Постанова

від 25.02.2014 по справі 804/1767/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 р. Справа № 804/1767/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши у в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Амур-нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровска Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровска, позивач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000381720 від 15.03.2013 р. ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровска.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі акта позапланової невиїзної перевірки від 18.01.2013 р. № 295/1723065618013 ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровска 15.03.2013 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000381720, про наявність яких позивач дізнався з постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2013 р. у справі № 804/14047/13-а про стягнення з позивача боргу у сумі 16070, 40 грн., яка була отримана позивачем 08.01.2014 р. Позивач не погоджується з винесеним податковим повідомленням-рішенням, вважає його безпідставним та протиправним. З висновками акту перевірки позивач також не погоджується, оскільки вони сформовані без належної оцінки всіх наданих документів та з порушенням вимог діючого законодавства. У зв'язку з цим, позивач, з того моменту як дізнався про наявність акту перевірки та податкового повідомлення-рішення, звернувся до суду з позовом та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровска № 0000381720 від 15.03.2013 р. Представник позивача просив справу розглядати за відсутністю позивача та його представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судові засідання, призначені на 06.02.2014 р., 13.02.2014 р. та 25.02.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Представник відповідача не надав суду заперечень проти позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У відповідності до ст. 128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи позовної заяви, дослідивши письмові докази надані позивачем, оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 (НОМЕР_2) зареєстрований Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 05.08.2009 р., перебуває на податковому обліку в ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська, є платником ПДВ, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.10.2010 р. № 100304757.

На підставі п. 78.1.1 ст. 78, ст. 79 ПК України (далі - ПК України), наказу від 20.12.2012 року № 1100, ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровска у період з 04.01.2013 р. по 11.01.2013 р. проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ « 1-ша Компанія» (код ЄДРПОУ 36317627) за грудень 2010 р., за результатами якої складено акт від 18.01.2013 р. № 295/172/НОМЕР_2.

Для проведення перевірки відповідачем було використано матеріали, надіслані ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, а саме, акт від 18.03.2011 р. № 342/23-300/36317627 щодо результатів документальної позапланової невиїзної перевірки поданих ТОВ « 1-ша Компанія», з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків - контрагентами за період грудень 2010 року, згідно якого встановлено, що відповідно до п.1, п. 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, п.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, правочини щодо придбання та продажу товару (робіт, послуг) мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. За висновками перевірки встановлено порушення ТОВ « 1-ша Компанія» ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне вчинення правових наслідків, що обумовлені ними. Дані, наведені у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року про обсяги придбання та продажу (а отже і про задекларовані податковий кредит та зобов'язання) є недійсними. Зазначені висновки зроблені податковим органом в зв'язку з тим, що ТОВ « 1-ша Компанія» відсутня за юридичною адресою, а також відсутністю у постачальників ТОВ « 1-ша Компанія» не мають основних засобів (складських приміщень), автотранспорту, земельних ділянок, обладнання для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару.

За висновками акту перевірки від 18.01.2013 р. № 295/172/НОМЕР_2, встановлені наступні порушення з боку позивача:

- правочини, укладені між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ « 1-ша Компанія» відповідно до ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемними та недійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків, передбачених ст.655, 662, 656 Цивільного кодексу України і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;

- п. п. 7.2.1, п. п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит за грудень 2010 р. по операціях з ТОВ « 1-ша Компанія» на суму 12870, 00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем 15.03.2013 р. було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000381720, яким згідно п. п. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 глави 4 розділу ІІ ПК України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України встановлено порушення п. п. 7.2.1, п. п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - ПДВ: за основним платежем на 12870, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3217, 5 грн., яке є предметом оскарження даної справи.

Представник позивача наголошував, що про наявність податкового повідомлення-рішення № 0000381720 позивач дізнався з постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2013 р. у справі № 804/14047/13-а про стягнення з позивача боргу у сумі 16070, 40 грн., яка була отримана позивачем 08.01.2014 р. Представник відповідача жодного разу в судове засідання не прибув, доводи позивача щодо несвоєчасного отримання акту перевірки від 18.01.2013 р. № 295/172/НОМЕР_2 та податкового повідомлення-рішення № 0000381720 від 15.03.2013 р. не спростував.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У відповідності до положень п. 61.1 ст. 61 ПК України, до сфери податкового контролю віднесено контроль правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У грудні 2010 р. ФОП ОСОБА_1 здійснював діяльність на загальній системі оподаткування за видами економічної діяльності - ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування, виробництво медичних і стоматологічних інструментів і матеріалів.

01.12.2010 р. між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ « 1-ша Компанія» (виконавець) було укладено договір № 01/12-01 на виконання опитно-конструкторських робіт, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з розробки проектно-кошторисної документації на виготовлення сантехкрісла для дорослих на колесах, сантехкрісла складного дитячого на колесах та стінки шведської з турніком та регульованим нахилом. За умовами п. 4.1 зазначеного договору, за виконану роботу, замовник перераховує виконавцю 772220, 00 грн. з ПДВ.

Про фактичне виконання зазначеного договору свідчать: технічне завдання, протокол угоди про договірну ціну, що є додатками до вищевказаного договору, 20.12.2010 р. підписаний між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ « 1-ша Компанія» акт приймання-передачі виконаних робіт, роботи оплачені в розмірі 772220, 00 грн., з яких 12870, 00 грн. податок а додану вартість, 20.12.2010 р. ТОВ « 1-ша Компанія» належним чином сформована та видана податкова накладна.

На підставі отриманої від ТОВ « 1-ша Компанія» проектної документації ФОП ОСОБА_1 виготовляв продукцію, на яку отримав сертифікати відповідності, на підставі договорів з Українським науково-дослідним інститутом протезування, протезобудування та відновлення працездатності від 21.05.2013 року № 99-13 та від 18.04.2012 року № 60-12.

В подальшому, на підставі отриманої проектної документації, ФОП ОСОБА_1 виготовив та поставив продукцію (сантехкрісла для дорослих на колесах, сантехкрісла складні дитячі на колесах та стінка шведська з турніком та регульованим нахилом) до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (договір від 07.08.2013 р. № 33) та Головного управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (договір від 11.12.2012 р. № 63).

Фактичність виконання позивачем договору з ТОВ « 1-ша Компанія» та подальшої поставки продукції споживачам, а також рух активів підтверджується наступними первинними документами: договорами, технічним завданням, платіжними дорученнями, податковими накладними, актами виконаних робіт, сертифікатами відповідності. Зазначені документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є належними доказами, що підтверджують здійснення господарських операцій за участю позивача.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.

Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угода, яка укладена між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ « 1-ша Компанія» оформлена належним чином: договір № 01/12-01 на виконання опитно-конструкторських робіт підписано уповноваженими особами, які на час підписання договору та його виконання мали необхідний обсяг правосуб'єктності. Спірний правочин не визнаний судом недійсним і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочину. Правочин з виконання опитно-конструкторських робіт виконаний сторонами в повному обсязі. ФОП ОСОБА_1 на підставі отриманої проектної документації виготовив та поставив продукцію до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради та Головного управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 5.2 розділу II «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984 (далі - Порядок № 984), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: 1) чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; 2) зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; 3) у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Актом перевірки від 18.01.2013 р. № 295/172/НОМЕР_2 не доведено факти та обставини, наявність яких необхідна для висновку про нікчемність правочинів, не доведено безтоварність операції з поставки товару ФОП ОСОБА_1 з ТОВ « 1-ша Компанія», що свідчить про те, що висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є порушенням пункту 6 Порядку № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Так, висновки акту ґрунтуються на припущеннях податкового органу, не підкріплених посиланням на досліджені під час перевірки документи, а також на підставі акту перевірки контрагента позивача.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на акт перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва № 342/23-300/36317627 щодо результатів документальної позапланової невиїзної перевірки поданих ТОВ « 1-ша Компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків - контрагентами за період грудень 2010 року, який не може вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача.

Висновки відповідача не підтверджуються належними доказами стосовно відсутності об'єктів оподаткування по ланцюгу постачання ФОП ОСОБА_1 - ТОВ « 1-ша Компанія».

Також, суд зазначає, що недобросовісність контрагентів позивача не може впливати на його податкові зобов'язання, оскільки Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і врезультаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинне розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ.

У відповідності до п. 38 рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України», якщо «державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права, яке повинно застосовуватися судами під час розгляду справ.

Щодо висновків акту перевірки з приводу порушення позивачем ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбані та продажу товарів (послуг), суд зазначає, що єдиним допустимим засобом доказування нереальності правочину, вчиненого між суб'єктами господарювання може бути лише судове рішення, яким встановлена недійсність такого правочину.

Відповідачем не надано суду заперечень проти адміністративного позову, документи, які були витребувані у відповідача ухвалою суду також надано не було.

Позивачем до суду надана довідка від 08 липня 2013 року № 382/10/19.0-19, яка видана ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська позивачу про відсутність у ФОП ОСОБА_1 заборгованості із сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що контролюються ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська. Зазначена довідка видана після складання акту перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п. п. 198. 2, 198. 3 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193. 1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі - Закон № 168), який діяв на момент встановлення порушення, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт,

послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно норм п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону № 168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст. 198 ПК України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач формував свої витрати та податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам, своєчасно та в межах проведених господарських операцій. Отже, у суду відсутні підстави вважати, що позивач склав свою податкову звітність з податку на додану вартість без відповідного підтвердження первинними документами.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Задовольняючи адміністративний позов, суд виходить із того, що об'єктом оподаткування є певна операція між конкретними суб'єктами господарювання, яка має бути підтверджена необхідними первинними документами.

Підставою для отримання платником податків права на отримання податкових переваг є наявність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами, що в свою чергу в певній мірі свідчить про реальність таких операцій.

Отже, операції, що формують податковий кредит для цілей визначення оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Позиція відповідача, викладена в акті перевірки щодо відсутності у ФОП ОСОБА_1 права на податковий кредит по операціям з ТОВ « 1-ша Компанія» у грудні 2010 р. у зв'язку з тим, що контрагент відсутній за юридичною адресою, а тому неможливо підтвердити сформований податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ « 1-ша Компанія», не може бути взято судом до уваги, оскільки це не має правових наслідків для позивача, встановлені відповідачем в акті перевірки обставини виникли після здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а також розрахунків по ним. Відсутність за юридичною адресою контрагента на момент перевірки не може бути доказом, що товариство не мало право здійснювати господарську діяльність або не здійснювало її взагалі, а також, не є ознакою нікчемності правочину. Податковим органом повинно бути доведено наявність умислу у формі вини.

В судовому засіданні позивачем доведено обґрунтованість віднесення до податкового кредиту суми 12870, 00 грн., яку не визнала податкова інспекція, оскільки контрагент не несе відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до ст.ст. 46-49 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагенти позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до витрат і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

З проведеного судом аналізу первинних документів долучених до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформований податковий кредит у сумі 12870, 00 грн. у грудні 2010 року.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.03.2013 року № 0000381720 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16087, 50грн., в тому числі за основним платежем на суму 12870, 00 грн. та штрафних санкцій на суму 3217, 50 грн., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір сплачений згідно квитанції від 24.01.2014 р. у розмірі 182, 70 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області від 15.03.2013 року № 0000381720.

Стягнути з державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 182,70 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Суддя О.М. Неклеса