апелянт/відповідач обґрунтовує розмір понесених нею збитків з посиланням на Експертний висновок № В-207 будівель-технічного дослідження за запитом ОСОБА_2 від 22.07.2013 р., який, на думку скаржника, підлягає зарахуванню та відповідно до ст. 38 ГПК України просить: викликати в судове засідання г-на України, жителя АДРЕСА_2, ОСОБА_6, який є зятем голови правління РайСТ Шищака О.П. і який особисто проводив водоканалізаційний ремонт з повною заміною труб та інших вузлів на об'єкті оренди; зобов'язати РайСТ надати документи, які би підтверджували, що до взяття в оренду відповідачкою спірного приміщення, капітальний ремонт у ньому не проводився та витребувати всі документи, які підтверджують проведення такого ремонту; зобов'язати РайСТ надати звітно-бухгалтерську документацію про те, які були отримані доходи (прибутки) коли орендувалось дане приміщення і до моменту взяття приміщення в оренду, просить суд встановити суму збитків, які нанесла РайСТ та порівняти із неустойкою.

Вважає, що діями РайСТ скаржнику завдано матеріальну та моральну шкоду.

Крім того, апелянт до заяви за вх. № 01-04/2750/14 від 19.05.14)(а.с. 127-129) долучив СПИСОК свідків по справі № 909/125/14 (а.с. 130), просить викликати їх до суду для дачі пояснень щодо понесених нею збитків. Однак вказану заяву Підприємець особисто не підписала (докази - у справі).

Згідно Заперечення на відзив (а.с. 137-140), апелянт просить скасувати рішення по справі № 909/125/14 в частині стягнення з СПД-ФО ОСОБА_2 судового збору в сумі 1827,00 грн. та оплати за надання правової допомоги адвокатом в сумі 500,00 грн., в частині стягнення неустойки в розмірі 35 659 грн. 36 коп. та ухвалити нове рішення, врахувавши, що заборгованість перед РайСТ становить тільки 17 829 грн. 68 коп. орендної плати, та керуючись ст. 653, п. 1 ч. 3 ст. 776, ст. 786 ЦК України врахувати вартість вкладень апелянта в майно споживчої кооперації в сумі 52 663 грн. (п.п. 1-3 прохальної частини заперечення на відзив )(а.с. 137-140).

Заслухавши пояснення представників скаржника щодо виклику свідків, оглянувши та дослідивши подані ним докази, відповідно до ст. 43 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, відхилити клопотання апелянта про виклик свідків згідно СПИСКУ по справі № 909/125/14 (а.с. 130), а також про виклик в судове засідання г-на України, жителя АДРЕСА_2, ОСОБА_6 (зятя голови правління РайСТ Шищака О.П.), виходячи з наступного.

По-перше, аркуш з написом «СПИСОК свідків по справі № 909/125/14» (а.с. 130) не підписано особисто Приватним підприємцем ОСОБА_2, відтак є неналежним доказом у справі.

По-друге, клопотанням про виклик у судове засідання свідків по даній справі, апелянт обґрунтовує матеріальну та моральну шкоду діями РайСТ, яку належить встановити, порівняти із неустойкою та зарахувати в рахунок оплати неустойки. Однак, як встановлено місцевим господарським судом, зарахування вартості проведеного капітального ремонту, переобладнання орендованого майна, між тими самими сторонами, вже було предметом розгляду у справі № 5010/1259/2012-3/87 за позовом Підприємця ОСОБА_2 до Рожнятівського РайСТ, рішенням господарського суду у цій справі від 13.12.2012 р. у задоволенні позову відмовлено (а.с. 59-60). Рішення набрало законної сили.

Предметом спору у даній справі є стягнення неустойки, нарахованої позивачем по даній справі відповідно до ст. 785 ЦК України на відповідача через несвоєчасне повернення апелянтом орендованого майна з орендних правовідносин, так як Договір № 25/01 про оренду приміщення від 25.01.2011 року припинив свою дію 31 грудня 2012 року, що встановлено рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15 квітня по справі № 909/100/13-г (а.с. 37-42), яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання на всій території України, відповідно до ст. 124 Конституції України.

По-третє, апелянт на підставі ст. 38 ГПК України просить викликати в судове засідання ОСОБА_6, який особисто проводив водоканалізаційний ремонт з повною заміною труб та інших вузлів на об'єкті оренди. Зазначене клопотання належить відхилити, оскільки ст. 38 ГПК України передбачає підстави витребування доказів у справу, а не виклик свідків, посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій для дачі пояснень та/або свідчень тощо.

Разом з тим, колегія суддів також прийшла до висновку, відхилити клопотання апелянта про витребування та подання РайСТ відповідно до ст. 38 ГПК України докази, які б підтверджували, що до взяття в оренду відповідачкою спірного приміщення, капітальний ремонт у ньому не проводився, всіх документів, які підтверджують проведення такого ремонту; звітно-бухгалтерську документацію про те, які були отримані доходи (прибутки) коли орендувалось дане приміщення і до моменту взяття приміщення в оренду, оскільки апелянт не довів перед судом неможливості самостійно надати докази про які клопочеться скаржник, тим більше, що витребовуваними доказами апелянт бажає обґрунтувати вартість капітального ремонту орендованого майна з метою проведення судом зарахування.

Як встановлено місцевим судом, зарахування вартості проведеного капітального ремонту орендованого майна, між тими самими сторонами, вже було предметом розгляду у справі № 5010/1259/2012-3/87 за позовом Підприємця ОСОБА_2 до Рожнятівського РайСТ, рішенням господарського суду у цій справі від 13.12.2012 р. у задоволенні позову відмовлено (а.с. 59-60). Рішення набрало законної сили.

Враховуючи все вищенаведене не підлягає до задоволення клопотання апелянта/відповідача про встановлення Львівським апеляційним господарським судом суми збитків, які нанесла РайСТ скаржнику та порівняти її з неустойкою (рядки 19-20 зверху заяви апелянта вх. № 01-04/2750/14 від 19.05.14 (а.с.129).

Є безпідставним клопотання апелянта/відповідача заявлене в апеляційній скарзі «зробити взаємозарахування коштів проведення капітального ремонту на суму неустойки» (рядки 29-30 зверху апеляційної скарги) (а.с. 97), виходячи з наступного.

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи № 909/125/14 судом першої інстанції, відповідач за вх. № 5002/14 від 01.04.2014 р. (а.с. 78-80) подавав клопотання з проханням про часткове зарахування вартості проведеного ним капітального ремонту за рахунок оплати неустойки.

Зазначені обставини досліджувалися судом першої інстанції під час розгляду справи № 909/125/14, та було правомірно відмовлено відповідачу у його задоволенні, оскільки місцевий суд встановив та вбачається з матеріалів справи (а.с. 59-60), що «Дане прохання вже було предметом спору (рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2012 року по справі № 5010/1259/2012-3/87 в позові відмовлено), тільки тоді мова йшла про зарахування вартості проведеного капітального ремонту, переобладнання орендованого майна в орендну плату». Судове рішення по справі № 5010/1259/2012-3/87 набрало законної сили.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Під час розгляду апеляційної скарги по суті колегією суддів встановлено, що 25 січня 2011 року між Рожнятівським районним споживчим товариством (Орендодавець - за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Орендар - за договором) було укладено Договір на оренду майна № 25/01 (а.с. 36).

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Договір на оренду майна припинив свою дію 31 грудня 2012 року , відтак наймач зобов'язаний був негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідачем/апелянтом такі дії вчинені не були, що підтверджується рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2013 року по справі № 909/100/13-г, яке набрало законної сили (а.с. 37-42),

Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2013 року по справі № 909/100/13-г, яке набрало законної сили (а.с. 37-42), судом встановлено незаконне користування відповідачем приміщенням адміністративно-торгового будинку, площею 153,3 кв.м., яке знаходиться в смт. Рожнятів по вул.. Пушкіна, 2, Івано-Франківської області, після закінчення договору оренди і зобов'язано відповідача звільнити спірне приміщення.

Згідно Постанови державного виконавця Минович П.В. ВДВС Рожнятівського РУЮ про закінчення виконавчого провадження від 21.01.2014 року ВП № 38178174 (а.с. 44) підприємець ОСОБА_2 звільнила спірне приміщення, рішення суду виконано в повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 35 ГПК України та п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18, не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

При цьому, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).

Частиною другою ст. 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності визначеної п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України є неправильним (постанова Верховного Суду України від 20.03.2012 р. у справі № 40/117 ), тому місцевий господарський суд правомірно відхилив клопотання відповідача (вх. № 4991/14 від 01.04.2014 р.) про застосування пропуску позивачем річного строку позовної давності для стягнення неустойки нарахованої відповідно до ст. 785 ЦК України, за несвоєчасне повернення об'єкта оренди з орендних правовідносин (а.с. 69-71).

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що місцевий господарський суд, помилково, зіслався у рішенні по справі № 909/125/14 на ст. 549 ЦК України (рядки 49-51 зверху на сторінці 2-й мотивувальної частини судового рішення )(а.с. 87/зворот), так як неустойка, яка нарахована відповідно до ст. 785 ЦК України не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою ч. 3 ст. 549 ЦК України, оскільки на відміну від приписів статті ст. 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня) (Інформаційний лист ВГС України від 29 травня 2012 року № 01-06/735/2012 «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України ).

Однак, зазначені вище обставини не можуть слугувати підставою для скасування правомірного по-суті судового рішення.

Отже, відповідно до ст. 785 ЦК України, позивачем на відповідача/апелянта нараховано неустойку в розмірі 35 659 грн. 36 коп., за весь період прострочення повернення об'єкта оренди з орендних правовідносин, що підтверджується матеріалами справи та розрахунком (а.с. 46).

Колегією суддів перевірено правильність нарахування неустойки розрахованої відповідно до ст. 785 ЦК України, та встановлено, що вона нарахована виходячи із розміру орендної плати за один місяць прострочення, яка складала в 2013 р. - 1410,00 грн., та за 20 днів січня 2014 р. - 909,68 грн.; період прострочення повернення об'єкта оренди 12 місяців 13 р.: січень - грудень 2013 р. (1410,00 грн.*2=2820,00 грн.*12 міс. = 33840,00 грн.)+(909,68 грн. - плата за 20 днів січня 14 р.*2=1819,36 грн.) = 35 659,36 грн., що відповідає розміру неустойки, встановленої судом першої інстанції по даній справі, рішення якого є предметом апеляційного оскарження.

Згідно ст. 786 Цивільного кодексу України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

В спірному випадку, суд вважає за необхідне вказати, що положення ст. 786 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності в один рік слід застосовувати до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди). Відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність (резолютивна частина Рішення Конституційного Суду України від 03.07.2012 р. № 14-рп/2012 у справі № 1-20/2012).

З огляду на викладене, судом не беруться до уваги твердження відповідача з посиланням на ст. 786 Цивільного кодексу України про те, що в спірному випадку має застосовуватися позовна давність терміном в один рік.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 35 659 грн. 36 коп. є обгрунтованою, а отже підлягає до задоволення.

Щодо клопотання апелянта про взаємозарахування коштів, колегія суддів, крім наведеного вище у цій постанові, вважає за доцільне зазначити, що ст. 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимог. Відповідно до частини 2 зазначеної статті, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Апелянт/відповідач, зокрема, не надав апеляційному господарському суду жодних доказів, в матеріалах справи вони відсутні, що ним надсилалася позивачу заява про зарахування зустрічних вимог відповідно до частини 2 ст. 601 ЦК України. Подання апелянтом заяви Львівському апеляційному господарському суду (а.с. 127-129), не є доказом надсилання такої заяви позивачу, отже клопотання апелянта суперечить приписам ч. 2 ст. 601 ЦК України.

Крім того, як зазначає Вищий господарський суд України в постанові від 29.10.2013 р. справа № 903/123/13-г, зарахування здійснюється за наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, що випливають із двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого; вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях мають бути присутні речі одного роду; частіше зарахуванням припиняються зустрічні грошові вимоги.

В постанові Вищого господарського суду України від 13.03.2013 року по справі № 5015/2212/12 в контексті застосування приписів ст. 601 ЦК України встановлено, що характер зобов'язань сторін, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

У даній справі вимоги апелянта/відповідача є спірними, в частині стягнення 35 659,36 грн. неустойки такими, що не наступили, оскільки відповідач не визнав нарахованої позивачем неустойки у розмірі 35 659,36 грн., рішення місцевого суду по справі № 909/125/14 оспорив до Львівського апеляційного господарського суду, відтак відсутні підстави для зарахування. Крім того, як зазначено вище у цій постанові, у задоволенні позову СПД-ФО ОСОБА_2 про зарахування вартості проведення капітального ремонту об'єкта оренди: приміщенням адміністративно-торгового будинку, площею 153,3 кв.м., яке знаходиться в смт. Рожнятів по вул. Пушкіна, 2, Івано-Франківської області, відмовлено (справа № 5010/1259/2012-3/87).

З огляду на вищенаведені обставини, клопотання апелянта про зарахування понесених ним витрат на проведення капітального ремонту орендованого майна на суму неустойки нарахованої позивачем відповідно до ст. 785 ЦК України повністю та/або частково в сумі 17 829 грн. 68 коп., врахувавши вартість вкладення СПД-ФО ОСОБА_2 в майно споживчої кооперації в сумі 52 663,00 грн. ( п. 3 прохальної частини Заперечення на відзив (вх. № 01-04/3161/14 від 10.06.14р. )(а.с. 137-140) до задоволення не підлягає.

Слід також зазначити, що посилання апелянта на Експертний висновок № В-207 будівельно-технічного дослідження за запитом ОСОБА_2 складеного 22 липня 2013 року (а.с. 111-114), який, на думку апелянта, безпідставно не взято судом першої інстанції до уваги, то відповідно до абз. 5 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий юридичній чи фізичній особі на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву «висновок судового експерта» або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи № 909/125/14 судова експертиза в порядку ст. 41 ГПК України за відповідним рішенням (ухвалою) господарського суду - не проводилася.

Відтак Експертний висновок № В-207 будівельно-технічного дослідження за запитом ОСОБА_2 від 22.07.2013 року складений експертом ІФ ТПП С.Сасинюк, не є наслідком призначення і проведення в порядку ст. 41 ГПК України судової експертизи, гарантією висновку якої, відповідно до ст. 4 Закону України «Про судову експертизу», експерт не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу неправдивого висновку, а зроблений (висновок) за заявою ОСОБА_2 від 19.07.2013 р., відтак не є належним та допустимим доказом у справі.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.08.2012 р. по справі № 15/354.

Крім того, апелянт/відповідач, серед інших клопотань, просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2014р. в частині стягнення судового збору в сумі 1827 грн. та оплати за надання правової допомоги адвокатом в сумі 500 грн. (п. 1 прохальної частини Заперечення на відзив)(а.с. 137-140).

Зазначене клопотання до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач просив суд стягнути з відповідача 500,00 грн. оплати за надання правової допомоги адвокатом. Свою вимогу позивач обгрунтовує на підставі поданих суду документів: Договору про надання правової допомоги № 014 від 24.02.2014 року (а.с. 50), Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_2 від 15.04.1994 року (а.с. 51), Ордером серії ІФ № 028554 (а.с. 49а) на надання правової допомоги, а також Квитанцією № 006 від 29 січня 2014 року про сплату адвокату ОСОБА_9 500 (п'ятсот) грн. (а.с. 52), як доказ оплати послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката.

Згідно ч.5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Частиною 3 ст. 48 ГПК України встановлено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Місцевим господарським судом встановлено, що 24.02.2014 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_9 укладено Договір про надання правової допомоги (а.с. 59). Згідно квитанції № 006 від 29.01.2014 року (а.с. 48) позивачем сплачено адвокату ОСОБА_9 гонорар 500,00 грн. Адвокат ОСОБА_9 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_2 від 15.04.1994 року (а.с. 51).

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за таких обставин, витрати понесені позивачем по оплаті послуг адвоката в сумі 500,00 грн., згідно ст. 49 ГПК України, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Вищенаведене відповідає правовій позиції, викладеній у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі за конституційним зверненням ПМП - фірма «Максима» щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Що стосується клопотання апелянта про скасування судового рішення в частині стягнення судового збору необхідно вказати таке.

Згідно ст.1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.

Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата становить 1218 грн.

Отже, і в цьому випадку відсутні підстави для скасування судового рішення в частині стягнення з відповідача/апелянта на користь позивача судового збору.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, заяві та запереченні на відзив колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами у справі.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Дослідивши подані у справу докази, з'ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору, оцінивши їх в сукупності, відповідно до ст. 43 ГПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу апелянта/відповідача слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 року по справі № 909/125/14 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 20, 22, 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 89, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 року по справі № 909/125/14 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Якімець Г.Г.

Вступна і резолютивна частини даної постанови проголошено 02.07.2014 р. Повний текст постанови у справі № 909/125/14 оформлено та підписано - 07.07.2014 р.