Рішення

від 01.04.2014 по справі 914/221/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2014 р. Справа № 914/221/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання Н.Фартушку, розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід Плюс», с. Добрівляни, Стрийський район, Львівська область;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м. Київ;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача : ОСОБА_1, м. Стрий, Львівська область;

про: визнання недійсними умов договору.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Василевська Н.В. - представник на підставі довіреності № 34 від 16.01.2014 року; ОСОБА_1 - представник на підставі довіреності № 33 від 16.01.2014 року;

відповідача: Гончарова У.І. - представник на підставі довіреності б/н від 13.05.2011 року.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 25.01.2014 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід Плюс» до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання недійсними умов договору. Розгляд справи призначено на 11.02.2014 року.

У судове засідання 11.02.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача долучив до матеріалів справи копії Виписки та Витягу з ЄДРПОУ щодо відповідача, заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості надати відзив та необхідні докази у справі через неотримання ним копії позовної заяви та доданих до неї документів. Судом відкладено розгляд справи на 04.03.2014 року.

У судовому засіданні 04.03.2014 року представник поивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву. Судом оголошено перерву в судовому засіданні до 11.03.2014 року.

У судовому засіданні 11.03.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав заперечення на відзив на позовну заяву. Представник відповідача проти позову заперечив. Судом з власної ініціативи залучено до участі у справі в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1. Розгляд справи відкладено на 18.03.2014 року.

У судовому засіданні 18.03.2014 року представник позивача подав Виписку з ЄДРПОУ на позивача та клопотання про залучення ОСОБА_1 до у часті у справі в процесуальному статусі третьої особи. У задоволенні поданого клопотання судом відмовлено з підстав залучення ОСОБА_1 до участі у справі попередньою ухвалою. Забезпечуючи сторонам можливість подати додаткові докази по справі, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 21.03.2014 року.

У судовому засіданні 21.03.2014 року представник позивача та третя особа позовні вимоги підтримали, третьою особою подано клопотання про продовження строку розгляду справи з метою подання необхідних доказів по справі. Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Судом продовжено строк розгляду справи та відкладено її розгляд на 01.04.2014 року.

У судове засідання 01.04.2014 року сторони і третя особа явки представників не забезпечили, причин неявки не повідомили.

У судовому засіданні 01.04.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін і третьої особи відмовились.

Представникам сторін і третій особі, що брали участь у судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України щодо їхніх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Суть спору. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід Плюс» (надалі по тексту рішення - позивач, поручитель згідно з договором поруки) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (надалі по тексту рішення - відповідач, банк згідно з договором) про визнання недійсними умов кредитного договору в частині нарахування штрафних санкцій та відсотків за користування кредитом.

Позивач вважає збільшення процентної ставки по кредиту в односторонньому порядку неправомірним, що є підставою для визнання таких умов кредитного договору недійсними та для приведення кредитного договору у відповідність до норм законодавства шляхом перерахунку заборгованості позивача.

Відповідач проти позову заперечив, свою позицію обґрунтував у відзиві від 04.03.2014 року.

Третя особа позовні вимоги підтримала, з підвищенням розміру відсоткової ставки не погоджується, дії банку вважає неправомірними.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 15.09.2011 року ОСОБА_1 (надалі по тексту рішення - третя особа, позичальник згідно з кредитним договором) та Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (надалі по тексту рішення - відповідач, банк згідно з кредитним договором) уклали кредитний договір № 64.58-6/11-М542 (надалі по тексту рішення - кредитний договір).

Враховуючи укладений 15.09.2011 року кредитний договір, між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід Плюс» (надалі по тексту рішення - позивач, поручитель згідно з договором поруки) укладено договір поруки № 64.58-6/11-ДП04 (надалі по тексту рішення - договір поруки), згідно з п. 1.1. якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Згідно з п. 1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти - кредит у порядку та на умовах, визначених договором, який укладено в межах генеральної угоди від 05.07.2007 року, а позичальник зобов'язаний прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути банку кредит, а також сплатити банку проценти за користування кредитом, комісійну винагороду та інші платежі в порядку, на умовах та у строки, що визначені цим договором.

Цільове використання кредиту визначене п. 2.1 кредитного договору, а саме: рефінансування заборгованості по кредитних договорах № 10119-6/08-КД від 26.08.2008 року, № 10.117-6/08-КД від 22.08.2008 року, № 10.132-6/07-КД від 330.11.2007 року, № 10.30-6/07-КД від 05.07.2007 року, укладених між позичальником та банком.

Сума та валюта кредиту визначена п. 3.1 кредитного договору і становить 4 400 000 грн.

Згідно з п. 3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у розмірі 17, 5 % річних. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні цього договору, встановили, що розмір визначених у цьому пункті процентів може змінюватися шляхом укладення договору про внесення змін до цього договору, у випадку і в порядку, встановленому п. 5.2.7 цього договору.

Відповідно до п. 5.2.7 кредитного договору банк має право з 1 по 31 січня, з 1 по 30 квітня, з 1 по 31 липня та з 1 по 31 жовтня кожного року звернутися до позичальника з пропозицією про перегляд та зміну розміру процентів за користування кредитом, вказаного в п. 3.3.1 договору, шляхом письмового повідомлення позичальника у порядку, зазначеного в п. 8.2 цього договору (будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони відправлені рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу сторін). Зміна процентної ставки відбувається в порядку, визначеному цим пунктом. про необхідність перегляду та зміну розміру процентної ставки банк повідомляє сторону шляхом направлення проекту договору про внесення змін до цього договору та відповідного листа з повідомленням про вручення або шляхом доставки особисто позичальнику. позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з дати відправлення або вручення у разі вручення особисто з'явитися до банку та підписати проект договору. Сторони досягли згоди, що у разі не укладення договору про внесення змін до цього договору щодо зміни розміру процентної ставки, через 60 днів строк повернення кредиту за цим договором вважається таким, що настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони узгодили, що у випадку невиконання зобов'язань, передбачених п. 5.3.2 5.3.13-5.3.16 кредитного договору, розмір процентів підвищується на 5 % річних у порівнянні з передбаченою пп. 3.3.1 за цим договором ставкою з третього робочого дня невиконання позичальником хоча б одного із зобов'язань, передбачених п. 5.3.2 цього договору (п. 3.3.2 кредитного договору).

У випадку невиконання зобов'язань, передбачених п. 5.3.12 кредитного договору, розмір процентів підвищується на 5 % річних у порівнянні з передбаченою пп. 3.3.1 за цим договором ставкою з третього робочого дня після закінчення строку, визначеного п. 5.3.12 цього договору (п. 3.3.3 кредитного договору).

У випадку невиконання зобов'язань, передбачених п. п. 5.3.13-5.3.16 кредитного договору, розмір процентів підвищується на 3 % річних у порівнянні з передбаченою пп. 3.3.1 за цим договором ставкою з третього робочого дня після закінчення строку, вказаного у п. п. 5.3.13-5.3.16 цього договору за невиконання кожної окремої умови, тобто при дії одночасно декількох порушень розмір процентів підвищується за невиконання кожного із зобов'язань (п. 3.3.4 кредитного договору).

Підпунктом 3.3 кредитного договору визначено, що про збільшення розміру процентів у наведених вище випадках банк повідомляє позичальника шляхом направлення листа та нового графіку повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості сукупних послуг.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, є, зокрема, укладення договору.

Як встановлено судом, відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору поруки, між відповідачем та третьою особою - на основі кредитного договору.

Сторонами кредитного договору визначено, що одним із способів забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором є порука Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід Плюс» (пп. 3.8).

Стосовно правомірності звернення поручителя з позовною заявою суд зазначає наступне. 02.12.2013 року ПАТ «ВТБ Банк» звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Агро-Захід Плюс» про стягнення 3 181 338 грн. 69 коп. як з поручителя по кредитному договору, внаслідок чого судом порушено провадження у справі № 914/4565/13. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову (п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»). Відповідно до п. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Вимога банку сплачувати кредит за підвищеною відсотковою ставкою не пов'язана з особою боржника та не має особистого характеру, відтак, поручитель має право звернутися з вимогою визнати недійсними умови кредитного договору для захисту порушеного, на його думку, права. Крім цього, як зазначено в п. 2.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Разом з тим суд звертає увагу на іншу вимогу позивача - привести кредитний договір у відповідність до норм законодавства шляхом перерахунку заборгованості позивача і вважає її необґрунтованою та безпідставною з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід Плюс» є поручителем позичальника, що унеможливлює закріплення у кредитному договорі положень про суму заборгованості позивача (поручителя). Кредитний договір укладений між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 і відповідно регулює відносини між ними, не передбачаючи встановлення прав чи обов'язків інших осіб. Відтак, підстави звернення поручителя з такою вимогою неправомірні і суд не вбачає підстав для її задоволення.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Позивач просить визнати недійсними умови кредитного договору, а саме пп. 3.3.2, 3.3.3, 3.3.4 п. 3, пп. 4.1, 4.12 п. 4, пп. 5.2.7 п. 5, які стосуються збільшення процентної ставки за користування кредитом. Пп. 3.3.2 передбачено випадки збільшення процентної ставки, зокрема за не надання банку договорів страхування та документів, що підтверджують сплату страхового платежу, укладених на умовах та в строк, визначений п. 5.3.2 цього договору; не забезпечення позичальником протягом дії договорів забезпечення надання договору страхування з погодженою банком страховою компанією на умовах, передбачених п. 5.3.2 цього договору; отримання банком від страхової компанії інформації/документів щодо невиконання позичальником умов договорів страхування без попередньої згоди банку. Пп. 4.1 визначено, що за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному в п. 3.3 цього договору або у розмірі, який змінений відповідно до п. 3.3 та/або п. 5.27 цього договору. Пп. 4.12 сторони визначили, що банк має право змінювати черговість виконання зобов'язання позичальника за цим договором і спрямовувати кошти, отримані від позичальника або від реалізації предмета застави, на виконання зобов'язань позичальника без дотримання черговості, передбаченої п. 4.11 цього договору. Про зміну черговості виконання зобов'язань банк повідомляє позичальника шляхом надання позичальнику письмового повідомлення на його письмову вимогу.

Позивач вважає, що положення пп. 3.3.2 кредитного договору є незаконним і порушує його права та інтереси, відповідно підпункти 3.3.2, 3.3.3 договору є дискримінаційними по відношенню до нього як сторони договору.

Насамперед, суд звертає увагу на те, що сторонами кредитного договору є ОСОБА_1 та Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк». Право звернення до суду з позовом про захист прав споживача має будь-який споживач, незалежно від того, вступав він у договірні відносини із продавцем (надавачем послуг) чи ні. Однак, позивач не є споживачем товарів, робіт чи послуг за договором поруки та не є стороною договору кредиту. Враховуючи положення ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, поручитель має право звертатися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, проте виходячи з предмету даного спору, вбачається, що захищаються права та інтереси третьої особи, а не позивача, що суперечить наведеному положенню.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільні в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (надалі - Правила).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зміни до кредитних договорів допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 651 Цивільного кодексу України).

Кредитним договором (п. 8.8) сторони визначили, що зміни і доповнення до цього договору оформляються в письмовій формі договорами про внесення змін (додатковими договорами) до цього договору або шляхом викладення цього договору у новій редакції. Кредитний договір підписаний представником банку та позичальником 15.09.2011 року, набрав чинності та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як стверджує відповідач, до кредитного договору сторони вносили зміни, що підтверджується договором № 1 від 30.05.2012 року про внесення змін до кредитного договору, стосовно розміру процентної ставки, зокрема, у разі ненадання банку документів по страхуванню об'єкта забезпечення та не вчинення реєстрації перепланувань об'єкта іпотеки у строк до 01.03.2013 року.

Сторонами не подано належних доказів на підтвердження виконання чи невиконання взятих позичальником зобов'язань, відтак, твердження відповідача про достатність підстав для збільшення розміру відсоткової ставки не доведене та не може бути достатньою підставою для підвищення розміру відсоткової ставки.

Позивач обґрунтовує свої вимоги порушенням банком обов'язків, передбачених договором та нормативними актами. Зокрема, позивач вбачає в діях банку порушення вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року (надалі по тексту рішення - Правила), а саме п. 3.5, та пп. 5.2.7 п. 5 кредитного договору, підтвердженням чого є неповідомлення позичальника шляхом направлення листа та нового графіку повернення кредиту і сплати відсотків та розрахунку вартості сукупних послуг. Зазначеним пунктом 3.5 Правил передбачено, що банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Докази отримання позичальником та надіслання банком таких документів як листа, нового графіку повернення кредиту і сплати відсотків, розрахунку вартості сукупних послуг матеріалами справи не підтверджено, сторонами не доведено. Відтак, належне повідомлення банком позичальника та поручителя про зміну розміру відсоткової ставки також не підтверджене жодними доказами.

Суд зазначає, що наслідком неправомірних дій відповідача (безпідставне підняття відсоткової ставки та порушення умов договору - пп. 5.2.7) не може бути визнання недійсними умов кредитного договору, про що просить позивач, так як підстави визнання договору чи окремих його умов недійсними передбачені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

У статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами визначений у ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Прикладами несправедливих умов угод у фінансовій сфері можна назвати: безповоротне зобов'язання споживача виконувати умови договору, з якими він не мав можливості ознайомитися до укладення договору; надання можливості продавцю чи постачальнику без вагомої причини змінювати в односторонньому порядку будь-які характеристики продукту чи послуги, які мають надаватися.

Положення названого закону також не дають підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Через неоднакову судову практику при вирішенні спорів про фінансові послуги Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 р. у справі № 15-рп/2011 роз'яснив, що положення пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Як підтверджується кредитним договором, його сторонами є відповідач і третя особа, тому на відносини між ними дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється, але на відносини між відповідачем та позивачем - ні.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Судом взято до уваги твердження відповідача про диференційований тип відсоткової ставки за кредитними договором і встановлено наступне.

Відповідно до ст. 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

З умов кредитного договору не зрозуміло, який тип процентної ставки використовується, а наведені у відзиві положення про визначення типу відсоткової ставки як диференційованої у додатковій угоді не підтверджені наявним у матеріалах справи додатковим договором № 1 від 30.05.2012 року, умови якого не містять відповідного положення. Крім цього, відповідач зазначає, що додатковим договором № 1 а саме п. 3.3.2, до договору внесено зміни в частині розміру процентів за користування кредитом, зокрема, передбачено підняття процентної ставки на 5% за ненадання банку документів по страхуванню об'єкта забезпечення. Однак, ця умова не є новою у порівнянні з умовою кредитного договору. Також п. 3.3.4 додаткової угоди передбачено підняття процентної ставки на 1 % у випадку відсутності здійснення реєстрації перепланувань, здійснених у предметі іпотеки у строк до 01.03.2013 року. Цією ж додатковою угодою позичальник взяв на себе зобов'язання здійснити реєстрацію перепланувань об'єкта іпотеки і надати їх банку у строк до 01.03.2013 року.

Відтак, підписання позичальником вказаного додаткового договору не може підтверджувати згоду позичальника на зміну розміру відсоткової ставки, оскільки про таке в додатковій угоді не визначено. Позивач зазначає, що банком не було повідомлено позичальника про збільшення розміру процентної ставки шляхом направлення листа з новим графіком повернення кредиту і сплати відсотків а розрахунку вартості сукупних послуг. У матеріалах справи відсутні та сторонами не доведено факту повідомлення про внесення змін до кредитного договору. Судом встановлено, що такого повідомлення не отримував і поручитель, відповідно, згоди поручителя на підвищення розміру відсоткової ставки також не було.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Проаналізувавши умови кредитного договору, дослідивши докази, подані сторонами, суд вважає дії банку по підвищенню змінюваної відсоткової ставки такими, що не відповідають умовам договору та вимогам законодавства, а відповідно є неправомірними та такими, що порушують права позивача, оскільки збільшують обсяг його відповідальності як поручителя, а у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. Аналогічну позицію в частині обсягу відповідальності поручителя наведено в Постановах Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 05.02.2014 року справі про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 6-160цс13) та від 20 лютого 2013 р. у справі № 6-172цс12.

Суд звертає увагу на формулювання позовних вимог позивача. Зокрема, предметом спору є визнання недійсними умов договору, а не порушення порядку зміни умов по збільшенню розміру процентної ставки. Обгрунтування позивача не підтверджують наявності підстав для визнання умов кредитного договору недійсними, а визнання дій банку неправомірними чи припинення договору поруки не входить в предмет доказування за даним позовом і не може вирішуватись судом, який не може виходити за межі позовних вимог. Суд вважає право позивача як поручителя порушеним, однак не вбачає можливим застосувати до відповідача ті заходи впливу відповідальності, про які просить позивач, оскільки спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем, не відповідає чинному законодавству. У постановах Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 N 10/732 викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру. Як підтверджено платіжним дорученням № 79 від 23.01.2014 року, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 218 грн. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (п. 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»). Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за іншу вимогу немайнового характеру покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід Плюс» (82426, Львівська обл., Стрийський район, село Добрівляни, вул. Довга, будинок 45-Г, код ЄДРПОУ 33321515) 1 218 грн. судового збору у дохід державного бюджету.

Наказ видати у порядку ст. 116 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 07.04.2014 року.

Суддя Матвіїв Р.І.