Рішення

від 01.04.2014 по справі 908/339/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 12/15/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2014 Справа № 908/339/14

Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/339/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс", м. Дніпропетровськ

до відповідача: Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації, м. Запоріжжя

про стягнення 32090,30 грн.

за участю представників:

від позивача - Василенко О.В., довіреність від 19.12.13 р.

від відповідача - Бенза К.С., довіреність № 4 від 17.09.13 р.

З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, у судовому засіданні 19.03.2014 року відповідно до вимог ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 01.04.2014 року, без винесення процесуального документа суду, за наслідком якого було складено протокол відповідно до вимог ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації про стягнення трьох процентів річних в сумі 17474,02 грн. та інфляційних втрат в сумі 14616,28 грн.

Відповідач у справі - Департамент житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації, надав суду пояснення, в порядку ст. 22 ГПК України, в яких зазначає наступне:

- рішення господарського суду Запорізької області від 17.12.2013 року у справі № 908/2801/13, за яким стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс" суму боргу за договором в розмірі 926772,60 грн., три відсотка річних в загальній сумі 45864,20 грн., суму витрат на послуги адвоката в розмірі 1500,00 грн. та судовий збір в розмірі 19452,74 грн., на даний час не виконане відповідачем, оскільки при його прийнятті суд відстрочив його виконання до 01.05.2014 року;

- інформація щодо виконання наказу у справі № 908/2799/13 відсутня;

До прийняття рішення у справі, позивач звернувся до суду, згідно ст. 22 ГПК України, із заявою про уточнення (збільшення) розміру позовних вимог, відповідно до якої збільшує їх розмір у зв'язку зі збільшенням строку прострочення сплати боргу та просить стягнути з відповідача суму трьох процентів річних в розмірі 22934,64 грн. за період з 16.08.2013 року по 14.03.2014 року та інфляційні втрати в розмірі 25379,19 грн. за період з вересня 2013 року по лютий 2014 року.

Судом прийнято до уваги, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК України) слід розуміти збільшення або зменшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога.

З огляду на викладене, фактично відбулося збільшення розміру позовних вимог та формування нової ціни позову, в розумінні п. п. 3.10, 3.11. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Таким чином, має місце нова ціна позову, заявлена позивачем, з якої спір вирішується судом по суті.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, заперечення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 14.10.2013 року господарським судом Запорізької області було прийняте рішення у справі № 908/2799/13, згідно з яким задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс", далі позивач, до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації, далі відповідач, та вирішено стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс" 401980,82 грн. основного боргу, 19229,00 грн. річних процентів, 9424,19 грн. судового збору.

На виконання вказаного рішення у справі № 908/2799/13 був виданий наказ від 31.10.2014 року.

Разом з тим, 17.12.2013 року господарським судом Запорізької області було прийнято рішення у справі № 908/2801/13, згідно з яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс" до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації задоволено частково та вирішено стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс" суму боргу за договором в розмірі 926772,60 грн., три відсотка річних в загальній сумі 45864,20 грн., суму витрат на послуги адвоката в розмірі 1500,00 грн. та судовий збір в розмірі 19452,74 грн. та виданий наказ на його виконання від 07.02.2014 року.

За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень (стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина першої статті 35 ГПК України;

б) преюдиціальні факти (частини 2-4 статті 35 ГПК України);

в) законні презумпції ( частина п'ята статті 35 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини.

Факти, встановлені вищевказаними рішеннями господарських судів не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, як визначено у ч. другій статті 35 ГПК України, а тому мають для суду при розгляді даної справи обов'язковий характер.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняті господарським судом Запорізької області рішення від 14.10.2013 року у справі № 908/2799/13 та рішення від 17.12.2013 року у справі № 908/2801/13 мотивовані невиконанням відповідачем умов щодо оплати виконаних підрядних робіт відповідно до укладених з позивачем договорів про закупівлю робіт за державні кошти.

Втім, зазначені судові акти відповідачем не виконані, у зв'язку із чим позивач просить суд стягнути з відповідача з відповідача три проценти річних в сумі 22934,64 грн. за період з 16.08.2013 року по 14.03.2014 року та інфляційні в сумі 25379,19 грн. за період з вересня 2013 року по лютий 2014 року.

Судом досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. За своєю правовою природою між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які виникли з договірних правовідносин, щодо яких господарським судом були прийняті рішення. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Так, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать, що підставою виникнення між сторонами у справі зобов'язань є договори про закупівлю робіт за державні кошти, за умовами яких позивач зобов'язався виконати підрядні роботи, а відповідач зобов'язався здійснити оплату виконаних робіт. Відтак, у відповідача в зазначених договірних правовідносинах виникло грошове зобов'язання перед позивачем.

