Постанова

від 26.03.2014 по справі 817/313/14

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/313/14

26 березня 2014 року 10год. 35хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Цвіркун О.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник Старійчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магур" до Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магур» (далі по тексту - ТОВ «Магур») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі по тексту - ДПІ у м. Рівному) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.01.2014 №0000262201 та №0000272201.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у період з 06.12.2013 по 31.12.2013 ДПІ у м. Рівному була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Магур» (код ЄДРПОУ 13992859) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 13.01.2014 №11/17-16-22-01/13992859.

24.01.2014 ДПІ у м. Рівному винесено податкові повідомлення-рішення №0000262201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 201 481,50 грн. ( у т.ч. 170 826 грн. основного платежу та 30 655,50 грн. штрафних санкцій) та №0000272201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 93 900,75 грн. (у т.ч. 79 400,00 грн. основного платежу та 14 500,75 грн. штрафних санкцій).

Зазначені податкові повідомлення-рішення податковим органом винесено на підставі зроблених висновків про порушення позивачем п.44.1 ст.44, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.153.2.1, пп.153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ із змінами та доповненнями (далі Податковий кодекс України), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 170 826 грн., в т.ч. за ІУ кв. 2011 - 48 204 грн., І кв. 2012 - 35 710 грн., ІІ кв.2012 - 25 316 грн., ІІІ кв. 2012 - 29 488, за ІУ кв. 2012 - 32 108 грн. та п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 79 400 грн.

Позивач вважає вказані висновки податкового органу необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на їх основі протиправними у зв'язку з чим просить їх скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. Додатково суду пояснив, що ДПІ ум. Рівному неправомірно визначили звичайні ціни які були покладені в основу висновків про заниження податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, оскільки з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. А тому дані, надані ПП АН «Челсі» та АН «Кадет-СВС» не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Окрім того, представник позивача зазначив, що в повному обсязі підтверджуються взаємовідносини позивача з ТОВ «Інтерагро 2007» та ТОВ «Гостареш» у жовтні 2011 року, а тому висновки податкового органу про завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинах з ТОВ «Інтерагро 2007» на суму 27 292 грн., в т.ч. за ІУ кв. 2011 - 27 292 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Гостареш» в сумі 17 433 грн., у т.ч. за ІУ кв. 2011 - 17 433 грн., та висновків податкового органу про завищення податкового кредиту в сумі 8945,00 по зазначених контрагентах є безпідставними.

Податковими деклараціями з податку на додану вартість за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 підтверджується правомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та правомірність формування сум податкових зобов'язань з ПДВ.

З приводу тверджень податкового органу про те, що сироп інвертний та сухі духи належать до складу супутньої продукції, а тому, відповідно до п.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, ТОВ «Магур» зобов'язане було зменшити собівартість на вартість супутньої продукції, то представник позивача вказав, що в матеріалах справи містяться рецептури по наступних виробах: «Пряники Мальва» по ГОСТ 15810-96, пряник «Лимонник» по ДСТУ 4187:2003, «Пряники молочні» по ГОСТ 15810-96, пряники «Кільця медові» по ГОСТ 15810-96 відповідно до яких вбачається, що сироп інвертний входить до рецептури готових пряників, а тому належить до готової продукції.

Звідси, сироп інвертний та сухі духи не може належати до супутньої продукції, а належить до готової продукції, і відповідно до пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, позивач не має обов'язку зменшувати собівартість реалізованих товарів на вартість супутньої продукції.

Враховуючи наведене, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - ДПІ у м. Рівному адміністративний позов не визнав. В обґрунтування заперечень вказує, що проведеною документальною перевіркою встановлено заниження вартості орендної плати за офісне приміщення в порівнянні з розміром звичайних цін на таку послугу, що діяла на дату такого продажу, з врахуванням того, що договірна ціна на такі послуги відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі послуги.

Таким чином, ТОВ «Магур» занижено дохід, що враховується при визначені об'єкта оподаткування в сумі 352 275 грн., в т.ч.: за ІУ кв. 2011 - 70 455 грн., за І кв. 2012 - 70 455 грн., за ІІ кв. 2012 - 70 455 грн., за ІІІ кв. 2012 - 70 455 грн., за ІУ кв. 2012 - 70 455 грн.

Окрім того, проведеною перевіркою ревізорами ДПІ у м. Рівному встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 17 433 грн. за ІУ кв. 2011; заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість з наданих послуг оренди на загальну суму 70 455 грн. та завищення податкового кредиту всього на суму 8945 грн. за жовтень 2011 по безтоварних операціях з ТОВ «Інтерагро 2007» та ТОВ «Гостареш».

Також відповідач зазначає, що ТОВ «Магур» не зменшило собівартість на вартість супутньої продукції (інвертного сиропу та сухих духів), в результаті чого в порушення пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України підприємством завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в сумі 396 495 грн., в т.ч.: за ІУ кв. 2011 - 94 403 грн., за І кв. 2012 - 99 593 грн., за ІІ кв. 2012 - 50 098 грн., за ІІІ кв. 2012 - 69 963 грн., за ІУ кв. 2012 - 82 438 грн.

На думку відповідача, інвертний сироп та сухі духи належать до супутньої продукції, а тому її собівартість можна визначити згідно Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №19. Зазначає, що прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Вважає податкові повідомлення-рішення прийнятими з дотриманням вимог закону.

У судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача у судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши позовну заяву та заперечення відповідача, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що у період з 06.12.2013 по 31.12.2013 ДПІ у м. Рівному була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Магур» (код ЄДРПОУ 13992859) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 13.01.2014 №11/17-16-22-01/13992859.

Висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.153.2.1, пп.153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ із змінами та доповненями (далі Податковий кодекс України), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 170 826 грн., в т.ч. за ІУ кв. 2011 - 48 204 грн., І кв. 2012 - 35 710 грн., ІІ кв.2012 - 25 316 грн., ІІІ кв. 2012 - 29 488, за ІУ кв. 2012 - 32 108 грн. та п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 79 400 грн.

На підставі результатів перевірки 24.01.2014 ДПІ у м. Рівному винесено податкові повідомлення-рішення №0000262201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 201 481,50 грн. ( у т.ч. 170 826 грн. основного платежу та 30 655,50 грн. штрафних санкцій) та №0000272201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 93 900,75 грн. (у т.ч. 79 400,00 грн. основного платежу та 14 500,75 грн. штрафних санкцій).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у м. Рівному позивач оскаржив їх до суду.

З приводу висновків податкового органу про заниження ТОВ «Магур» доходу, що враховується при визначені об'єкта оподаткування в сумі 352 275 грн., в т.ч.: за ІУ кв. 2011 - 70 455 грн., за І кв. 2012 - 70 455 грн., за ІІ кв. 2012 - 70 455 грн., за ІІІ кв. 2012 - 70 455 грн., за ІУ кв. 2012 - 70 455 грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 03.01.2011 між ТОВ «Магур» (орендодавець) та ПП ОСОБА_3 (орендар) було укладено договір оренди приміщення №ОП-1, відповідно до якого орендар приймає в тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення (магазину «Кошик») площею 100 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.4.2 Договору - розмір щомісячної орендної плати за приміщення, що орендується становить 3000 грн., в т.ч. ПДВ 500 грн.

03.01.2011 між ТОВ «Магур» (орендодавець) та ПП ОСОБА_4 було укладено договір оренди приміщення №ОП-2, відповідно до якого орендар приймає в тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення (магазину) площею 80 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до п.4.2 Договору - розмір щомісячної орендної плати за приміщення, що орендується становить 3000 грн., в т.ч. ПДВ 500 грн.

01.09.2011 між ТОВ «Магур» (орендодавець) та ПП ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди приміщення №ОП-4Б, відповідно до якого орендар приймає в тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення (магазину) площею 60,70 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до п.4.2 Договору - розмір щомісячної орендної плати за приміщення, що орендується становить 3000 грн., в т.ч. ПДВ 500 грн.

Згідно пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 153.2.1 пункту 153.2 ст.153 Податкового кодексу України передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до Розділу XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України ст. 39 Податкового кодексу України набрала чинності з 01.01.2013 року, а до цього часу застосовувались правила, встановлені в п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п.14.1.71 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 1.20.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 ст. 1 цього Закону вказано, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. Аналогічна норма закріплена у п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, якщо податковий орган не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

З наведених законодавчих положень випливає, що у податкових правовідносинах діє принцип презумпції платника, виходячи з якого встановлено загальне правило про те, що для цілей оподаткування використовується ціна товарів, робіт та послуг, встановлена учасниками господарської операції. Підпункт 153.2.1 пункту 153.2 статі 153 та пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, встановлюючи принципи визначення ціни товарів, робіт, послуг з метою оподаткування є, по суті, засобом регулювання податкових правовідносин, спрямованих на забезпечення безумовного виконання усіма фізичними та юридичними особами обов'язку сплачувати податки, та застосовується податковим органом лише у разі наявності обставин, які свідчать про штучне заниження платником бази оподаткування.

Аналогічна позиція були висвітлена у постанові Вищого адміністративного суду від 07.08.2013 №К/800/33829/13.

Судом встановлено, що рівень звичайних цін ДПІ у м. Рівному було визначено на підставі інформації, отриманої від агентств нерухомості АН «Челсі» (лист від 26.12.2013 №24) та АН «Кадет-СВС» (лист від 23.12.2013 №11603/17-16-22-01) (ст.5 Акта перевірки).

Згідно отриманих відповідей, середня ринкова вартість орендної плати нежитлових приміщень у період з 01.10.2011 по 31.12.2012 становить:

по вул. Соборна - 260 грн. з ПДВ за 1 м.кв. орендованого приміщення;

по вул. Чорновола - 170 грн. з ПДВ за 1 м.кв. орендованого приміщення;

по вул. Віденська - 78 грн. з ПДВ за 1 м.кв. орендованого приміщення.

Відповідно до п.39.11 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі:

статистичні дані державних органів і установ;

ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;

звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 07 листопада 2011 року у справі № 21-328а11, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Разом з тим, відповідно до ст.83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями представника позивача, що з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. А тому дані, надані агентствами нерухомості «Челсі» та «Кадет-СВС» не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Окрім того, суд вважає за доцільне наголосити, що згідно ст.ст. 6 та 626 Цивільного кодексу України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Подібні вимоги щодо істотних умов договору також встановлено Господарським кодексом України. При укладені договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. На підставі норм Господарського кодексу України, а саме глави 21 «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання», суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, які вони визначають самостійно за згодою сторін.

Згідно Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та її зміна після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором (ст. 632 ЦКУ).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.1990 №507-ХІІ у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що вільні ціни встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Аналогічні норми закріплені у Законі України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012 року №5007-УІ (із наступними змінами та доповненнями).

З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що для визначення «звичайної» ціни закладено основний принцип - порівняння у співставних умовах. Спроба порівняння, як певної дії, була здійснена ревізорами ДПІ у м. Рівному під час перевірки (подання запитів для отримання інформації до суб'єктів господарювання), але таке порівняння зроблено в супереч основного принципу, встановленого чинним законодавством України. Крім того, податковий орган не провів аналіз, як цього вимагає податкове законодавство, не надав та не обґрунтував інформацію, що є необхідною для визначення рівня звичайних цін. Податковим органом не зібрано та не досліджено інформацію про договори з ідентичними (однорідними) послугами, на підставі яких надавалися послуги із реалізації об'єктів нерухомості іншими компаніями України, а також не досліджено об'єктивні умови, які могли вплинути на ціну надання таких послуг.

З врахуванням наведеного, висновки про заниження ТОВ «Магур» доходу, що враховується при визначені об'єкта оподаткування в сумі 352 275 грн., в т.ч.: за ІУ кв. 2011 - 70 455 грн., за І кв. 2012 - 70 455 грн., за ІІ кв. 2012 - 70 455 грн., за ІІІ кв. 2012 - 70 455 грн., за ІУ кв. 2012 - 70 455 грн. є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства.

З приводу висновків ДПІ у м. Рівному про завищення ТОВ «Магур» витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинах з ТОВ «Інтерагро 2007» на суму 27 292 грн., в т.ч. за ІУ кв. 2011 - 27 292 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Гостареш» в сумі 17 433 грн., у т.ч. за ІУ кв. 2011 - 17 433 грн., та висновків про завищення податкового кредиту в сумі 8945,00 по зазначених контрагентах, то суд враховує наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що взаємовідносини між ТОВ «Магур» та ТОВ «Інтерагро 2007» відбувалися на підставі договору купівлі-продажу №04/07-1 від 04.07.2011.

Підтвердженням виконанням зобов'язань між сторонами є наступні досліджені у судовому засіданні письмові докази: видаткова накладні від 06.10.2011 №628 на загальну суму 32 750 грн., у т.ч. ПДВ 5458,33 грн., податкова накладна від 06.10.2011 №74 на загальну суму 32 750 грн., у т.ч. ПДВ 5458,33 грн., платіжне доручення №6592 від 06.10.2011 на загальну суму 32 750 грн.

З наведеного вбачається, придбання позивачем у ТОВ «Інтерагро 2007» цукру білого кристалічного в повному обсязі підтверджується матеріалами справи, зазначений цукор білий кристалічний відповідає ДСТУ 4623:2006 та має відповідний сертифікат відповідності серії ВВ №621560.

Судом також встановлено, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Гостареш» відбувалися на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2011 №15.

На виконання умов договору було виписано видаткову накладну №РН-0000033 від 27.10.2011 на загальну суму 20 919 грн., у т.ч. ПДВ 3486,50 грн.; податкову накладну №1 від 26.10.2011 на загальну суму 20 919 грн., у т.ч. ПДВ 3486,50 грн.; платіжне доручення від 26.10.2011 №6683 на загальну суму 20 919 грн.

Згідно п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п.201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За змістом наведених норм законодавства, передбачено, що необхідною умовою для формування платником валових витрат та податкового кредиту є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. При цьому, необхідною умовою є підтвердження валових витрат первинними документами, що за змістом відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкового кредиту наявність податкової накладної, що відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України.

Таким чином, в повному обсязі підтверджуються взаємовідносини позивача з ТОВ «Інтерагро 2007» та ТОВ «Гостареш» у жовтні 2011 року, а тому висновки податкового органу про завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинах з ТОВ «Інтерагро 2007» на суму 27 292 грн., в т.ч. за ІУ кв. 2011 - 27 292 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Гостареш» в сумі 17 433 грн., у т.ч. за ІУ кв. 2011 - 17 433 грн., та висновки про завищення податкового кредиту в сумі 8945,00 по зазначених контрагентах є необгрунтованими та безпідставними.

Судом також було досліджено податкові декларації з податку на додану вартість за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, які підтверджують правомірність віднесення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту та правомірність формування сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

На момент вчинення господарської операції ТОВ «Інтерагро-2007» та ТОВ «Гостареш» у встановленому порядку було зареєстровано платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних та мало свідоцтва платника податку на додану вартість.

Додатково слід зазначити, що реальність здійснення поставки цукру від ТОВ «Інтерагро-2007» для ТОВ «Магур» за договором купівлі-продажу №04/07-1 від 04.07.2011р. було предметом дослідження суду в межах адміністративних справ №2а/1770/1674/2012 за позовом ТОВ «Магур» до ДПІ у м. Рівному про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за результатами розгляду якої постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.05.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 було задоволено адміністративний позов, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному та №817/1493/13-а за результатами розгляду якої постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.05.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 було задоволено адміністративний позов, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному. При цьому суди зазначили, що правочин між ТОВ «Інтерагро-2007» для ТОВ «Магур», що вчинений на підставі договору купівлі-продажу №04/07-1 від 04.07.2011р. є реальним і підстав для його визнання нікчемним у податкового органу не має. Вищий адміністративний суд України, ухвалами від 18.10.2012 та від 0710.2013 відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі п.5 ч.5 ст.214 КАС України у зв'язку з тим, що доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не викликають необхідності перевірки матеріалами справи.

З приводу висновків податкового органу про те, що сироп інвертний та сухі духи належать до складу супутньої продукції, а тому, відповідно до п.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, ТОВ «Магур» зобов'язане було зменшити собівартість на вартість супутньої продукції, то суд вважає вказані висновки необгрунтованими та недоведеними, зважаючи на таке.

Відповідно до пп. 138.8.1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 11 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248 із змінами і доповненнями «Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві».

Відповідно до пункту 12 П(С)БО №16 «Витрати» «До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть безпосередньо бути віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному у пункті 11 Положення (стандарту)».

В той же час, Податковий кодекс України, зокрема його стаття 14, не містить визначення поняття «відходи».

За змістом ст.5 ПК України, поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Згідно із ст.1 Закону України «Про відходи», відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Суд зазначає, що ДПІ у м. Рівному в акті перевірки лише покликається на обов'язок позивача про зменшення собівартості реалізованої продукції на вартість супутньої продукції - сиропу інвертного та сухих духів та покликається на пп.138.8.1 п.138.8. ст.138 Податкового кодексу України, проте не визначають зворотні відходи, які утворюються в процесі виробництва та на які позивач повинен зменшувати сироп інвертний та сухі духи, які складають основу готової продукції.

Як вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи рецептур готової продукції: пряник «Лимонник» по ДСТУ 4187:2003, «Пряники молочні» по ГОСТ 15810-96, пряники «Кільця медові» по ГОСТ 15810-96, «Пряники Мальва» по ГОСТ 15810-96 сировина - сироп інвертний та сухі духи складають основу виготовлених товарів ТОВ «Магур», а тому вартість такої сировини включається до прямих матеріальних витрат позивача та включається до собівартості виготовленої продукції.

Крім того, суд враховує, що формування складу витрат позивачем кореспондує із формуванням ним складу доходів та, відповідно, визначення об'єкту оподаткування відповідно до пп.134.1.1. п.134.1. ст.134 ПК України, за яким прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Так податковий орган в акті перевірки (ст.4, розділ 3.1.1. Доходи, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування) зазначає, що проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 не встановлено заниження або завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників рядка 02 Декларацій «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарі (робіт, послуг))».

Оскільки представником податкового органу не доведено зворотнього, суд вважає, що висновки податкового органу про обов'язок позивача зменшити собівартість реалізованих товарів на вартість супутньої продукції (інвертного сиропу та сухих духів) суперечить чинним нормам законодавства, оскільки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному від 24.01.2014 ДПІ у м. Рівному №0000262201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 201 481,50 грн. ( у т.ч. 170 826 грн. основного платежу та 30 655,50 грн. штрафних санкцій) та №0000272201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 93 900,75 грн. (у т.ч. 79 400,00 грн. основного платежу та 14 500,75 грн. штрафних санкцій) є протиправними, а тому підлягають до скасування.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами, визначеними ст. 94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області № 0000262201 та № 0000272201 від 24.01.2014 р.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Магур" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 487,2 грн

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.