Ухвала

від 01.04.2014 по справі 825/1001/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1001/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

01 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника відповідачаБорисюк Л.П., Ключковича В.Ю., Собківа Я.М. Чайка О.С. Бисикало Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Юнікс-Прінт» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2013 року ПП «Юнікс-Прінт» звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (Форма «Р») № 0001012200 від 21 січня 2013 року яким приватному підприємству «Юнікс-Прінт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 77 180,00 грн., що складається з 68 495,00 грн. за основним платежем та 8 687,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); податкове повідомлення-рішення (Форма «Р») № 0004302320 від 05 листопада 2012 року, яким приватному підприємству «Юнікс-Прінт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 120 304,00 грн., що складається з 99 277,00 грн. за основним платежем та 21 027,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); податкове повідомлення-рішення (Форма «П») № 0004312320 від 05 листопада 2012 року яким приватному підприємству «Юнікс-Прінт» зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 75 883,00 грн., що складається з 75 883,00 грн. за основним платежем та 0,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові (Форма «Р») № 0001012200 від 21 січня 2013 року яким приватному підприємству «Юнікс-Прінт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 77 180,00 грн., що складається з 68 495,00 грн. за основним платежем та 8 687,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові (Форма «Р») № 0004302320 від 05 листопада 2012 року, яким приватному підприємству «Юнікс-Прінт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 120 304,00 грн., що складається з 99 277,00 грн. за основним платежем та 21 027,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові (Форма «П») № 0004312320 від 05 листопада 2012 року яким приватному підприємству «Юнікс-Прінт» зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 75 883,00 грн., що складається з 75 883,00 грн. за основним платежем та 0,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 04.10.2012 по 10.10.2012 співробітником Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Юнікс-Прінт» (код 32016184) з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за червень, липень, серпень 2011 року у складі податкового кредиту операцій з ПП «КРУЗО» (код 31846034) за січень, березень 2012 року в складі податкового кредиту операцій з ТОВ «ХОЗСТРОЙСЕРВІС» (код 31154791), за грудень 2011 року, за січень та березень 2012 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «РОККО».

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на 99 277,00 грн., в т.ч. за червень 2011 року в сумі 15 177 грн., за липень 2012 року в сумі 19 462 грн., за серпень 2011 року в сумі 10 558 грн., за грудень 2011 року в сумі 8 113 грн., за січень 2012 року в сумі 26 249 грн., за березень 2012 року в сумі 19 718 грн., п. 14.1.27 пп. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток у загальній сумі 92 913 грн., в т.ч. за 3 квартал 2011 року в сумі 24 418 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 33 746 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 34 749 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за ІІ квартал 2011 року на 75 883 грн. Донараховано податку на додану вартість за актом перевірки - 31 302,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 17.10.2012 № 2111/22/32016184 на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення № 0004292320 від 05.11.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 101 600,00 грн., що складається з 92 913,00 грн. за основним платежем та 8 687,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0004302320 від 05.11.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 120 304,00 грн., що складається з 99 277,00 грн. за основним платежем та 21 027,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0004312320 від 05.11.2012 яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 75 883,00 грн., що складається з 75 883,00 грн. за основним платежем та 0,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи, що прийняті ДПІ в місті Чернігові податкові повідомлення-рішення, якими ПП «Юнікс-Прінт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств та податок на додану вартість, суперечать нормам чинного законодавства, а отже підлягають перегляду та скасуванню, 15 листопада 2012 р. останнім подано первинну скаргу, за результатами розгляду якої ДПС у Чернігівській області прийняла рішення №7/10/10-215 від 11 січня 2013 року, яким скасувала податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0004292320 в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 24 418 грн. (податок), а скаргу від 15.11.2012 №15/11 (вх. № 1775/10 від 15.11.2012) ПП «Юнікс-Прінт» в цій частині задовольнила; залишила без змін податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0004292320 в іншій частині, всього в сумі 77 182 грн., з них 68 495 грн. - податок, 8 687 грн. - санкція; та податкові повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0004302320 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість всього в сумі 120 304 грн. (в т.ч. санкція - 21 027 грн.) та № 0004312320 про зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 75 883 грн., а скаргу від 15.11.2012 № 15/11 (вх. № 1775/10 від 15.11.2012) ПП «Юнікс-Прінт» в цій частині залишає без задоволення.

За результатами розгляду первинної скарги, викладеними ДПС у Чернігівській області у рішенні № 7/10/10-215 від 11 січня 2013 року, ДПІ у м. Чернігові винесла податкове повідомлення-рішення № 0001012200 від 21 січня 2013 року, яким ПП «Юнікс-Прінт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 77 182,00 грн., що складається з 68 495,00 грн. за основним платежем та 8 687,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що до основних видів діяльності ПП «Юнікс-Прінт» належать: оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою та ракоподібними; оптова торгівля парфумними та косметичними товарами; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; неспеціалізована оптова торгівля.

Між ПП «Юнікс-Прінт» (Замовник) та ТОВ «Рокко» (Виконавець) було укладено договір від 01.11.2011 № 0111/01 про надання послуг; між ПП «Крузо» (Постачальник) та ПП «Юнікс-Прінт» (Покупець) було укладено договір поставки від 07.06.2011 № 7/06 та договір поставки від 01.06.2011 № 1/06; між ТОВ «Хозстройсервіс» (Виконавець) та ПП «Юнікс-Прінт» (Замовник) було укладено договір від 01.01.2012 № 15 про надання послуг та договір поставки б/н від 16.01.2012.

На підтвердження вищезазначених норм чинного законодавства та реальності вчинення господарської операції, позивачем були надані по взаємовідносинам з ТОВ «Рокко»: податкові накладні від 30.03.2012 № 148, від 31.01.2012 № 172, від 31.12.2011 № 156, акти приймання наданих послуг від 30.03.2012, від 31.01.2012, від 31.12.2011, банківські виписки; по взаємовідносинам з ПП «Крузо» договір поставки від 01.06.2011 № 1/06: податкові накладні від 31.08.2011 № 50, від 30.07.2011 № 64, від 30.06.2011 № 95, акти приймання наданих послуг від 31.08.2011, від 30.06.2012, банківські виписки (документи приєднано до матеріалів справи); договір поставки від 07.06.2011 № 7/06: податкові накладні від 01.07.2011 № 60, від 07.07.2011 № 61, від 22.07.2011 № 63, від 24.06.2011 № 94, від 08.06.2011 № 93; видаткові накладні від 01.07.2011 № 60, від 22.07.2011 № 63, від 01.07.2011 № 61, від 24.06.2011 № 94, від 08.06.2011 № 93, акти приймання наданих послуг від 30.07.2011.; банківські виписки; по взаємовідносинам з ТОВ «Хозстройсервіс» договір від 01.01.2012 № 15: податкові накладні від 31.01.2012 № 76 від 11.01.2012 № 55, від 31.01.2012 № 77, від 10.01.2012 № 56, від 15.03.2012 № 67, від 15.03.2012 № 68, від 30.03.2012 № 82, від 30.03.2012 № 83; акти здачі-приймання наданих послуг від 31.01.2012 № 76, від 10.01.2012 № 56, від 31.01.2012 № 77, від 10.01.2012 № 55, від 15.03.2012 № 68, від 30.03.2012 № 82, від 15.03.2012 № 67, від 30.03.2012 № 83; розшифровки до акту виконаних робіт з експедиційних послуг та завантажувально-розвантажувальних послуг за період з 01.03.2012 по 15.03.2012, за період з 01.01.2012 по 10.01.2012, за період з 11.01.2012 по 31.01.2012, за період з 16.03.2012 по 30.03.2012, банківські виписки; договір б/н від 16.01.2012: від 20.01.2012 № 65, видаткова накладна від 20.01.2012 № 65; банківські виписки.

Крім того, позивачем були надані реєстри виданих та отриманих накладних, що підтверджує відображення таких операцій в бухгалтерському обліку позивача.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, на підтвердження виконаня господарських зобов'язань з контрагентами ТОВ «Рокко», ПП «Крузо», ТОВ «Хозстройсервіс» позивачем до суду були надані копії податкових накладних, платіжних доручень, актів приймання наданих послуг, банківських виписок.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Так, на підставу нікчемності укладених позивачем правочинів відповідач посилається на акт ДПІ у м. Дніпродзержинську від 21.12.2011 № 5859/372/23-206/31846034, довідку ДПІ у Бабішкінському районі м. Дніпропетровська від 20.07.2012 № 73/224/31154791 та довідку ДПІ у Бабішкінському районі м. Дніпропетровська від 01.08.2012 № 102/224/32218976 в зв'язку з чим проведеними перевірками не встановлено реальності факту здійснення господарських операцій контрагентами позивача.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Колегією суддів встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагентів позивача було зареєстровано як юридичних осіб та платників податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Рокко», ПП «Крузо», ТОВ «Хозстройсервіс», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача № 0001012200 від 21 січня 2013 року, № 0004302320 від 05 листопада 2012 року, № 0004312320 від 05 листопада 2012 року, які слід визнати протиправними та скасувати.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 07.04.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ключкович В.Ю.

Собків Я.М.