Пунктом 1.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року, далі Пленум, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

В пункті 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 7.1. та п. 7.2. Пленуму за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов'язання. Грошова сума в порядку обліку індексу інфляції та відсотки річних можуть нараховуватися позивачем по день фактичного стягнення з боржника заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріально правовідношення (зобов'язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Так, доказів виконання рішень Господарського суду Запорізької області у справах № 908/2799/13 та № 908/2801/13 до матеріалів справи не надано. При цьому, судом враховано, що у справі № 908/2801/13 при прийнятті рішення судом було надано відстрочку його виконання до 01.05.2014 року. Разом з тим, у справі № 908/2799/13 суд відповідно до ухвали від 20.12.2013 року також відстрочив виконання рішення від 14.10.2013 року до 01.05.2014 року.

Втім, виходячи з положень п. 7.2. Пленуму, відстрочення виконання рішень господарським судом у справах № 908/2799/13 та № 908/2801/13 не звільняє відповідача як боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє позивача як кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено суду наявність підстав для стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а також факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати заборгованості, стягнутої з останнього за рішеннями суду у справах № 908/2799/13 та № 908/2801/13, а розмір боргу на які нараховані інфляційні та проценти річних визначено вказаними судовими актами, що в силу приписів ст. 35 ГПК України не доводиться знову. Відповідач доказів оплати боргу суду не надав та заявлених до нього вимог не спростував.

Втім, при наданому суду розрахунку ціни позову позивачем не враховано, що інфляційні нарахування та нарахування трьох процентів річних на заборгованість можуть здійснюватися на з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Тому судом з власної ініціативи здійснено їх перерахунок, зокрема:

1) за рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2013 року у справі № 908/2801/13, яке набрало законної сили 08.01.2014 року за період з 09.01.2014 року по 14.03.2014 року (65 днів прострочення) із простроченої суми 926772,60 грн. сума трьох процентів річних становить 4951,25 грн., а інфляційних 5560,64 грн.;

2) за рішенням господарського суду Запорізької області від 14.10.2013 року у справі № 908/2799/13, яке набрало законної сили 31.10.2013 року за період з 01.11.2013 року по 14.03.2014 року (134 дні прострочення) із простроченої суми 401980,82 грн. сума трьох процентів річних становить 4427,30 грн., а інфляційних 6061,13 грн.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс" щодо стягнення з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в розмірі 11621,77 грн.

Заперечення відповідача проти позовних вимог за невиконання рішення господарського суду Запорізької області від 14.10.2013 року у справі № 908/2799/13 у зв'язку з неотриманням ним відповіді від Державної казначейської служби України приймаються судом до уваги.

Однак, докази по справі свідчать, що надано відстрочку виконання вказаного рішення на строк до 01.05.2014 року відповідно до ухвали від 20.12.2013 року, що в силу приписів п. 13. ст. 37, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» зупиняє його виконання до закінчення строку дії зазначених обставин. Разом з тим, як було зазначено, доказів виконання вказаного рішення суду, в т.ч. частково до матеріалів справи не надано, а строк розгляду справи імперативно обмежений приписами ст. 69 ГПК України.

З урахуванням викладеного, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Щодо стягнення з позивача витрат на послуги адвоката суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами. Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

При цьому судом враховано, що поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав Договір про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 3-г від 19.12.2013 року та ордер серії ДН № 000, 89067. Факт оплати наданих адвокатом послуг підтверджується платіжним дорученням № 466 від 20.12.2013 року на суму 2000, 00 грн., а тому вказані вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У судовому засіданні, яке відбулося 01.04.2014 року згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 599, 610, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 35, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс" до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації, 69057, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 129-А, код ЄДРПОУ 33836176, на користь:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс", 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Ногинська, буд. 28, код ЄДРПОУ 37213239, три проценти річних в сумі 9378 (дев'ять тисяч триста сімдесят вісім) грн. 55 коп., інфляційні в сумі 11621 (одинадцять тисяч шістсот двадцять одна) грн. 77 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 794 (сімсот дев'яносто чотири) грн. 13 коп., витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс" до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації щодо стягнення трьох відсотків річних в сумі 13556,09 грн. відмовити.

4. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего Плюс" до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 13757,42 грн. відмовити.

Повне рішення складено - 07.04.2014 року

Суддя О.Г.Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.