Рішення

від 04.04.2014 по справі 905/750/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.04.2014 Справа № 905/750/14

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи,

за позовною заявою: Державного підприємства "Маріупольський морський порт", м.Маріуполь, Донецька область,

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сивей Логистикс", м.Маріуполь, Донецька область,

до відповідача 2: Приватного акціонерного товариства "Донецький електрометалургійний завод", м.Донецьк,

про : стягнення 5' 923' 823грн. 17коп.

за участю уповноважених представників:

від позивача: Кузьмішкін Д.В.- (довіреність від 25.12.2013р. №01-10/703);

від відповідача-1: Касьянов М.М.(довіреність від 10.02.2014р.);

від відповідача-2: Середа І.В. (довіреність №36 від 21.11.2013р.);

в судовому засіданні 25.03.2014р. відповідно до ст. 77 ГПК України

оголошувалась перерва до 04.04.2014р

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Державне підприємство "Маріупольський морський порт", м.Маріуполь, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Сивей Логистикс" м.Маріуполь та до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Донецький електрометалургійний завод" м.Донецьк, про стягнення з належного відповідача заборгованості у розмірі 3014644грн.88коп., пені у розмірі 11017грн.14коп., 3% річних у розмірі 2542грн.42коп., що разом становить 3' 028' 204грн.43коп.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги несплатою наданих ДП "Маріупольський морський порт" послуг за рахунками №11059 від 22.12.2013р., №11199 від 26.12.2013р., №11382 від 29.12.2013р., №11457 від 30.12.2013р., №11455 від 31.12.2013р., які виставлені портом Товариству з обмеженою відповідальністю "Сивей Логистикс" м.Маріуполь на підставі укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору про надання послуг №04-6/207/11 від 26.12.2012р., в тому числі позивач у позові посилається на правовідносини відповідача-1 та відповідача-2, які виникли за договором №4500005394 від 16.09.2013р.

20.02.2014р. до початку розгляду судом справи по суті, позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог №18/669 від 13.02.2014р., відповідно до якої просить суд стягнути з належного відповідача заборгованість у сумі 5870261,26грн., пеню у розмірі 43519,05грн., 3% річних у розмірі 10042,26грн., всього 5' 923' 823грн.17коп.

З заяви про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що позивач обґрунтовує свої вимоги в тому числі несплатою рахунків №74 від 02.01.2014р., №111 від 04.01.2014р., №417 від 06.01.2014р., № 418 від 15.01.2014р., які були виставлені портом Товариству з обмеженою відповідальністю "Сивей Логистикс" м.Маріуполь на підставі укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору про надання послуг №04-6/246/11 від 23.12.2013р.

Означена заява була прийнята судом до розгляду, про що зазначено в ухвалі суду від 20.02.2014р. У подальшому позовні вимоги розглядаються судом з її урахуванням.

20.02.2014р. відповідач-1 надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву №1902/14 від 19.02.2014р., у якому посилається на те, що у спірних правовідносинах ТОВ "Сивей Логистикс" діяв від імені, за дорученням та за рахунок ПАТ "Донецький електрометалургійний завод", у зв'язку з чим вважає належним відповідачем по справі саме відповідача-2.

20.02.2014р. позивач звернувся до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії, пов'язані з розпорядженням майном, яке належить ПАТ «Донецький електрометалургійний завод», що значиться у порту за експедитором ТОВ «Сивей Логистикс» та знаходиться на 4 причалі 1 вантажного району ДП «Маріупольський морський торгівельний порт», а саме заготовкою сталевою у кількості 14386,1тн.

05.03.2014р. відповідач-2 надав відзив на позов, у якому просить суд залишити позовну заяву без задоволення. За змістом відзиву, по суті спору ПАТ "Донецький електрометалургійний завод" вважає, що відповідач-1 укладаючи договори з позивачем не діяв від імені, в інтересах та за рахунок відповідача-2, а діяв за власні кошти для здійснення своєї господарської діяльності, яка не пов'язана з договірними відносинами з ПАТ "Донецький електрометалургійний завод". Зокрема, відповідач-2 вважає заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову необґрунтованою, не підтвердженою належними доказами.

05.03.2014р. відповідач-1 надав додаткові письмові пояснення вих.№03-14 від 03.03.2014р., у яких підтримав позицію відносно того, що за його переконанням позовні вимоги є обґрунтованими по відношенню до відповідача-2. Крім того відповідач-1 вважає, що невжиття заходів спрямованих на забезпечення позову може призвести до заподіяння шкоди правам та інтересам держави в особі порту.

05.03.2014р. позивач надав пояснення по справі вих.№18/677 від 04.03.2014р., за змістом яких зазначив, що спірні послуги надавалися портом на підставі договорів між позивачем та відповідачем-1, при цьому відповідач-1 діяв як комерційний представник вантажовласника (відповідач-2) згідно зі ст. 295ГК України за рахунок відповідача-2. У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що заборгованість підлягає стягненню з відповідача-2.

14.03.2014р. відповідач-1 надав додаткові пояснення вих. №13-03 від 13.03.201р., у яких зазначив, що після 24.02.2014р. навантажувально-розвантажувальні роботи щодо вантажу відповідача-2 за дорученнями ТОВ «Сивей Логистикс» не здійснювалися. Разом з поясненнями суду наданий двосторонній акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем-1 станом на 24.02.2014р.

25.03.2014р. позивач звернувся до суду з клопотанням, за змістом якого на підставі ст. 22 ГПК України просить суд зобов'язати відповідача-2 надати інформацію з державних реєстрів щодо наявності обтяжень речових прав, інформацію щодо заборгованості за заробітною платою та звіт про фінансові результати роботи підприємства з метою вирішення питання необхідності вжиття заходів до забезпечення позову.

Спосіб реалізації дій судді щодо витребування доказів за п.4 ст.65 ГПК України визначений ст.38 ГПК України, згідно якої суд витребує документи лише за клопотанням сторін у випадку неможливості самостійно надати ці докази.

При цьому, у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема, обставини, що перешкоджають наданню того чи іншого доказу.

Однак, в клопотанні заявником не зазначено, у чому полягає неможливість самостійно отримати необхідну інформацію, у клопотанні не вказані обставини, що перешкоджають наданню певних доказів, а також не вказані підстави, з яких випливає, що витребувані докази має відповідач-2.

За таких умов, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні.

25.03.2014р. позивач надав суду пояснення по справі вих.№18/718 від 24.03.2014р., за змістом яких визначив період нарахування заявлених до стягнення 3% річних, також зазначив, що у прохальній частині заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем була допущена описка у розмірі 3% річних, остаточно заявленою є сума 3% річних у розмірі 10042грн. 86коп.

Крім того, позивач у вказаних поясненнях просить суд стягнути з ПАТ "Донецький електрометалургійний завод" на користь позивача заборгованість за отримані послуги у сумі 5870261грн.26коп., пеню у розмірі 43519грн.05коп., 3% річних - 10042грн.86коп., всього 5' 923' 823грн. 17коп.

Оскільки у даному випадку позов подано до двох відповідачів, разом з цим позивач у поясненнях вих.№18/718 від 24.03.2014р. визначився лише з позовними вимогами до відповідача-2, не визначившись з вимогами відносно відповідача-1, при цьому не надавши суду письмову відмову від позовних вимог відносно відповідача-1, тому суд розглядає позовні вимоги у тому вигляді, як вони були заявлені у позові за суб'єктним складом.

Крім того, відповідно до ст. 22 ГПК України лише до моменту початку розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет або підстави позову. Подання заяви про зміну предмету або підстав позову після початку розгляду господарським судом справи по суті тягне за собою відмову господарського суду у прийнятті вказаної заяви.

У судовому засіданні 25.03.2014р. було оголошено перерву до 04.04.2014р. о 14год.00хвил.

Обізнаність сторін про призначення дати та часу наступного судового засідання підтверджується розпискою за підписом уповноважених представників сторін.

04.04.2014р. о 13год.07хвил. позивач направив через канцелярію суду заяву про зменшення розміру позовних вимог вих.18/743 від 03.04.2014р., про що свідчить штамп канцелярії суду. У вказаній заяві позивач просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Донецький електорметалургійний завод» на користь ДП «Маріупольський морський торговельний порт» суму заборгованості у розмірі 870261грн.26коп., пеню у розмірі 123357грн.48коп., 3% річних у розмірі 28488грн.82коп., що разом складає 1' 022' 107грн.56коп.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Як вбачається зі змісту заяви вих.18/743 від 03.04.2014р., позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у зв'язку з частковою сплатою відповідачем-1 суми основного боргу, разом з цим позивач фактично збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення 3% річних та пені, надавши суду новий розрахунок цих вимог, у якому збільшив періоди нарахування 3% річних та пені.

В матеріалах справи відсутні докази направлення вказаної заяви відповідачам або її отримання останніми.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 04.04.2014р. не висловив суду заперечень відносно наданого позивачем 04.04.2014р. нового розрахунку 3% річних та пені.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 04.04.2014р. висловив позицію відносно того, що він особисто як представник ПАТ "Донецький електрометалургійний завод" не має можливості здійснити перевірку нового розрахунку 3% річних та пені, у зв'язку з чим наголосив, що для надання позиції на подану позивачем заяву вих.18/743 від 03.04.2014р. представнику товариства для перевірки нового розрахунку необхідно буде залучити іншого спеціаліста - економіста. З урахуванням цього, представник відповідача-2 під час судового засідання 04.04.2014р. наголошував на тому, що для перевірки нового розрахунку та відповідно для надання позиції на подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог представнику недостатньо часу, який залишився до завершення робочого часу господарського суду Донецької області.

У зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому ч.4 статті 22 ГПК України зміненого розміру позовних вимог, інші учасники справи вправі вимагати відкладення розгляду справи для отримання можливості подання позиції, доказів з приводу нового розміру позовних вимог.

З огляду на визначені законом засади рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності (відповідно статті 4 2 і 4 3 ГПК України), господарський суд повинен вживати заходів до того, щоб усі учасники судового процесу одержали можливість ознайомитися з поданими заявами (клопотаннями), повідомити свої доводи та можливі заперечення щодо них і за необхідності подати суду додаткові докази.

Відповідно до ст. 69 ГПК України строк розгляду справи спливає 04.04.2014р., при цьому у п'ятницю графік роботи суду є скороченим.

Позивач звернувся до суду з заявою вих.18/743 від 03.04.2014р. в останній день строку розгляду справи, у зв'язку з чим суд позбавлений процесуальної можливості надати іншим учасникам судового процесу необхідний час задля надання позиції щодо нового розміру позовних вимог та наведення з цього приводу доводів у судовому засіданні, одночасно відклавши розгляд справи або оголосивши перерву у судовому засіданні на достатній для цього строк.

Таким чином суд дійшов до висновку, що у даному випадку прийняття заяви вих.18/743 від 03.04.2014р. призвело б до порушення процесуальних прав відповідачів, передбачених статтями 22 і 23 ГПК України, у зв'язку з чим не приймає вказану заяву до розгляду.

Суд також відзначає, що у вказаній заяві позивач знов визначився лише з позовними вимогами до відповідача-2, не визначившись з вимогами відносно відповідача-1, при цьому не надав суду письмову відмову від позовних вимог відносно відповідача-1.

З урахуванням викладеного, судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з належного відповідача заборгованості у сумі 5' 870' 261грн. 26коп., пені у розмірі 43' 519грн. 05коп., 3% річних у розмірі 10' 042грн. 86коп., всього 5' 923'823грн. 17коп.

Під час судового засідання 04.04.2014р. сторони підтримали позиції, викладені письмово.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

З врахуванням вищенаведеного, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, встановив:

Предметом розгляду справи, враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог, є стягнення з належного відповідача заборгованості у сумі 5' 870' 261грн. 26коп., пені у розмірі 43' 519грн. 05коп., 3% річних у розмірі 10' 042грн. 86коп., всього 5' 923' 823грн. 17коп.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2012р. між Державним підприємством «Маріупольський морський порт» (надалі - порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сивей логистикс» (надалі - експедитор) був укладений договір № 04-6/207/11 (далі - договір-1), відповідно до якого експедитор доручає, а порт бере на себе обов'язки щодо перевалки з залізничного та автомобільного транспорту, або морських суден на морські судна, експортних та транзитних генеральних вантажів експедитора, а експедитор зобов'язується оплатити виконання портом роботи та надані послуги.

Пунктом 1.3. договору-1 , встановлено що експедитор діє на території та акваторії порту на підставі договору з вантажовласником, виданої останнім у встановленому порядку довіреності та відповідно до глави 65 Цивільного кодексу України та Закону України «Про транспортну - експедиційну діяльність» від 01.07.2004 року №1955-ІV.

Згідно з п. 1.4 договору-1, встановлено що відповідно до ст.929 ЦКУ та ст. 9 Закону України «Про транспортну - експедиційну діяльність» №1955- ІV від 01.07.2004року експедитор може діяти від свого імені або від імені клієнта (вантажовласника) та до цих правовідносин застосовується положення відповідно гл.68 ЦКУ - «Доручення» та гл. 69 ЦКУ - «Комісія».

Як визначено п. 3.2.2.28 договору-1, до обов'язків експедитора входить своєчасно та повністю проводити розрахунки з портом за виконані роботи та надані послуги в порядку, передбаченому в цьому договорі.

Вартість робіт та послуг порту розраховується за діючими в порту правилами та ставками, затвердженими Міністерством транспорту а зв'язку України, а також згідно місцевих тарифів порту, затверджених начальником порту, встановлених на дату надання послуг з урахуванням факторів подорожчання. У разі зміни цін Постановою або рішеннями Уряду України по перегляду вартості робіт та послуг портів, або зміни місцевих тарифів порту порт письмово інформує експедитора про зміну ставок і тарифів. (п.4.1 договору-1).

За умовами п. 4.2 договору-1 датою виконання робіт є, зокрема, дата складання коносаменту (штурманської розписки) - при відвантаженні вантажів із порту на морський (річковий) транспорт.

Згідно з п. 4.4 договору-1 оплата послуг порту проводиться за виставленими портом рахунку з додаванням підтверджуючих документів. При цьому рахунок виставляється всією сумою впродовж 5-ти банківських днів після закінчення надання послуг портом по кількості вантажу, вказаному у перевізному документі (коносаменті, залізничній накладній, авто - накладній), підтверджуючим відвантаження вантажу з порту.

Оплата рахунків порту проводиться впродовж 10-ти банківських днів з моменту отримання рахунку з доданими підтверджуючими документами (при умові відсутності заперечень по розрахункам порта) (п.п. 4.6 договору-1).

Відповідно до п.п.4.7 п.4 договору-1, при наявності у експедитора вмотивованих заперечень проти якоїсь частини висунутих платежів, він зобов'язаний безспірну суму сплатити у порядку, передбаченому у п.4.6, а по спірним питанням надати порту обґрунтовані мотиви відмови у письмовому вигляді не пізніше, зокрема, 5-ти днів з моменту отримання рахунку (при розрахунках за українських резидентів). У разі не надходження вмотивованих заперечень експедитора впродовж вищезазначеного строку, претензії експедитора по виставленим рахункам, портом не приймаються та рахунки вважаються цілком акцептованими експедитором.

Пунктом 4.10 договору-1 встановлено, що оплата за цим договором здійснюється експедитором в гривнях - за обробку вантажів українських вантажовласників за курсом НБУ, що склався на день надання послуг (виконання робіт).

Згідно п. 6.1 договору-1, цей договір набуває чинності з 01 січня 2013 року та діє по 31 грудня 2013 року.

Разом з цим, 23 грудня 2013р. між Державним підприємством «Маріупольський морський порт» (надалі - порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сивей логистикс» (надалі - експедитор) був укладений договір № 04-6/246/11 (далі - договір-2), відповідно до якого експедитор доручає, а порт бере на себе обов'язки щодо перевалки з залізничного та автомобільного транспорту, або морських суден на морські судна, експортних та транзитних генеральних вантажів експедитора, а експедитор зобов'язується оплатити виконання портом роботи та надані послуги.

Пунктом 1.3. договору-2 встановлено, що експедитор діє на території та акваторії порту на підставі договору з вантажовласником, виданої останнім у встановленому порядку довіреності та відповідно до глави 65 Цивільного кодексу України та Закону України «Про транспортну-експедиційну діяльність» від 01.07.2004 року №1955-ІV.

Згідно з п. 1.4 договору-2, встановлено що відповідно до ст.929 ЦКУ та ст. 9 Закону України «Про транспортну - експедиційну діяльність» №1955-ІV від 01.07.2004року експедитор може діяти від свого імені або від імені клієнта (вантажовласника) та до цих правовідносин застосовується положення відповідно гл.68 ЦКУ - «Доручення» та гл. 69 ЦКУ - «Комісія».

Як визначено п. 3.2.2.20 договору-2, до обов'язків експедитора входить своєчасно та повністю проводити розрахунки з портом за виконані роботи та надані послуги в порядку, передбаченому в цьому договорі.

Вартість робіт та послуг порту розраховується за діючими в порту правилами та ставками, затвердженими директором порту, встановленими на дату надання послуг з урахуванням факторів подорожчання. У разі зміни вартості робіт та послуг порту, порт письмово інформує експедитора про зміну ставок і тарифів. (п.4.1 Договору).

За умовами п. 4.2 договору-2 датою виконання робіт є, зокрема, дата складання коносаменту (штурманської розписки) - при відвантаженні вантажів із порту на морський (річковий) транспорт.

Оплата послуг порту проводиться за виставленими портом рахунком з додаванням підтверджуючих документів. При цьому рахунок виставляється всією сумою впродовж 5-ти банківських днів після закінчення надання послуг Портом по кількості вантажу, вказаному у перевізному документі (коносаменті, залізничній накладній, авто - накладній), підтверджуючим відвантаження вантажу з порту. Оплата рахунків порту проводиться впродовж 10-ти банківських днів з моменту отримання рахунку з доданими підтверджуючими документами (при умові відсутності заперечень по розрахункам порта) (п.п.4.4, 4.6 п.4 договору-2).

Відповідно до п.4.7 договору-2, при наявності у експедитора вмотивованих заперечень проти якоїсь частини висунутих платежів, він зобов'язаний безспірну суму сплатити у порядку, передбаченому у п.4.6, а по спірним питанням надати порту обґрунтовані мотиви відмови у письмовому вигляді не пізніше, зокрема, 5-ти днів з моменту отримання рахунку (при розрахунках за українських резидентів). У разі не надходження вмотивованих заперечень експедитора впродовж вищезазначеного строку, претензії експедитора по виставленим рахункам, портом не приймаються та рахунки вважаються цілком акцептованими експедитором.

Пунктом 4.9 договору-2 встановлено, що оплата за цим договором здійснюється експедитором в гривнях - за обробку вантажів українських вантажовласників за курсом НБУ, що склався на день надання послуг (виконання робіт).

Згідно п. 6.1 договору-2, цей договір набуває чинності з 01 січня 2014року та діє по 31 грудня 2014року.

Пред'являючи позов позивач посилався на те, що ДП "Маріупольський морський порт" у виконання договорів №04-6/207/11 від 28.12.2012р. та № 04-6/246/11 від 23.12.2013р. були здійснені роботи та надані відповідні послуги агенту (відповідач-1), які залишилися частково неоплаченими. При цьому позивач посилався на те, що у відносинах щодо надання послуг портом відносно вантажу ПАТ "Донецький електрометалургійний завод", ТОВ "Сивей Логистикс" виступає в порту за дорученням вантажовласника.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 цього кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Матеріалами справи підтверджується і не оспорюється відповідачем-1, що у грудні 2013р. позивачем були здійснені роботи та надані послуги відповідачу-1 за договором №04-6/207/11 від 26.12.2012р., що підтверджується коносаментами, відомостями-рахунками перевалки та зберігання експортних вантажів, відомостями приймання вантажу, тощо.

Для оплати вартості наданих послуг позивачем відповідачу-1 були виставлені рахунки №11059 від 22.12.2013р., №11199 від 26.12.2013р., №11382 від 29.12.2013р., №11457 від 30.12.203р., №11455 від 31.12.2013р. на загальну суму 3095732грн. 22коп., отримання рахунків підтверджується реєстрами виставлених рахунків.

Як свідчать матеріали справи і не оспорюється відповідачем-1, у січні 2014р. позивачем були здійснені роботи та надані послуги відповідачу-1 за договором №04-6/246/11 від 23.12.2013р., що підтверджується коносаментами, відомостями-рахунками перевалки та зберігання експортних вантажів, відомостями приймання вантажу, тощо.

Для оплати вартості наданих послуг позивачем відповідачу-1 були виставлені рахунки №74 від 02.01.2014р., №111 від 04.01.2014р., №417 від 06.01.2014р., №418 від 15.01.2014р. на загальну суму 2883389грн.25коп., отримання рахунків підтверджується реєстрами виставлених рахунків.

Господарський суд приймає до уваги, що відповідачем-1 при отриманні послуг не подавалося жодних заперечень відносно виконання позивачем прийнятих за договорами №04-6/207/11 від 26.12.2012р., № 04-6/246/11 від 23.12.2013р. зобов'язань.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.п.4.4, 4.6 договору №04-6/207/11 від 26.12.2012р., договору № 04-6/246/11 від 23.12.2013р. оплата послуг порту проводиться за виставленими портом рахунком з додаванням підтверджуючих документів. При цьому рахунок виставляється всією сумою впродовж 5-ти банківських днів після закінчення надання послуг портом по кількості вантажу, вказаному у перевізному документі (коносаменті, залізничній накладній, авто - накладній), підтверджуючим відвантаження вантажу з порту. Оплата рахунків порту проводиться впродовж 10-ти банківських днів з моменту отримання рахунку з доданими підтверджуючими документами (при умові відсутності заперечень по розрахункам порту).

Порт у спірних відносинах здійснював обробку вантажів українського вантажовласника (відповідач-2).

Докази наявності у експедитора будь-яких заперечень стосовно виставлених портом платежів в матеріалах справи відсутні.

Під час судових засідань представники позивача та відповідача-1 підтвердили, що спір між ними відносно об'єму наданих портом послуг та суми основної заборгованості за послуги відсутній.

Як вбачається з представлених суду позивачем доказів, виставлений позивачем рахунок №11059 від 22.12.2013р. був отриманий ТОВ "Сивей Логистикс" 30.12.2013р., рахунок №11199 від 26.12.2013р. був отриманий 31.12.2013р.; рахунки №11382 від 29.12.2013р., №11457 від 30.12.2013р., №11455 від 31.12.2013р. були отримані 09.01.2014р.; рахунки №74 від 02.01.2014р., №111 від 04.01.2014р., №417 від 16.01.2014р., №418 від 15.01.2014р. були отримані 20.01.2014р.

Відповідно до постанови Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями" №514 від 03.12.2003р., банківський день це робочий день банку в тому місці, в якому повинна виконуватися дія, передбачена Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів або іншими міжнародними документами, затвердженими Міжнародною торговельною палатою.

Отже, під банківським днем слід розуміти день, коли банківська система України дозволяє перераховування коштів.

Таким чином, враховуючи передбачені п.п.4.4., 4.6. умови договорів №04-6/207/11 від 26.12.2012р., № 04-6/246/11 від 23.12.2013р. щодо строків оплати, граничний строк оплати послуг за рахунком №11059 від 22.12.2013р. настав 15.01.2014р., а вже з 16.01.2014р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати послуг; за рахунком №11199 від 26.12.2013р. граничний строк оплати послуг настав 16.01.2014р., а вже з 17.01.2014р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати послуг; за рахунками №11382 від 29.12.2013р., №11457 від 30.12.2013р., №11455 від 31.12.2013р. граничний строк оплати послуг настав 23.01.2014р., а вже з 24.01.2014р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати послуг; за рахунками №74 від 02.01.2014р., №111 від 04.01.2014р., №417 від 16.01.2014р., №418 від 15.01.2014р. граничний строк оплати послуг настав 03.02.2014р., а вже з 04.02.2014р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати послуг.

Судом встановлено порушення відповідачем-1 виконання своїх зобов'язань за договорами №04-6/207/11 від 26.12.2012р., № 04-6/246/11 від 23.12.2013р. відносно повної та своєчасної оплати отриманих від порту послуг.

Як вбачається з доданого до заяви про збільшення розміру позовних вимог вих. №18/669 від 13.02.2014р. розрахунку, рахунок №11059 від 22.12.2013р. був сплачений відповідачем-1 частково 15.01.2014р. у розмірі 81087грн.34коп., 05.02.2014р. у розмірі 27772грн. 87коп., інші рахунки залишилися повністю не сплаченими. Враховуючи викладене, послуги залишилися неоплаченими на суму у розмірі 5870261грн.26коп.

В матеріалах справи наявний двосторонній акт звірки розрахунків між позивачем та відповідачем-1 станом на 05.02.2014р., який підписаний та скріплений печаткою ТОВ "Сивей Логистикс" без будь-яких заперечень, відповідно до якого заборгованість відповідача-1 за договорами №04-6/207/11 від 26.12.2012р., №04-6/246/11 від 23.12.2013р. складає 5870261грн.26коп.

Разом з цим, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач-1 здійснив часткову сплату суми боргу у розмірі 5000000грн. 00коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №1146 від 26.03.2014р. на суму 843954грн.16коп., № 1143 від 26.03.2014р. на загальну суму 2227грн.13коп., №1144 від 26.03.2014р. на суму 1206976грн.93коп., №1145 від 26.03.2014р. на суму 907406,69, № 1147 від 26.03.2014р. на суму 1009942грн.63коп., №1148 від 26.03.2014р. на суму 96424грн.04коп., №1149 від 26.03.2014р. на суму 933068грн.42коп.

Сплата боргу, яка є предметом судового розгляду, за змістом п. 1.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України є підставою припинення провадження у справі.

Таким чином, оскільки відповідач-1 після звернення позивача з позовом до суду частково сплатив суму основної заборгованості у розмірі 5000000грн. 00коп., то в цій частині провадження у справі підлягає припиненню.

Докази сплати суми заборгованості в розмірі 870' 261грн.26коп. суду не представлені, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача-1 суми основного боргу у розмірі 870' 261грн.26коп.

Судом відхилені доводи позивача та відповідача-1 про те, що в спірних правовідносинах ТОВ "Сивей Логистикс" виступає лише як повірений відповідача-2 , а отже відповідач-1 звільняється від грошового зобов'язання з оплати наданих портом послуг, з огляду на наступне.

Як випливає зі ст. 1011 Цивільного кодексу України, сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний рахунок.

Можна виділити одні з наступних ознак договору комісії: є різновидом договорів про надання послуг; є відплатним, що випливає як зі спеціальних норм про договір комісії (ст. ст. 1013, 1020 ЦК), із загальних положень про послуги (ст. 903 ЦК), так і з загальних положень про зобов'язання (ч. 5 ст. 626 ЦК);

Договір комісії має багато спільних ознак з договором доручення, основна з яких полягає в тому, що одна сторона - виконавець (повірений або комісіонер) зобов'язується вчинити правочини (юридичні дії) в інтересах другої сторони - замовника (довірителя або комітента).

Головна відмінність інститутів комісії та доручення полягає в тому, що комісіонер діє не від імені комітента (як повірений - від імені довірителя у договорі доручення), а від свого власного імені. У ч. 2 ст. 237 ЦК прямо зазначено, що особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, не є представником. Тому на відносини комісіонера і комітента не поширюються положення глави 17 про представництво.

Надавши правову оцінку договорам №04-6/207/11 від 26.12.2012р., №04-6/246/11 від 23.12.2013р. суд вважає, що викладені у них умови є ознаками договору комісії, за яким без заперечень та зауважень ТОВ "Сивей Логистикс" м. Маріуполь від власного імені укладаючи вказані правочини взяв на себе зобов'язання своєчасно та повністю проводити розрахунки з портом за виконані роботи та надані послуги в порядку, передбаченому в договорах з позивачем (п.3.2.2.28, розділ 4 відносно строків оплати договору №04-6/207/11 від 26.12.2012р., п.3.2.2.20, розділ 4 відносно строків оплати договору №04-6/246/11 від 23.12.2013р.), тобто оплатити надані позивачем послуги у конкретно визначені строки без посилання на те, що відповідач-1 діє нібито у даному випадку за дорученням вантажовласника.

Таким чином, ТОВ "Сивей Логистикс" м. Маріуполь виступає як самостійна сторона у правочинах.

Посилання відповідача-1 на безпідставність покладення на експедитора обов'язку оплачувати послуги позивача власними коштами відхиляються судом, оскільки умовами договорів №04-6/207/11 від 26.12.2012р. та №04-6/246/11 від 23.12.2013р., укладених між позивачем та відповідачем-1, встановлено, що саме експедитор, яким за вказаними договорами є ТОВ "Сивей Логистикс" м. Маріуполь, сплачує послуги порту.

Наразі відповідач-1 уклав з позивачем договір №04-6/207/11 від 26.12.2012р. значно раніше, ніж уклав договір №4500005394 від 26.09.2013р. з відповідачем-1 (вантажовласником), тобто на час укладання договору №04-6/207/11 від 26.12.2012р. відповідач-1 не міг діяти від імені відповідача-2 та за його дорученням.

Тому посилання позивача та відповідача-1 на те, що у спірних правовідносинах належним відповідачем по справі є ПАТ "Донецький електрометалургійний завод" м. Донецьк, судом до уваги не приймаються, оскільки саме у ПАТ "Донецький електрометалургійний завод" м. Донецьк перед ДП "Маріупольський морський порт" м. Маріуполь не виникло грошового зобов'язання у вигляді боргу, заявленого до стягнення саме на підставі договорів №04-6/207/11 від 26.12.2012р., №04-6/246/11 від 23.12.2013р. А до укладеного між ТОВ "Сивей Логистикс" м. Маріуполь і ПАТ "Донецький електрометалургійний завод" м. Донецьк договору № 4500005394 від 16.09.2013р. позивач не має відношення, оскільки не є стороною за ним.

При цьому, суд зазначає, що відповідач-1 не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до ПАТ "Донецький електрометалургійний завод" м. Донецьк в окремому позовному провадженні згідно діючого законодавства України в порядку регресу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги до ПАТ "Донецький електрометалургійний завод" м. Донецьк не підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасну оплату наданих портом послуг, позивач на підставі п. 5.6.8 догорів №04-6/207/11 від 26.12.2012р. та №04-6/246/11 від 23.12.2013р. просить суд, враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог, стягнути з належного відповідача також пеню у сумі 43519грн.05коп., яка нарахована наступним чином:

- за рахунком №11059 від 22.12.2013р. за період з 17.01.2014р. по 17.02.2014р. на суму 2227грн.13коп.; за період з 17.01.2014р. по 04.02.2014р. на суму 27772грн.87коп.;

- за рахунком №11199 від 26.12.2013р. за період з 20.01.2014р. по 17.02.2014р. на суму 1206976грн.93коп.

- за рахунком №11382 від 29.12.2013р. за період з 23.01.2014р. по 17.02.2014р. на суму 1026811грн.92коп.

- за рахунком №11457 від 30.12.2013р. за період з 23.01.2014р. по 17.02.2014р. на суму 515445грн.55коп.

- за рахунком №11455 від 31.12.2013р. за період з 23.01.2014р. по 17.02.2014р. на суму 235410грн.48коп.

- за рахунком №74 від 02.01.2014р. за період з 04.02.2014р. по 17.02.2014р. на суму 843954грн.16коп.

- за рахунком №111 від 04.01.2014р. за період з 04.02.2014р. по 17.02.2014р. на суму 1009942грн.63коп.

- за рахунком №417 від 16.01.2014р. за період з 04.02.2014р. по 17.02.2014р. на суму 933068грн.42коп.

- за рахунком №418 від 15.01.2014р. за період з 04.02.2014р. по 17.02.2014р. на суму 96424грн.04коп.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст. 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

З огляду на встановлений ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, сторони при укладанні договору вправі встановлювати міру відповідальності за порушення умов договору на власний розсуд.

Так, у пункті 5.6.8 сторони договору №04-6/207/11 від 26.12.2012р. та договору №04-6/246/11 від 23.12.2013р. дійшли згоди, що у разі затримки платежів понад встановлених цим договором строків (Розд. 4), експедитор сплачує порту суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежів, 3% річних від простроченої суми, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу за кожен прострочений день.

Дослідивши розрахунок пені суд встановив, що обраний позивачем початок періоду нарахування пені за рахунками №11382 від 29.12.2013р., №11457 від 30.12.2013р., №11455 від 31.12.2013р. суперечить моменту настання прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати послуг, оскільки враховуючи здійснені раніше судом висновки щодо граничних строків оплати послуг, позивач має право нараховувати пеню за вказаними рахунками лише з 24.01.2014р.

Суд, зробивши власний арифметичний розрахунок пені за рахунками №11382 від 29.12.2013р., №11457 від 30.12.2013р., №11455 від 31.12.2013р. за період з 24.01.2014р. по 17.02.2014р., тобто в межах обраного позивачем періоду, встановив, що загальна сума пені за ними складає 15828грн.55коп.

Також суд, перевіривши розрахунок пені за іншими рахунками встановив, що розрахунок є арифметично вірним, загальна сума пені за ними становить 27057грн.35коп.

Враховуючи викладене, сума пені, що підлягає задоволенню з відповідача-1, становить загальну суму 42885грн.90коп., у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні пені у розмірі 633грн.15коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд в тому числі стягнути з належного відповідача 3% річних у сумі 10042грн.86коп., яка за письмовими поясненнями позивача вих.. №18/718 від 24.03.2014р. нарахована за той саме період що і пеня.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок 3% річних суд встановив, що обраний позивачем початок періоду їх нарахування за рахунками №11382 від 29.12.2013р., №11457 від 30.12.2013р., №11455 від 31.12.2013р. суперечить моменту настання прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати послуг.

Суд, зробивши власний арифметичний розрахунок 3% річних за рахунками №11382 від 29.12.2013р., №11457 від 30.12.2013р., №11455 від 31.12.2013р. за період з 24.01.2014р. по 17.02.2014р., тобто в межах обраного позивачем періоду, встановив, що загальна сума 3% річних за ними складає суму у розмірі 3652грн.74коп.

Також суд, перевіривши розрахунок 3% річних іншими рахунками, встановив, що розрахунок є арифметично вірним, загальна сума 3% річних за ними становить 6244грн.01коп.

Враховуючи викладене, задоволенню підлягає загальна сума 3% річних у розмірі 9896грн.75коп., у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні 3% річних у розмірі 146грн.11коп.

Позивач звернувся до суду з заявою вих. №11343/14 від 20.02.2014р., відповідно до якої просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме заборонити відповідачам вчиняти дії, пов'язані з розпорядженням майном (заготовкою сталевою у кількості 14386,1тн.), яке належить ПАТ «Донецький електрометалургійний завод», значиться у порту за експедитором ТОВ «Сивей Логистикс» та знаходиться на 4 причалі 1 вантажного району ДП «Маріупольський морський торгівельний порт».

В обґрунтування своєї заяви позивач посилається на те, що заявлена заборгованість виникла через несплату послуг, пов'язаних з обробленням вантажу, що належить вантажовласнику - ПАТ «Донецький електрометалургійний завод», однак вантажовласник не вчинив дії, направлених на погашення виниклої заборгованості, не має в розпорядженні достатньо грошових коштів, яких би вистачило на погашення виниклої заборгованості. При цьому позивач стверджує, що на території порту на цей час знаходиться майно, що належить вантажовласнику та значиться за експедитором ТОВ «Сивей Логистикс», а саме заготовка сталева у кількості 14386,1тн.

На підтвердження викладеного, суду наданий акт приймання, F.C.R, листи з електронної пошти, товарно-транспорті накладні, відомості.

Відповідно до ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен з'ясувати обсяг позовних вимог, пересвідчитися, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність.

Суд відзначає, що зі змісту позовної заяви не вбачається зв'язку між тим видом забезпечувальних заходів, який обрав заявник, та предметом відповідної позовної вимоги.

Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Разом з цим, доводи про складне фінансове становище ПАТ «Донецький електрометалургійний завод» документально не підтверджені.

Приймаючи до увагу викладене, а також позицію суду відносно того, що грошового зобов'язання ПАТ "Донецький електрометалургійний завод" м. Донецьк перед ДП "Маріупольський морський порт" м. Маріуполь у вигляді суми боргу не існує, суд дійшов висновку, що заявником жодним чином не доведено, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, заява про вжиття заходів для забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у передбаченому законодавством розмірі покладаються на відповідача-1 пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, так як оплата суми основного боргу в сумі 5000000грн. 00коп. була здійснена відповідачем-1 вже після звернення позивача до суду, в цій частині вимог судові витрати покладаються судом на відповідача-1.

Враховуючи максимальний розмір судового збору, що був сплачений позивачем при зверненні з позовом, здійснюючі розподіл судового збору суд виходив із процентного співвідношення розміру вимог до сплачених витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 526, 530, 546, 548, 612, 625, 629, Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Маріупольський морський порт" м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сивей Логистикс" м.Маріуполь, та Приватного акціонерного товариства "Донецький електрометалургійний завод" м.Донецьк про стягнення з належного відповідача суми основного боргу в розмірі 5' 870' 261грн.26коп., пені у розмірі 43' 519грн.05коп. 3% річних у розмірі 10' 042грн. 28коп.- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сивей Логистикс" (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 116-А, код ЄДРПОУ 37746902) на користь Державного підприємства "Маріупольський морський порт" (87510, Донецька область, м. Маріуполь, пр.Адмірала Луніна, буд.99, код ЄДРПОУ 01125755) суму основного боргу в розмірі 870' 261грн.26коп., пеню в сумі 42' 885грн.90коп., 3% річних у розмірі 9' 896грн.75коп., судовий збір у розмірі 73' 072грн. 70коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства "Донецький електрометалургійний завод" м. Донецьк - відмовити.

Провадження по справі в частині стягнення заборгованості в сумі 5' 000' 000грн. 00коп. - припинити.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 146грн.11коп., в частині стягнення пені у розмірі 633грн. 15коп. - відмовити.

У судовому засіданні 04.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 09.04.2014р.

Суддя Ю.В. Макарова