Ухвала

від 09.09.2014 по справі 804/1767/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 вересня 2014 рокусправа № 804/1767/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року у справі №804/1767/14 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Фізична особі - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0000381720 від 15.03.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість, за основним платежем на 12870, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3217, 5 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності правочину, укладеного з ТОВ « 1-ша Компанія» та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість та сформовано податковий кредит.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року позов задоволено. Постанова суду мотивована встановленими обставинами справи, які свідчать про реальність господарських операцій, які не визнаються відповідачем. Висновки податкової служби щодо нікчемності укладених позивачем правочинів не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

Не погодившись з постановою суду, відповідач Державна податкова інспекція у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки та яким, на думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ТОВ « 1-ша Компанія» за грудень 2010 року, за результатом якої складено акт від 18 січня 2013 року № 295/172/НОМЕР_1.

В Акті перевірки вказано на наступні порушення:

- правочини, укладені між СПД ОСОБА_1 та ТОВ « 1-ша Компанія» відповідно до ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу є нікчемними та недійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків, передбачених ст.ст.655, 662, 656 ЦК України і в силу ст..216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю

- п. п. 7.2.1, п. п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит за грудень 2010 р. по операціях з ТОВ « 1-ша Компанія» на суму 12870, 00 грн.

Такі висновки ДПІ, з огляду на акт перевірки, обґрунтовані наступним.

Проведеною перевіркою встановлено господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ « 1-ша Компанія» (виконавець), предметом яких є виконання робіт з розробки проектно-кошторисної документації на виготовлення сантехкрісла для дорослих на колесах, сантехкрісла складного дитячого на колесах та стінки шведської з турніком та регульованим нахилом.

Вказані взаємовідносини ДПІ вважає нікчемними, такими що не створюють юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Висновки про нікчемність укладеного договору, ДПІ зроблено з огляду на наступне.

Так, в акті перевірки відображено, що до ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська надійшов акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 18.03.2011 року № 342/23-300/36317627 щодо результатів документальної позапланової невиїзної перевірки поданих ТОВ « 1-ша Компанія», з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків - контрагентами за період грудень 2010 року, згідно якого встановлено, що відповідно до п.1, п. 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, п.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, правочини щодо придбання та продажу товару (робіт, послуг) мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. За висновками перевірки встановлено порушення ТОВ « 1-ша Компанія» ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне вчинення правових наслідків, що обумовлені ними. Дані, наведені у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року про обсяги придбання та продажу (а отже і про задекларовані податковий кредит та зобов'язання) є недійсними. Зазначені висновки зроблені податковим органом в зв'язку з тим, що ТОВ « 1-ша Компанія» відсутня за юридичною адресою, а також відсутністю у постачальників ТОВ « 1-ша Компанія» не мають основних засобів (складських приміщень), автотранспорту, земельних ділянок, обладнання для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару.

Крім цього, на час проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 за місцем реєстрації не знаходився, документів до перевірки не надав.

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку про те, що угода між СПД ОСОБА_1 та ТОВ « 1-ша Компанія» укладена без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що угода є нікчемною, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Будь-яких інших обставин, з якими б ДПІ пов'язувала порушення СПД ОСОБА_1 вимог цивільного та податкового законодавства, Акт перевірки № 295/172/НОМЕР_1 від 18 січня 2013 року не містить.

На підставі акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013p. №0000381720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12870, 00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 3217,50грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством у сфері оподаткування.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час здійснення спірних господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, податковою службою фактично не досліджувались господарські операції між позивачем та ТОВ « 1-ша Компанія», за наслідками яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту спірні суми ПДВ. Висновки про завищення позивачем податкового кредиту зроблені не з огляду на вищенаведені норми права, а з огляду на висновки акту перевірки контрагента позивача. В той час, як враховуючи вищенаведені норми матеріального права, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської діяльності повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Встановлені обставини справи, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що у перевіреному періоді, позивач мав право здійснювати діяльність пов'язану з виготовленням медичних і стоматологічних інструментів і матеріалів.

01.12.2010 року, у межах своєї господарської діяльності, ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ « 1-ша Компанія» (виконавець) уклали договір № 01/12-01 на виконання опитно-конструкторських робіт, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з розробки проектно-кошторисної документації на виготовлення сантехкрісла для дорослих на колесах, сантехкрісла складного дитячого на колесах та стінки шведської з турніком та регульованим нахилом.

Фактичне виконання умов договору підтверджується технічним завданням (а.с.27), протоколом погодження договірної ціни (а.с.28), актом прийняття-передачі виконаних робіт, в якому визначено зміст господарських операцій, найменування виконаних робіт, вартість цих робіт, сторони господарської операції (а.с.29). Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою (а.с.45). За наслідками вказаних господарських операцій продавцем послуг видано належним чином оформлену податкову накладну (а.с.30), відомості про яку відображено позивачем у податковій звітності з ПДВ (а.с.52).

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано доводами апеляційної скарги, на підставі договорів з Українським науково-дослідним інститутом протезування, протезобудування та відновлення працездатності від 21.05.2013 року № 99-13 та від 18.04.2012 року № 60-12 та проведених досліджень, позивач отримав сертифікат відповідності на продукцію, що виготовлялася на підставі проектної документації виготовленої ТОВ « 1-ша Компанія».

В подальшому, ФОП ОСОБА_1 виготовляв та поставляв продукцію (сантехкрісла для дорослих на колесах, сантехкрісла складні дитячі на колесах та стінка шведська з турніком та регульованим нахилом) до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (договір від 07.08.2013 р. № 33) та Головного управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (договір від 11.12.2012 р. № 63).

Таким чином, встановивши обставини справи, які свідчать про факт виконання робіт, оплату вартості робіт, у т.ч. ПДВ у їх вартості, використання результатів виконаних робіт у власній господарській діяльності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів ДПІ щодо завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ « 1-ша Компанія».

Погоджується колегія суддів і з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності доводів ДПІ про нікчемність укладених правочинів.

Так, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність постачальника за місцем знаходженням, відсутність у нього основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ « 1-ша Компанія» укладено договір на виконання робіт. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладено у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі ДПІ посилається лише на висновки, які наведено в акті перевірки, натомість, вказаним підставам для визначення спірних податкових зобов'язань, судом першої інстанції, як зазначено вище, надано належну правову оцінку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року у справі №804/1767/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 10.09.2014 р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк