Постанова

від 02.04.2014 по справі 914/4656/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2014 р. Справа № 914/4656/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді:Плотніцького Б.Д.

Суддів: Мирутенка О.Л.

Кравчук Н.М.

при секретарі: Щербатій А.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Корогода І.І. по довіреності б/н від 31.12.2013р.

від відповідача(скаржника): Бокаленко О.І. по довіреності б/н від 27.01.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонталь-ПМ», м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2013р. (суддя Іванчук С.В.)

по справі №914/4656/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000», м.Лубни, Полтавська обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонталь-ПМ», м.Львів

про стягнення 2 789,43грн.

Згідно зі ст.77 ГПК України у засіданні суду

оголошувалась перерва з 26.03.2014р. по 02.04.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.12.2013р. було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000», м.Лубни, Полтавська обл. та стягнуто з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонталь-ПМ», м.Львів 2 450,08грн. - основного боргу, 94,35грн. - пені, 245,00грн. - 10% штрафу та 1 720,50грн. - судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Горизонталь-ПМ», не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 24.12.2013р., звернулось з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права та просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що його взагалі не було повідомлено про розгляд справи, а про винесене рішення йому стало відомо лише 25.01.2014р., отримавши ухвалу від 21.01.2014р. про виправлення описки у рішенні від 24.12.2014р. Оскаржуване рішення по справі було винесено в одне засідання, що позбавило його можливості реалізувати свої права, передбачені ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Також, скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо стягнення з нього суми боргу з пенею та штрафом в розмірі 2 789,43грн., оскільки згідно виставленого 11 липня 2013р. рахунку №2828/8 на суму 2 450,00грн., що є сумою основного боргу, вказана сума була ним сплачена 15 липня 2014р., що підтверджується випискою банку з особового рахунку відповідача від 28 січня 2014р. Тому апелянт вважає, що з нього було безпідставно стягнуто вказану суму.

26.02.2014р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу №42 від 24.02.2014р., в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000» вказує, що апеляційна скарга є необґрунтованою та заперечує доводи скаржника, зокрема, зазначає, що на виконання договору поставки №706 від 11.07.2013р. ним було поставлено відповідачу (апелянту) товар за трьома накладними: №1746/8 від 24.07.2013р. на суму 1 608,06грн. (рахунок на оплату №2829/8 від 11.07.2013р.); №1963/8 від 02.08.2013р. на суму 2 450,00грн. (рахунок на оплату №2828/8 від 11.07.2013р.) та №1964/8 від 02.08.2013р. на суму 2 450,08грн. (рахунок на оплату №3103/8 від 24.07.2013р.). Скаржник здійснив оплату за поставлений товар по перших двох накладних, тільки одна накладна, №1964/8 від 02.08.2013р. на суму 2 450,08грн. (рахунок на оплату №3103/8 від 24.07.2013р.), залишилась неоплаченою, на яку позивачем нараховано згідно умов договору пеню та штраф, і заявлено до стягнення до суду.

В судових засіданнях 26.03.2014р. та 02.04.2014р. представник апелянта підтримував доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив задоволити апеляційну скаргу і скасувати рішення, зокрема, наголошував на тому, що ним було сплачено основну заборгованість у сумі 4 058,06грн. ще 15.07.2013р., що підтверджується випискою по особовому рахунку з банку.

Позивач в судових засіданнях 26.02.2014, 26.03.2014р. та 02.04.2014р. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вказував, що рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2013р. прийнято на законних підставах та просив залишити його без змін, оскільки сума заборгованості відповідачем (апелянтом) так і не сплачена.

Також, представником скаржника 02.04.2014р. подано клопотання №01-05/1587/14 від 02.04.2014р. про витребування оригіналів документів та призначення судово-почеркознавчої експертизи, яке було підтримане представником у судовому засіданні.

Вказане клопотання у судовому засіданні 02.04.2014р. залишено колегією суддів Львівського апеляційного господарського суду без задоволення як безпідставне.

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

11.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Автотехцентр-3000" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Горизонталь-ПМ" укладено договір поставки товару №706 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного договору. Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній постачальника, яка після підписання її обома сторонами має юридичну силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору (п.1.3 договору).

За умовами п.3.3. договору загальна сума договору визначається загальною вартістю товару, що поставляється на умовах даного договору згідно всіх видаткових накладних, підписаних з обох сторін. Оплата товару покупцем проводиться в національній валюті України, на умовах відстрочки платежу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару.

На виконання умов договору, позивач по довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №4 від 24.07.2013р., яка видана ОСОБА_6, поставив відповідачу товар на загальну суму 2450,08грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №1964/8 від 02.08.2013р., яка підписана представниками обох сторін.

Відповідач своїх зобов'язань по договору щодо оплати за поставлений товар не здійснив.

Як встановлено судом першої інстанції, з метою досудового врегулювання спору, 29.08.2013р. позивач на адресу відповідача направив претензію №276, що підтверджується фіскальним чеком №4134 від 29.08.2013р. та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №3750025740467, в якій просив відповідача погасити заборгованість в сумі 2450,08 грн. Однак, дана претензія залишена без відповіді та задоволення.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання виникає, зокрема, з господарського договору.

Відповідно ч.1 ст.193 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки.

Пеня, за визначенням частини третьої ст.549 ЦК України - це вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2. договору сторони встановили, що у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки в оплаті.

Пункт 7.3 договору передбачає, що порушення покупцем строків оплати більше ніж на 30 календарних днів, вважається односторонньою відмовою від виконання умов цього договору. За односторонню відмову від виконання умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Одночасно, інформаційним листом Вищого господарського суду України від 13.07.2012р. №01-06/908/2012 роз'яснено, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Таким чином, одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить законодавству.

Враховуючи викладене вище, перевіривши обґрунтованість виникнення суми основної заборгованості та вірність розрахунків пені і штрафу, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд Львівської області правильно застосував норми матеріального права, дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у сумі 2450,08грн., пені у сумі 94,35грн. і 10% штрафу у сумі 245,00грн. за період з 17.08.2013р. по 05.12.2013р., оскільки це не суперечить діючому законодавству, є арифметично вірним і колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2013р.

Твердження відповідача (апелянта) щодо неповідомлення його під час розгляду справи господарським судом Львівської області не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки ухвала про порушення провадження у справі від 12.12.2013р. була направлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонталь-ПМ» 12.12.2013р. та отримана представником Дудинським 16.12.2013р.(а.с.4). Також, враховуючи наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АА №998452 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонталь-ПМ», місцезнаходженням останнього є саме та адреса, яка зазначена позивачем у позовній заяві та на яку судом направлялись процесуальні документи.(а.с.40-41). Одночасно, варто відмітити, що оскаржуване рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2013р. також отримане тим же самим представником відповідача, що і ухвала про порушення, 29.01.2014р., при тому що відправлене на адресу апелянта 27.12.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.51). Враховуючи п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 (із внесеними змінами і доповненнями) в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом .

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу, що твердження скаржника щодо сплати ним суми основної заборгованості у розмірі 2 450,08грн. , яка виникла внаслідок поставки товару 02.08.2013р. згідно накладній №1964/8 від 02.08.2013р. (рахунок на оплату №3103/8 від 24.07.2013р. ) сплачена апелянтом 15.07.2013р. в сумі 4 058,06грн., є необґрунтованим, оскільки сума, яку необхідно сплатити за поставку, не може виникнути раніше за виставлений рахунок на оплату такого товару, що також суперечить умовам укладеного між сторонами договору поставки №706 від 11.07.2013р.

В свою чергу, виписка банку з особового рахунку апелянта, на яку він посилається, як на доказ оплати суми основного боргу по даній справі, жодним чином не стосується оплати боргу в розмірі 2 450,08грн. , оскільки: по-перше, у виписці зазначена інша сума по сплаті , а по-друге, у графі «призначення платежу» зазначено: «оплата за товар рах. №2828/8 від 11.07.13 - 2450, рах №2829 від 11.07.13 - 1 608,06. Сума 4 058,06 грн.», тобто підтверджує факт оплати відповідачем за поставлений товар по накладних №1746/8 від 24.07.2013р. на суму 1 608,06грн. (рахунок на оплату №2829/8 від 11.07.2013р.); №1963/8 від 02.08.2013р. на суму 2 450,00грн. (рахунок на оплату №2828/8 від 11.07.2013р.), що і дорівнює сумі зазначеній у виписці у розмірі 4 058,06грн.

Виходячи з викладеного вище, у справі відсутні докази сплати відповідачем основного боргу у розмірі 2 450,08, а відтак на вказану суму позивачем на законних підставах було нараховано пеню і штраф.

Таким чином, вказані твердження скаржника є такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонталь-ПМ», м.Львів не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2013р. по справі №914/4656/13 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонталь-ПМ», м.Львів - залишити без задовлення.

Рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2013р. по справі №914/4656/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08.04.2014р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді О.Л. Мирутенко

Н.М. Кравчук