Ухвала

від 25.02.2014 по справі 20/098-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81 У Х В А Л А

"25" лютого 2014 р. Справа № 20/098-12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна»

до Приватного підприємства «Паларіс»

про стягнення 186999,32 грн.

Суддя В.М. Бабкіна

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : Близнюк Ю.В., довір. № 10 від 09.01.2014 р.

від відповідача : не з'явився

Обставини справи:

Рішенням господарського суду Київської області від 28.01.2013 р. у справі № 20/098-12 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна» до Приватного підприємства «Паларіс» про стягнення 186999,32 грн. задоволено повністю.

08.04.2013 р. господарським судом Київської області було видано наказ на примусове виконання зазначеного рішення суду.

До господарського суду Київської області 31.01.2014 р. сторонами у справі було подано заяву № 36 від 29.01.2014 р. про затвердження мирової угоди на стадії виконання судового рішення та мирову угоду від 23.01.2014 р.

Розглянувши заяву, дослідивши зміст поданої на затвердження суду мирової угоди, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної заяви з огляду на таке.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Згідно з п. 7.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 р., судом може бути затверджено мирову угоду на підставі статті 121 ГПК лише за умови наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення згідно з Законом України «Про виконавче провадження». Якщо таке виконавче провадження не відкрито на момент звернення до суду щодо затвердження мирової угоди, суд відмовляє в її затвердженні, що не виключає повторного звернення з відповідною заявою вже після відкриття виконавчого провадження.

Також слід зазначити, що за загальним правилом умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін. Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета.

При цьому умови мирової угоди мають стосуватися лише правовідносин сторін, які є предметом спору. Умови мирової угоди не можуть стосуватися вимог, що не заявлялися в позовній заяві.

Отже, мирова угода, укладена між сторонами у справі, може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову та повинна відповідати вимогам законодавства.

За результатами розгляду питання про затвердження мирової угоди господарський суд: а) затверджує мирову угоду; б) відмовляє в затвердженні мирової угоди.

Так, господарський суд відмовляє в затвердженні мирової угоди, якщо вона суперечить закону або порушує права й законні інтереси інших осіб.

Суд також відмовляє в затвердженні мирової угоди, якщо: а) мирова угода не відповідає загальним вимогам норм матеріального права щодо змісту угод; б) мирову угоду підписано представником, який не має на це повноважень; в) мирова угода містить умови, які виходять за межі предмета спору; г) мирова угода не містить відомостей про умови, розмір і строки виконання зобов'язань сторін; д) мирова угода стосується осіб, які не є сторонами спору.

У той же час, умовами мирової угоди, поданої до господарського суду Київської області сторонами у справі № 20/098-12, а саме - п. 6 угоди, передбачено, що боржник і стягувач домовились, що будь-які витрати, пов'язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї мирової угоди, покладаються на боржника.

Проте, як вже зазначалося, умови мирової угоди мають стосуватися лише правовідносин сторін, які є предметом спору. Умови мирової угоди не можуть стосуватися вимог, що не заявлялися в позовній заяві, а також мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду, повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони.

Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведеному, при зверненні до суду із заявою № 36 від 29.01.2014 р. про затвердження мирової угоди від 23.01.2014 р. у даній справі, сторонами не було надано до суду доказів відкриття органом державної виконавчої служби виконавчого провадження за наказом про примусове виконання судового рішення у даній справі.

З огляду на викладене, підстави для задоволення заяви сторін № 36 від 29.01.2014 р. про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення у справі № 20/098-12 є відсутніми.

Керуючись ст.ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна» та Приватного підприємства «Паларіс» № 36 від 29.01.2014 р. про затвердження мирової угоди від 23.01.2014 р. на стадії виконання судового рішення у справі № 20/098-12 залишити без задоволення.

Суддя Бабкіна В.М.