Ухвала

від 14.01.2014 по справі 703/4899/13-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11-кп/793/21/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу прокурора на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2013 року, яким вирішено

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Коханівка Кам`янського району Черкаської області, українця, громадянина України, з повною вищою освітою, працює директором ТОВ «БК «Піраміда», одруженого, мешканця АДРЕСА_1 , не судимого

визнати винним та засудити за ч. 3 ст. 212, ч. 4 ст. 358, ч.1 ст. 366, ч. 1 ст. 70 КК України до 3 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов`язками на 2 роки; на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом дворічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки; згідно зі ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти ці органи про зміну місця проживання чи роботи, періодично з`являтись в кримінально-виконавчу інспекцію для реєстрації; запобіжний захід ОСОБА_7 залишений у виді особистого зобов`язання до вступу вироку в законну силу; вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави в особі Смілянської об`єднаної ДПІ Головного управління Міндоходів у Черкаській області 2 302 836 гривень заподіяних збитків; вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати по оплаті вартості проведеної експертизи в сумі 2 944 гривні,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він, працюючи директором ТОВ «БК Піраміда», яке розташоване у м. Сміла Черкаської області по вул. Перемоги, 14, оф. 5, умисно ухилився від сплати до державного бюджету в період з 2009 по 2011 роки податку на додану вартість на загальну суму 1 253 714 грн., що в 2 046 разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а також умисно ухилився від сплати за період з 2009 по 2011 роки податку на прибуток в сумі 1 549 122 грн., що в 3 061 рази перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а всього умисно ухилився від сплати податків на загальну суму 2 808 836 грн., що в 5 107 разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є особливо великим розміром.

Також ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він, працюючи директором ТОВ «БК Піраміда», у період з 2009 по 2011 роки з метою умисного ухилення від сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств вчинив службове підроблення шляхом внесення в офіційні документи, а саме податкові декларації з податку на додану вартість та в податкові декларації з податку на прибуток підприємства, завідомо неправдиві відомості щодо формування податкового кредиту.

Також ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він, працюючи директором ТОВ «БК Піраміда», у період з 2009 по 2011 роки з метою умисного ухилення від сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств використав завідомо підроблені документи, а саме податкові накладні інших суб`єктів господарювання, зокрема таких як ТОВ «Ацтек груп», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ Буд-Перспектива», ТОВ «Оллерус Буд», ТОВ «Інженерно будівельне об`єднання».

Не погодившись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 засудити за ч. 3 ст. 212 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 2 803 тис. грн. з позбавленням права займати посади, пов`язані із організаційно-розпорядчими функціями та адміністративно-господарськими обов`язками на 1 рік з конфіскацією усього майна, яке на праві власності належить засудженому. За ч. 1 ст. 366 КК України до 3 років обмеження волі з позбавленням права займати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій та адміністративно-господарських обов`язків на 2 роки. За ч. 4 ст. 358 КК України до 2 років обмеження волі. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, просить визначити остаточне покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій та адміністративно-господарських обов`язків на 2 роки з конфіскацією майна, яке на праві власності належить засудженому.

Свою апеляційну скаргу прокурор мотивує тим, що, постановляючи вирок стосовно ОСОБА_7 суд залишив без уваги, що кримінальне правопорушенням, передбачене ч. 3 ст. 212 КК України, законодавцем віднесене до категорії тяжких злочинів. ОСОБА_7 засуджений за те, що умисно ухилився від сплати податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість в загальній сумі 2 802 836 грн., що більше ніж у 5 107 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та є в особливо великим розміром. Проте, з огляду на завдання збитків у особливо великих розмірах, шкода відшкодована засудженим лише частково у незначному розмірі, який складає 500 000 грн.

Прокурор указує, що, приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд в основу такого рішення поклав мінімальних обсяг пом`якшуючих покарання обставин та дані про особу засудженого, які є формально позитивними. Поряд з формальним дослідженням вищевикладених обставин судом залишено без уваги об`єктивні дані, які вказують на необхідність призначення ОСОБА_7 суворого покарання, пов`язаного з реальним обмеженням волі та з призначенням додаткових покарань у вигляді позбавлення права обіймати певні посади й конфіскації майна.

Така необхідність зумовлена тим, що позиція засудженого щодо визнання вини, яка покладена судом у основу рішення, обґрунтована не проявами сумління чи каяття, а пов`язана з розумінням беззаперечності зібраних доказів його злочинної діяльності та невідворотності відповідальності за вчинений злочин. Вчиняючи злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК України, засуджений керувався виключно корисливими мотивами, тому не призначення судом обов`язкової додаткової міри покарання у вигляді конфіскації майна не ґрунтується на законі.

Обвинувачений ОСОБА_7 подав письмове заперечення на апеляційну скаргу, у якому просить вирок суду першої інстанції щодо нього залишити без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що він з самого початку досудового розслідування та в ході розгляду справи в суді першої інстанції визнавав свою провину та активно сприяв розкриттю злочину. Заявлений цивільний позов він визнає повністю. Вказує, що відшкодував у добровільному порядку 500 тисяч гривень. До кримінальної відповідальності притягується вперше, працює, позитивно характеризуюсь за місцем проживання, одружений та має на утримання двох неповнолітніх дітей.

Також обвинувачений зазначає, що вирок суду першої інстанції повністю відповідає позиції, яку висловив в судовому засіданні прокурор, який підтримував обвинувачення в суді першої інстанції. Тобто, все, що просив прокурор в суді, суд задовольнив. Зазначає, що він й зараз щиро розкаюється у скоєному та просить суворо не карати.

У судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав з мотивів, які в ній наведені.

Обвинувачений підтримав свою позицію, висловлену у письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурора. Просив залишити вирок суду без змін.

Заслухавши доповідача, прокурора, обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог дотримався.

Призначаючи покарання за кожний з поставлених обвинуваченому у вину злочинів, суд першої інстанції призначив покарання у межах санкцій відповідних частин статей КК України, з урахуванням положень Загальної частини КК України, а також з урахуванням наявних обставин, які пом`якшують покарання (щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, часткового добровільного відшкодування шкоди), та відсутніх обставин, які його обтяжують.

Суд першої інстанції обґрунтовано призначив обвинуваченому за ч. 3 ст. 212 КК України покарання у виді штрафу в сумі 2 803 000 грн., з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК України, де вказано, що за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано призначив за ч. 3 ст. 212 та ч. 1 ст. 366 КК України додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, й обґрунтовано не застосував за ч. 3 ст. 212 КК України передбачене в її санкції додаткове покарання у виді конфіскації майна, враховуючи звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Така позиція підтримується думкою Пленуму Верховного суду України, яка висловлена у п. 19 постанови від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», де вказано наступне. Якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки статтею 77 КК передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня. При прийнятті такого рішення у вироку мають бути наведені відповідні мотиви; посилатися на статтю 69 КК не потрібно.

Суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення ч. 1 ст. 70 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, призначивши сукупне основне покарання у виді обмеження волі з додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати певні посади.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що обвинувачений може бути виправлений без його ізоляції від суспільства. На це обґрунтовано указують обставини, які свідчать про його становлення на шлях виправлення, а саме зафіксовані в обвинувальному акті та підтверджені у судових засіданнях щире каяття обвинуваченого, активне сприяння з боку обвинуваченого розкриттю злочинів, часткове добровільне відшкодування завданої шкоди.

Суд першої інстанції також цілком обґрунтовано врахував, що ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав можливим звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, поклавши на нього зобов`язання, передбачені ст. 76 КК України, та призначивши йому при цьому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, що узгоджується з положеннями ст. 77 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Щодо інших аспектів вирок суду першої інстанції не оскаржується.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408, 409 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня оголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий :

Судді :