Ухвала

від 08.04.2014 по справі 383/1945/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1027/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Бевз О. Ю.

Доповідач Фомічов С. Є.

УХВАЛА

Іменем України

08.04.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - Фомічова С.Є.

суддів - Гайсюк О.В.

Карпенко О.Л.

при секретарі - Діманова Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до голови СФГ «Восход» Кривенка Івана Івановича про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки укладеного між сторонами 25 травня 2011 року, за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2014 року і

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до голови СФГ «Восход» Кривенко І. І. про визнання договору оренди землі недійсним.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона будучи власником земельної ділянки площею 7,29 га, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР №101286, виданого 04 лютого 2004 року, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, уклала договір оренди землі з СФГ «Восход» в особі Кривенко І.І., але при укладені договору не було дотримано вимог діючого законодавства, а саме договір оренди не містить кадастрового номеру та не описані умови збереження стану об'єкта оренди. Крім того відсутня така умова як передачу у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а також така умова як збереження стану об'єкта оренди.

Вважає, що таким чином порушуються її права, а тому попросила суд визнати договір оренди недійсним та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового рішення, яким просила суд апеляційної інстанції задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Зазначала, що ухвалене рішення не відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не було в повному обсязі з'ясовані дійсні обставини справи та не дана належна оцінка встановленим фактам.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_5, представника ОСОБА_3, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення проти доводів апеляційної скарги Коваленко Н.О., представника СФГ «Восход», дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 травня 2011 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки № 489 загальною площею 7,29 га, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області. 03 березня 2012 року вказаний договір зареєстрований в Бобринецькому відділі КРФЦЗКД за № 3580883840021.

Цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір укладено на сім років.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною другою зазначеної статті визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Як підставу визнання недійсним договору оренди позивач зазначила відсутність в ньому передбачених ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотних умов, а саме умов щодо збереження стану об'єкта оренди, щодо сторони договору, яка несе відповідальність в разі випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Із пояснень представника позивача, наданих в суді першої інстанції та із апеляційної скарги вбачається, що позивач вважає, що сам по собі факт відсутності у тексті договору окремих умов, передбачених статтею 15 Закон України «Про оренду землі», є підставою для визнання його недійсним незалежно від того, чи порушуються при цьому його права.

Проте, відповідно ст. 3 ЦПК України та ст.15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, зазначено, що виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивачем не зазначено в чому саме полягає порушення його прав як орендодавця оспорюваним договором і які зміни мали б бути внесені до тексту договору для забезпечення його прав. Не зазначено про це і в апеляційній скарзі.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору. Відповідно до ч.2 ст.637 ЦК України у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Частиною 4 ст.22 ЗК України встановлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

Згідно із ч.2 ст.14 ЗУ «Про оренду землі» типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту укладеного між сторонами договору оренди землі вбачається, що він відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою КМУ від 03.03.2004 року №220 ( із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ № 1724 від 13.12.2006 року, №780 від 3.09.2008 року).

Частиною 1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що «умови використання земельної ділянки» і «умови збереження стану об'єкта оренди» є окремими істотними умовами договору оренди.

Проте, у Типовому договорі оренди землі, затвердженому постановою КМУ від 03.03.2004 року №220 (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ № 1724 від 13.12.2006 року, №780 від 03.09.2008 року), пункт 17 «Умови збереження стану об'єкта оренди» знаходиться у розділі , який має назву «Умови використання земельної ділянки» і який містить три пункти: п.15 «Земельна ділянка передається в оренду для (мета використання)», п.16 «Цільове призначення земельної ділянки», п.17 «Умови збереження стану об'єкта оренди».

Таким чином, типовий договір не містить такої окремої істотної умови договору оренди землі, як умови використання земельної ділянки. Умови використання земельної ділянки у ньому розкриваються шляхом узгодження сторонами договору мети використання земельної ділянки, її цільового призначення та умов збереження стану об'єкта оренди.

В пункті 17 оспорюваного договору оренди землі вказано, що умови збереження стану об'єкта оренди «додержання умов договору».

Наведене свідчить про те, що сторони дійшли згоди, що умови збереження стану об'єкта оренди визначаються чинним законодавством України, яке регулює зазначені правовідносини.

Зокрема, при встановленні умов збереження стану об'єкта оренди у необхідних випадках передбачається проведення рекультивації - як технічної, так і біологічної, з дотриманням положень ст.ст.166,168 ЗК України, постанови РМ СРСР від 02.06.1976 року № 407, постанови РМ УРСР від 14.07.1976 року №327, ГОСТ 17.5.3.04-83, ГОСТ 17.5.1.01-83, ГОСТ 17.5.4.01-84, ГОСТ 17.5.4.02-84, ГОСТ 17.5.3.05-84, ГОСТ 17.5.1.02-85, ГОСТ 17.7.3.06-85, ГОСТ 17.5.1.03-86 та інших актів чинного законодавства.

У пункті 32 оскаржуваного договору оренди землі зазначено: «ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди чи його частини несе орендар», тобто договір оренди землі містить визначену Законом істотну умову, як визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди.

Статтею 11 Закону України «Про оренду землі» визначено, що ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі. У разі прострочення орендодавцем або орендарем установлених договором оренди землі строків передачі об'єкта оренди ризик його випадкового знищення або пошкодження у цей період несе сторона, яка допустила прострочення його передачі.

Тобто, зазначена в пункті 32 договорів оренди землі умова договору передбачає, що ризик несе та сторона договору, у якої в конкретний період перебуває земельна ділянка.

Таким чином ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди урегульовано статтею 11 Закону України «Про оренду землі».

В договорі сторони не передбачили умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, але це не порушує права чи інтереси позивача, як власника земельної ділянки, оскільки відповідно до ч.5 ст.93 Земельного кодексу право оренди може передаватися у заставу, вноситися до статутного капіталу виключно власником земельної ділянки. До того ж відповідно до ч.4 ст.133 ЗК заставодержателями права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.

Суд першої інстанції хоча і не зазначив про ці норми закону в своєму рішенні, але дійшов правильного загального висновку про те, що позивач не довів того, що відсутність в спірному договорі умов передбачених ст.15 Закону України» Про оренду землі» призвела до порушення його законних прав та інтересів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Крім того, з метою створення додаткових умов для забезпечення прав власника землі при виконанні договору оренди, позивачу відповідач направив додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі, що не заперечували сторони в судовому засіданні, але позивач відмовилась у підписанні додаткової угоди.

Враховуючи вище викладене колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування не має. Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді