Рішення

від 09.04.2014 по справі 914/490/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2014 р. Справа № 914/490/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І. Б.

при секретарі Іваночко В.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Заступника Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі - позивача-1: Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, м.Київ,

позивача-2: Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», м. Київ,

до відповідача: Міжнародного Координаційного Антитерористичного Комітету, м. Львів,

про: стягнення 22 833 грн. 27 коп. суми основної заборгованості, 1 700 грн. 56 коп. пені, 717 грн. 51 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від прокурора: Дибець Р.В. (Наказ від 04.04.2014 року №314-к);

Від позивача-1: Григор'єва У.П. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від позивача-2: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

Прокурору та представнику позивача-1 роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22 та 29 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Прокурор та представник позивача-1 не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Заступника Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» до Міжнародного Координаційного Антитерористичного Комітету про стягнення 22 833 грн. 27 коп. суми основної заборгованості, 1 700 грн. 56 коп. пені, 717 грн. 51 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 13.02.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 04.03.2014 року, про що прокурор та сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Прокурор в судове засідання з'явився.

Представник позивача-1 в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача-2 в судове засідання не з'явився.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Поштова кореспонденція, яка скеровувалася господарським судом за місцезнаходженням відповідача: 79007, Львівська область, м. Львів, вул. Щепкіна, буд. 4 поверталася без вручення адресату (отримувачу) з написом: «За зазначеною адресою не знаходиться» (докази - в матеріалах справи), у зв'язку з чим суд зобов'язав прокурора надати Витяг від Державного реєстратора, у якому, станом на 09.04.2014 року, місцезнаходженням відповідача у справі є адреса: 79007, Львівська область, м. Львів, Галицький район, вул. Щепкіна, буд. 4 (Витяг з ЄДРЮО та ФОП від 09.04.2014 року №18502841 в матеріалах справи).

Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року №02-5/289 (зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом, згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Вказане підтверджується пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році».

Таким чином господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями) в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено:

Позивач-1: Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРПОУ 34620942, знаходиться за адресою: 03680, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 13, що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АД №582775 (докази в матеріалах справи).

Позивач-2: Приватне акціонерне товариство «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 01168185, знаходиться за адресою: 03680, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 3, що підтверджується долученою до матеріалів справи Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії АВ №524455, Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АД №580858 та Довідкою Головного управління статистики у м. Києві з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №689653 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Міжнародний координаційний антитерористичний комітет є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 35223690, знаходиться за адресою: 79007, Львівська область, м. Львів, вул. Щепкіна, буд. 4, що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП від 09.04.2014 року №18502841 (докази в матеріалах справи).

05.09.2012 року між Відкритим акціонерним товариство «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», правонаступником якого, згідно пункту 1.2. Статуту Приватного акціонерного товариства «Діпрозв'язок» (нової редакції) (зареєстровано 11.09.2012 року за №10731050013007077) є Приватне акціонерне товариство «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» (надалі - позивач-2, орендодавець) та Міжнародним координаційним антитерористичним комітетом (надалі - відповідач, орендар) укладено Договір на оренду нежитлового приміщення №913 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення, площею 188,53 м. кв. за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 3 (надалі - майно), яке знаходиться у власності орендодавця для здійснення господарської діяльності, передбаченої установчими документами орендаря. Залишкова вартість майна, яке надається в оренду орендареві по договору становить на момент його укладення 4 766 421 грн. 11 коп.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди).

Зазначений договір оренди укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Статтею 283 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно приписів частини 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди, зокрема, можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Статтею 759 ЦК України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У статті 760 ЦК України наведено предмет договору найму.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, за основними ознаками визначення договору, зазначений договір є договором оренди майна у сфері господарювання.

Пунктом 1.4. договору сторони погодили, що на їх договірні відносини не поширюються норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» а також Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 «Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна».

Розділом 2 договору встановлено умови передачі та повернення майна, розділом 3 - плату за оренду, комунальні послуги, експлуатаційні витрати та інші платежі.

Так, згідно пункту 2.1. договору вступ орендаря у тимчасове володіння та користування майном настає одночасно з підписанням Акту приймання-передачі майна.

Пунктом 2.6. договору встановлено, що майно, передане орендарю, повертається орендодавцеві не пізніше 31.08.2013 року включно (якщо не буде досягнуто згоди про його продовження або у разі дострокового припинення) за Актом приймання-передачі, звіреним з Актом приймання-передачі, зазначеним у пункту 2.1. договору, в належному стані.

Відповідно до пункту 3.1. договору орендна плата встановлюється згідно Протоколу узгодження договірної ціни (додаток №1 до договору) за базовий (вересень) місяць 2012 року і складає 15 238 грн. 08 коп.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що орендна плата підлягає індексації.

Орендодавець до 25 числа кожного місяця виставляє орендарю рахунок-фактуру, згідно якої останній здійснює авансовий платіж за майно до 5 числа наступного місяця. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, крім випадків дефляції.

Відповідно до пункту 3.2.1. договору орендодавець зобов'язаний самостійно надавати рахунок-фактуру, передбачений пунктом 3.2. договору.

Згідно пункту 3.3. договору рахунок-фактура за комунальні послуги, експлуатаційні витрати та компенсацію земельного податку виставляються орендодавцем, згідно якого орендар перераховує орендодавцю кошти, до 15 числа наступного розрахункового місяця.

Розділами 4 та 6 договору встановлено обов'язки сторін, розділами 5 та 7 - їх права.

Так, у відповідності до пункту 4.1. договору орендар зобов'язаний, серед іншого, використовувати орендоване майно відповідно до його призначення, утримувати приміщення в належному стані відповідно до вимог протипожежної безпеки та санітарії.

Згідно пункту 4.2. договору орендар зобов'язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати передбачену договором орендну плату та інші передбачені договором платежі.

Відповідно до пункту 6.1. договору орендодавець зобов'язувався своєчасно передати орендарю в оренду майно за договором.

Пунктом 6.2. договору визначено зобов'язання орендодавця забезпечити майно комунальними та експлуатаційними послугами, передбаченими пунктом 3.6. договору, в разі їх оплати.

Розділом 8 договору встановлено відповідальність сторін, розділом 9 - порядок вирішення спорів.

Відповідно до пункту 8.1. договору сторони зобов'язуються виконувати всі умови, передбачені договором, і несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Згідно пункту 8.2. договору за несвоєчасне перерахування грошових коштів, передбачених пунктами 3.1., 3.2. та 3.3. договору орендар сплачує орендодавцю пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 8.9. договору спори, які виникають у ході виконання договору, вирішуються шляхом переговорів. У разі коли сторони не дійдуть згоди спір вирішується в судовому порядку у відповідності до чинного законодавства України.

Пунктом 11.1. договору встановлено, що договір вступає в силу з 05.09.2012 року і діє до 31.08.2013 року включно, а в частині розрахунків, - до повного виконання.

Відповідно до пункту 11.10.3. договору його дія припиняється достроково за згодою сторін або рішенням господарського суду.

Актом приймання-передачі майна від 05.09.2012 року до договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно за договором згідно переліку. Вказаний акт підписано повноважними представниками юридичних осіб - сторін за договором (належним чином завірена копія Акту в матеріалах справи).

Додатковою угодою №1 від 01.11.2012 року до договору сторони договору погодили, що орендодавець дає згоду на виділення та користування орендарем трьома лініями міського та міжміського зв'язку з номерами 249-22-23, 249-21-66, 249-21-77 та здійснює тимчасове їх підключення від кросу ПрАТ «Діпрозв'язок». Орендар зобов'язувався компенсовувати орендодавцю експлуатаційні витрати на три лінії в порядку, визначеному пунктом 2 додаткової угоди.

Вказану додаткову угоду до договору складено в письмовій, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Пунктом 2.2. додаткової угоди передбачено, що компенсація експлуатаційних витрат за обслуговування однієї телефонної лінії міського та міжміського телефону від кросу ПрАТ «Діпрозв'язок» до розподільчої коробки становить 96 грн. 00 коп., у тому числі 16 грн. 00 коп. податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 2.3. та 2.4. договору орендар щомісяця зобов'язаний сплачувати по угоді 288 грн. 00 коп. з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат на лінію здійснюється орендарем протягом трьох днів після отримання актів від орендодавця, але не пізніше десятого числа поточного місяця.

Угодою від 30.11.2012 року до договору сторони дійшли згоди про розірвання договірних відносин за договором.

Так, пунктом 2. угоди від 30.11.2012 року встановлено, що з моменту набрання нею чинності договір припиняє свою дію.

Останнім днем дії договору є 30.11.2012 року. Після звільнення орендарем займаних площ, в підтвердження чого сторонами має бути підписано Акт приймання-передачі нежитлових приміщень з оренди із вказівкою на дату звільнення приміщення, сторони не пов'язані будь-якими правами та зобов'язаннями, окрім виконання пункту 4.2. договору.

Актом приймання-передачі майна від 30.11.2012 року до договору орендар передав, а орендодавець прийняв майно за договором згідно переліку. Вказаний акт підписано повноважними представниками юридичних осіб - сторін за договором (належним чином завірена копія Акту в матеріалах справи).

Позивач-2 свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, Актом приймання-передачі від 05.09.2012 року передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування приміщення за договором, та, за Актом приймання передачі від 30.11.2012 року, прийняв від відповідача майно з оренди.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати та інших платежів за договором за жовтень та листопад 2012 року належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 22 833 грн. 27 коп. (розрахунок суми заборгованості в матеріалах справи).

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем-2 зі сплати орендної плати за користування майном, а також відшкодування вартості комунальних послуг, експлуатаційних витрат, земельного податку та вартості користування телефонними лініями становить 22 833 грн. 27 коп., станом на момент розгляду справи по суті доказів її погашення прокурором та сторонами суду не заявлено та не подано.

Відповідно до частини 1 статті 36 -1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частини 2 та 3 статті 36 -1 вказаного Закону).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» конкретні питання, пов'язані з організацією представництва прокурором у суді інтересів громадянина або держави, в тому числі порядком подання позовних та інших заяв, внесення апеляційних та касаційних скарг, повноважень прокурора щодо їх підписання, виконанням судових рішень тощо, регулюються також у відповідних наказах Генерального прокурора України, обов'язкових для всіх органів прокуратури. У разі необхідності господарські суди мають звертатися до таких наказів.

Відповідно до абзацу 10 пункту 1 Наказу Генерального прокурора України від 12.04.2013 року №12гн «Про особливості діяльності прокуратор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері», заступнику Генерального прокурора України згідно з розподілом обов'язків, начальнику Головного управління з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, прокурорам регіонів з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та підпорядкованим їм прокурорам наказано забезпечити виконання функцій органів прокуратури та повноважень прокурорів, визначених Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» і галузевими наказами Генерального прокурора України, з урахуванням положень цього Наказу щодо Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Пунктом 2 Розпорядження кабінету Міністрів України від 14.09.2011 року №901-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України» вказаній службі передано повноваження щодо управління корпоративними правами держави в розмірі 100 відсотків щодо Відкритого акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», правонаступником якого є позивач-2 у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, призначеним для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, захисту державних інформаційних ресурсів у інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено Заступником Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, на яку державою покладено обов'язок щодо управління Приватним акціонерним товариством «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», а також здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 175 ГК України передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 2 частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (в нашому випадку - передачі товару).

Окрім стягнення суми основної заборгованості прокурор в інтересах держави в особі позивачів просить суд стягнути з відповідача на користь позивача-2 1 700 грн. 56 коп. пені, нарахованої у відповідності до пункту 8.2. договору (розрахунок суми пені в матеріалах справи).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (у чинній редакції) передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також прокурор в інтересах держави в особі позивачів просить суд стягнути з відповідача на користь позивача-2 717 грн. 51 коп. трьох відсотків річних, нарахованих у відповідності до приписів статті 625 ЦК України (розрахунок суми трьох відсотків річних в матеріалах справи).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача-1, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, суд оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати: прокурор за даним позовом судового збору не сплачував, оскільки, відповідно до пункту 11 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (у чинній редакції), звільнений від сплати останнього за позовами про захист інтересів держави.

Приписами частини першої та підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» встановлено, що із позовних заяв майнового характеру, сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою частини першої статті 8 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2014 рік» передбачено, що станом на 01.01.2014 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1 218 грн. 00 коп.

Таким чином, суд дійшов висновків, що судові витрати у справі в розмірі 1 827 грн. 00 коп. слід покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України та стягнути їх з відповідача в дохід Державного Бюджету України, оскільки спір виник внаслідок неправомірного ухилення відповідача від виконання взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати, інших платежів за договором, а також відшкодування вартості користування виділеними телефонними лініями.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з боржника: Міжнародного координаційного антитерористичного комітету (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Щепкіна, буд. 4; код ЄДРПОУ 35223690) на користь стягувача: Приватного акціонерного товариства «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» (03680, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 3; код ЄДРПОУ 01168185) 22 833 грн. 27 коп. суми основної заборгованості, 1 700 грн. 56 коп. пені, 717 грн. 51 коп. трьох відсотків річних.

3. Стягнути з Міжнародного координаційного антитерористичного комітету (79007, Львівська область, місто Львів, вул. Щепкіна, буд. 4; код ЄДРПОУ 35223690) в дохід Державного бюджету України 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

09.04.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 10.04.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.