Постанова

від 18.03.2014 по справі 826/510/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18 березня 2014 року 15 год. 00 хв. № 826/510/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича та державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, третя особа: Державна реєстраційні служба України, про визнання протиправними і скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 20 січня 2014 року надійшов позов публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі - позивач) до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича (далі - відповідач-1) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 від 15 листопада 2013 року № 7992745 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (далі - оскаржуване рішення) , а також зобов'язання відповідача-1 розглянути заяву позивача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності від 03 вересня 2013 року та зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності позивача на земельну ділянку, площею 5,6827 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3222480800:11:002:0071, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Бузівська сільська рада (далі - земельна ділянка) .

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем-1 із порушенням законодавства. Надання документів, які витребовував відповідач-1 у позивача, не передбачено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок № 703) . Надані позивачем документи є достатніми для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за позивачем.

Ухвалою суду від 05 лютого 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, у якій призначено попереднє судове засідання, та, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 залучено Державну реєстраційну службу України (далі - третя особа) .

У судовому засіданні 17 лютого 2014 року судом, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 52 КАС України, до участі у справі як співвідповідача залучено державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України (далі - відповідач-2) .

До суду 24 лютого 2014 року через канцелярію від представника позивача надійшла письмова заява про зміну позовних вимог, а саме про визнання протиправними та скасування рішень відповідача-1 від 25 жовтня 2013 року № 7212146 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію та від 15 листопада 2013 року № 7992745 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (далі - оскаржувані рішення) , а також зобов'язання відповідача-2 розглянути заяву позивача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності від 03 вересня 2013 року та зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності позивача на земельну ділянку. Вказану заяву судом, відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Ухвалою суду від 24 лютого 2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю.

Відповідач-1, відповідач-2 та третя особа (їх представники) у судові засідання не прибули, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, заяви про розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників) до суду не надійшли. При цьому, 17 лютого 2014 року до суду через канцелярію від відповідача-1 надійшли письмові заперечення проти позову, які судом також долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 05 березня 2014 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 03 вересня 2013 року звернувся до органу державної реєстрації прав із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. До вказаної заяви позивачем додано копії: договору від 18 вересня 2009 року № 1762 про задоволення вимог іпотекодержателя (далі - договір № 1762) , державного акту на право власності на земельну ділянку від 22 листопада 2007 року, акту приймання-передачі майна від 18 вересня 2009 року, довіреності, паспортів, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наказу, свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, статуту.

Оскаржуваним рішенням № 7212146 відповідачем-1 зупинено розгляд заяви позивача про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку у зв'язку з відсутністю у повному обсязі документів, необхідних для проведення такої реєстрації, а саме звіту про оцінку предмета іпотеки та кредитного договору.

Разом з тим, 15 листопада 2013 року відповідачем-1 прийнято оскаржуване рішення № 7992745, яким відмовлено у державній реєстрації за позивачем права власності на земельну ділянку у зв'язку з не усуненням обставин, які стали підставою для зупинення розгляду заяви позивача про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення № 7992745, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

У разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений ч.ч. 5, 7 і 8 ст. 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що оскаржуване рішення № 7212146 відповідачем-1 прийнято у зв'язку з ненаданням позивачем для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку звіту про оцінку предмета іпотеки.

Зокрема, згідно з підпунктом 3. п. 34 Порядку № 703, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документів, що зазначені у п.п. 27 і 28 цього Порядку, подає: звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавцю.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 33, ч.ч. 1-3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку", договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Отже, з аналізу викладених положень та обставин, а також врахування того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя та відповідне застереження в іпотечному договорі по суті є одним і тим самим, суд прийшов до висновку про правомірність дій відповідача-1 щодо витребування у позивача звіту про оцінку предмета іпотеки та, як наслідок, правомірність прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення № 7212146.

Стосовно прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення № 7992745 суд зазначає наступне.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2012 року № 21-236а12, договір іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку", є належним правовстановлювальним документом.

Зважаючи на викладене положення та враховуючи, що застереження в іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, як уже зазначено вище, є документами, однаковими за суттю, суд прийшов до висновку, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя також є належним правовстановлювальним документом.

У ході розгляду справи судом також з'ясовано, що, з метою усунення обставин, які стали підставою для зупинення розгляду заяви про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, позивачем подано звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок, загальною площею 106,8060 га.

Дослідивши зміст вказаного звіту та договору № 1762, а також з'ясувавши, що такий звіт є звітом про оцінку договору іпотеки, оскільки у ньому міститься інформація щодо проведеної грошової оцінки земельних ділянок, які були предметом іпотеки, суд прийшов до висновку про виконання позивачем вимог підпункту 3 п. 34 Порядку № 703, а саме щодо надання звіту про оцінку договору іпотеки, а тому прийняте відповідачем-1 оскаржуване рішення № 7992745, за переконанням суду є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 розглянути заяву позивача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності від 03 вересня 2013 року та зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності позивача на земельну ділянку суд зазначає наступне.

Враховуючи, що судом встановлено факт протиправності оскаржуваного рішення № 7992745, є підстави для зобов'язання відповідача-2 вчинити дії, направлені на розгляд заяви про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за позивачем.

Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Тобто, проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно є дискреційними повноваженнями позивача, а тому у суду відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача-2 зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності позивача на земельну ділянку.

Зокрема, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80) 2 "Щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-му засіданні заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Під дискреційними повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича та державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, третя особа: Державна реєстраційні служба України, про визнання протиправними і скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ними судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича від 15 листопада 2013 року № 7992745 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

3. Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України вчинити дії щодо розгляду заяви публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" від 03 вересня 2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 5,6827 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3222480800:11:002:0071, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Бузівська сільська рада

4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

Копії постанови направити сторонам та третій особі (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда