Ухвала

від 07.04.2014 по справі 2а-2899/12/2770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2014 р. м. Київ К/800/31747/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду м. Севастополя від 21.03.2013 Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2013 у справі № 801/252/13-а за позовомПриватного підприємства «Гідромир» доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби провизнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Гідромир» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000620222, №0000600222 від 21.11.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 21.03.2013, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Гідромир» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Бренд строй», Фірмою «Капітель Плюс», Колективним підприємством «Альянс» за період з 01.03.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт № 113/22-2/31600525/8540/10 від 02.11.2012;

- перевіркою встановлено порушення позивачем:

· - пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за період на суму 178 736 грн.;

· - пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 138.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено витрати за період з 01.03.2009 по 31.03.2012 на суму 893 686 грн.;

· - ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 151, 152 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 214 212,20 грн.;

· - ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого правочини укладені в період з 01.03.2012 по 30.07.2012 між позивачем та постачальниками ТОВ «Бренд Строй», Фірмою «Капітель Плюс», Колективним підприємством «Альянс», мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000620222 від 21.11.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 249 000,11 грн. (з яких: 214 212 грн. - основний платіж та 34 788,11 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0000600222 від 21.11. яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 207 041,75 грн. (з яких: 175 888 грн. - основний платіж та 31 153,75 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано суми податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з контрагентами ТОВ «Бренд Строй», Фірмою «Капітель Плюс», Колективним підприємством «Альянс», з огляду на встановлений відповідачем факт відсутності придбання товару, та, як наслідок, реально здійснених операцій, що підтверджується актами про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів позивача.

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства, з огляду на встановлені обставини фактичного виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податковим кодексом України.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача господарських операцій його контрагенти були зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті податковими органами на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість та мали відповідні дозволи (ліценції), наявність яких необхідна для виконання умов укладених договорів.

Попередні судові інстанції дослідили подані позивачем докази правомірності формування сум валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, а саме первинні документи податкової звітності, та не виявили жодних порушень при їх складанні, що могли мати наслідки дефектності їх форми та змісту, втрати статусу первинного документа.

Крім того, судами встановлено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що підтверджується наявними у справі доказами, та не спростовано відповідачем.

Попередні судові інстанції встановили, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності укладених позивачем угод. Також, суди обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача щодо обставин порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання ТОВ «Бренд Строй», Фірмою «Капітель Плюс», Колективним підприємством «Альянс», оскільки відповідачем не надано доказів набрання законної сили вироком суду в цій кримінальній справі.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 21.03.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний