Ухвала

від 06.03.2014 по справі 2а-11790/12/0170/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2014 р. м. Київ К/800/32572/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 2а-11790/12/0170/12 за позовом Приватного підприємства «.Вітязь.» доСакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «.Вітязь.» (надалі також - позивач, «.Вітязь.») звернулось до суду з адміністративним позовом до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПі) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 9 жовтня 2012 року № 0001072301, № 0001082200.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2012 року адміністративний позов Приватного підприємства «.Вітязь.» задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби від 9 жовтня 2012 року № 0001072301, яким було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 555716,00 грн. за основним платежем та 121575,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби від 9 жовтня 2012 року № 0001082200, яким було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 461000,00 грн. за основним платежем та 100795,00 грн. - за штрафними санкціями.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2012 року по справі 2а-11790/12/0170/12 - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання 6 березня 2014 року сторони явку уповноважених представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду. За таких обставин, суд прийшов висновку щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 2 жовтня 2012 року № 737/22-00/36286704, про порушення позивачем вимог частин 1, 5 , статті 203 , частини 1 статті 215 , статті 216 , статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «.Вітязь.» з КП «Альянс», ПП «Комманд», ПП «Пан Буд», ПП «Базис торг», ПП «Візіт торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Укрторгпартнер»; підпункту 3.1.1. пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, що виразилося у завищенні позивачем податкового кредиту на суму 461 000,44 грн. по взаємовідносинам з КП «Альянс», ПП «Комманд», ПП «Пан Буд», ПП «Базис торг», ПП «Візит торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Укрторгпартнер»; статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, що виразилося у завищенні позивачем валових витрат у сумі 2 520 117,15 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 555 716 грн., у т.ч. податку на прибуток за ставкою 25% за 2009 - 1 квартал 2011 на суму 352 758 грн., за ставкою 23% за 2-4 квартал 2011 року на суму 175089,34 грн., за ставкою 21% за 1 квартал 2012 року на суму 27 868,47 грн. по взаємовідносинам з КП «Альянс», ПП «Комманд», ПП «Пан Буд», ПП «Базис торг», ПП «Візіт торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Укрторгпартнер».

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що правочини між позивачем та КП «Альянс», ПП «Комманд», ПП «Пан Буд», ПП «Базіс Торг», ПП «Візіт Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Укторгпартнер» є нікчемними, оскільки господарські правовідносини між зазначеними суб'єктами не спрямовані на настання реальних наслідків.

Згідно положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ( в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з підпунктом 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України .

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на віднесення сум до валових та включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

На підставі доказів, що містяться в матеріалах справи (рахунки-фактури, виписки по розрахунковому рахунку, платіжні документи, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передання (внутрішнього переміщення) основних засобів, інвентарні картки обліку основних засобів, звіти за проводками бухгалтерського обліку по рахунках, звіти, договори, рахунки, кошториси, акти приймання-передання товарів (робіт, послуг), довідки щодо вартості виконаних підрядних робіт, розрахунки амортизації, акти приймання виконаних будівельних робіт, локальні кошториси, пояснювальні записки по об'єктам, що надані за кожною фінансово-господарською операцією, доказами використання у господарській діяльності ), які були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій за укладеними договорами купівлі-продажу між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

М.В. Сірош