Ухвала

від 13.03.2014 по справі 804/14690/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

13 березня 2014 рокусправа № 804/14690/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточого В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року у справі №804/14690/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Спектр-1» до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Спектр-1» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 01.08.2013 року №0000032203, яким ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток податку на прибуток приватних підприємств на суму 10 167,50грн., з яких сума грошового зобов'язання за основним платежем 8 134грн. та штрафні (фінансові) санкції 2 033,50грн. та №0000042203, яким ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 9 683,34грн., з яких сума грошового зобов'язання за основним платежем 7 746,67грн. та штрафні (фінансові) санкції 1 936,67грн. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на необґрунтовані висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 01.08.2013 року за номерами 0000042203 та 0000032203, винесені Державною податковою інспекцією в Ленінському районі м.Дніпропетровська.

Не погодившись з рішенням суду, Державна податкова інспекція в Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Апеляційна скарга, фактично, обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки №2128/227-37987020 від 26.06.2013р. На думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки встановленим перевіркою обставинам, які свідчать про неможливість виконання контрагентом своїх зобов'язань, з огляду на відсутність у нього необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Договори, укладені між позивачем та контрагентом, мають протиправний характер, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків, спрямовані на заниження об'єктів оподаткування, несплату податків, а отже, є фіктивними. Відповідач зазначає, що до перевірки не було надано товарно-транспортних накладних, а відтак, не підтверджено транспортування товару та факт його отримання.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами ДПІ в Ленінському районі м.Дніпропетровська була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» з питань дотримання вимог податкового законодавства, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам х ПП «ЕКОСКАН СЕРВІС» за жовтень 2012 року, та ПНВП «Техніка» за жовтень 2012 року, за результатами якої складено Акт №12128/227-37987020 від 26.06.2013 року.

В Акті перевірки зроблені висновки про порушення ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1»:

п. 185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (зі змінами і доповненнями) за перевірений період, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 12 833,33 грн., в т.ч. по періодах: вересень 2012 року у сумі 5666,67 грн., жовтень 2012 року у сумі 2080,00 грн.

- п.п.138.1,1, п. 138.1, п.138.2. ст. 138, п.п.139.1.9 п.339.1 ст.139 Податкового кодексу Украї ни від 02.12.2010р. №2755-Т (зі змінами та доповненнями) за перевірений період, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 8134,00 грн. у т.ч. за 3 кв. 2012р. у сумі 5950,00 грн. за 4 кв. 2012 року 2184,00 грн.

На підставі Акту перевірки, ДПІ в Ленінському районі м.Дніпропетровська винесено податкові повідомлення-рішення від 01.08.2013 р.

№0000042203, яким ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 9 683,34грн., з яких сума грошового зобов'язання за основним платежем 7 746,67грн. та штрафні (фінансові) санкції 1 936,67грн. (а.с.49)

№0000032203, яким ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток податку на прибуток приватних підприємств на суму 10 167,50грн., з яких сума грошового зобов'язання за основним платежем 8 134грн. та штрафні (фінансові) санкції 2 033,50грн. (а.с.50)

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, висновки про нереальність фінансово-господарських операцій, вчинених ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» по взаємовідносинам з контрагентами, а також визнання правочинів фіктивними є неправомірними, та не підкріплені належними та допустимими доказами, а саме рішенням суду про визнання правочинів нікчемними. За таких обставин, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам п.3 ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.п. 198.1., 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має

право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ПП «ЕКОСКАН СЕРВІС».

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» (Замовник) та ПП «ЕКОСКАН СЕРВІС» (Виконавець) 01.10.2012 року був укладений Договір за №410 про надання послуг, згідно якого Виконавець зобов'язався надати послуги, а Замовник прийняти та сплатити їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим Договором. Загальна сума даного Договору складає 12480,00грн., в тому числі ПДВ 2080,00грн.

На думку ДПІ вказаний правочини є нікчемним, вчиненими без наміру створення правових наслідків. Висновків про нікчемність укладеного правочину, ДПІ дійшла з огляду на проведену перевірку ПП «ЕКОСКАН СЕРВІС» з питань взаємовідносин з БПП «Сура», в ході якої не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу БПП «Сура» - ПП «ЕКОСКАН СЕРВІС». Виходячи з цього податковий орган дійшов висновку, що ПП «ЕКОСКАН СЕРВІС» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Таким чином, ПП «ЕКОСКАН СЕРВІС» не мало можливості надавати послуги з виготовлення дверей ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1», у зв'язку з тим, що на підприємстві відсутній штат кваліфікованих працівників та за відповідний період відсутній податковий кредит.

З цих підстав, а також враховуючи, що товарно-транспортні накладні на транспортування товару до перевірки не надано, ДПІ робить висновок про те, що у ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання послуг у ПП «ЕКОСКАН СЕРВІС», а відтак укладена між суб'єктами господарювання угода є нікчемною.

Також перевіркою встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ПНВП «Техніка».

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» (Замовник) та ПНВП «Техніка» (Виконавець) 18.09.2012 року був укладений Договір за №320 про надання послуг, згідно якого Виконавець зобов'язався надати послуги, а Замовник прийняти та сплатити їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим Договором. Загальна сума даного Договору складає 34000,00грн., в тому числі ПДВ 5666,67грн.

На думку ДПІ вказаний правочини є нікчемним, вчиненими без наміру створення правових наслідків. Висновків про нікчемність укладеного правочину, ДПІ дійшла з огляду на проведену перевірку ПНВП «Техніка» з питань взаємовідносин з БПП «Сура», в ході якої не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу БПП «Сура» - ПНВП «Техніка». Виходячи з цього податковий орган дійшов висновку, що ПНВП «Техніка» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Таким чином, ПНВП «Техніка» не мало можливості надавати послуги з виготовлення дверей ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1», у зв'язку з тим, що на підприємстві відсутній штат кваліфікованих працівників та за відповідний період відсутній податковий кредит.

З цих підстав, а також враховуючи, що перевіркою встановлено відсутність документів, які б підтверджували факт прийому-передачі товару, ДПІ робить висновок про те, що у ТОВ «Фабрика дверей «Спектр-1» відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання послуг у ПНВП «Техніка», а відтак укладена між суб'єктами господарювання угода є нікчемною.

Проте, такі висновки податкового органу є необґрунтованими з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що проведені господарські операції мають реальний цикл походження товару, у повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, що фактично і досягнуто, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

На виконання вищезазначених договорів були виконані роботи та складено акти виконаних робіт з найменуванням робіт, видано рахунки-фактури про сплату послуг і податкові накладні, здійснено оплату в безготівковій формі. Суми за зазначеними рахунками-фактурами та податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду.

При цьому, відсутність лише товарно-транспортних накладних не позбавляє господарські операції їх реального змісту, з урахуванням наявних податкових накладних, оплати за поставлений товар (послуги) та подальшого використання товару у власній господарській діяльності платника податків, що у своїй сукупності підтверджує отримання товару (послуг) і як наслідок наявність у платника права на формування податкового кредиту. При цьому, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., якими визначено такий документ як товарно-транспортна накладна, не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідачем, на якого в силу приписів ч.2 ст.71 КАС України, покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення, не надано суду доказів, які б свідчили про безтоварність (нереальність) зазначених господарських операцій.

Кожна господарська операція підтверджена документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, складеними відповідно до встановлених вимог, підписаними повноважними представниками сторін та скріплених печатками сторін. Усі документи були в розпорядженні перевіряючих.

При цьому, Акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчать про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

В Акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки про нікчемність укладеної угоди, згідно з Актом перевірки, зроблені ДПІ лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність, на думку ДПІ, у контрагента умов для здійснення господарської діяльності, взаємовідносини постачальника з іншими суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності та можливі інші порушення, які ними були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем з ПП «ЕКОСКАН СЕРВІС» та ПНВП «Техніка», суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

При укладенні договорів його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладені у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України. Отже, зміст вищевказаних правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, відповідачем вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст.234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищеперелічені договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити й те, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

А згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

З огляду на викладене, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованих висновків, що податкові повідомлення-рішення прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, тобто не відповідають критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які визначено ч.3 ст.2 КАС України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року у справі №804/14690/13-а залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.В. Мартиненко

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов