Постанова

від 10.04.2014 по справі 52/42

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2014 р. Справа№ 52/42

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

За участю представників сторін:

від позивача: Кучкова Ю.В. - представник за довіреністю,

від відповідача: Забава Л.К. - голова, Андрійчук Л.Б. - представник за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-17»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2013р.

по справі №52/42 (суддя Чебікіна С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-17»

про стягнення 416 534,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2008 року Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду м.Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-17» (далі-відповідач) про 308 026,23 грн. основного боргу, 94 096, 93 грн. інфляційних втрат та 14 411,45 грн. 3 % річних у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1420070 від 01.06.2000 року.

18.11.2013 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд припинити провадження в частині стягнення 308 026, 23 грн. основного боргу на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України та стягнути з відповідача 94 096, 93 грн. інфляційних втрат та 14 411,45 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2013р. у справі №52/42 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Академічний-17" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 14 400,16 грн. 3 % річних, 94 096,93 грн. інфляційних втрат, 4 069,21 грн. державного мита та 115,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині стягнення 298 423, 53 грн. основного боргу припинено.

В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 18.11.2013р., відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та на порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.06.2000 року між Публічним акціонерним товариством "Київенерго", як постачальником, та Житлово-будівельного кооперативу "Академічний-17", як абонентом, був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1420070 (далі-Договір), відповідно до умов якого енергопостачальна компанія зобов'язалась виробити та поставити теплову енергію абоненту на потреби опалення та гарячого водопостачання, а абонент зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов договору.

Згідно із п. 2.2.1 Договору позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року згідно з заявленими відповідачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Припинення дії договору не звільняє відповідача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (п. 8.3 Договору).

Згідно із п.2.3.1 Договору відповідач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору (п. 2.3.2 Договору).

Пунктом 2 додатку № 4 до Договору сторони погодили, що абонент (відповідач) щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі тепло збуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає постачальнику).

Згідно із п.3 додатку № 4 до Договору відповідач зобов'язався оплачувати вартість використаної теплової енергії до 25 числа поточного місяця, при цьому: - якщо відповідач розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць; - при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується відповідачем не пізніше 28 числа поточного місяця; - у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками приладів обліку; абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел позивача, та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Однак, взяті на себе зобов'язання за Договором відповідач не виконував, внаслідок чого за період з 01.10.2005 року по 01.06.2008 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.06.2008 року складала 308 026,23 грн.

Поясненнями позивача, поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору на підставі зазначених даних облікових карток (табуляграм), відомостей обліку теплової енергії стверджується факт поставки позивачем відповідачу протягом указаного періоду за спірним Договором теплової енергії на суму 308 026,23 грн. (в т.ч. ПДВ), а також факт користування відповідачем цією тепловою енергію.

Однак, до звернення позивача з позовною заявою до суду першої інстанції відповідачем було сплачено частину основного боргу у розмірі 9 602,70 грн., та частину основного боргу у розмірі 298 423,53 грн. було сплачено після звернення позивача з позовною заявою до суду першої інстанції, що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплоенергію від відповідача за договором №1420070 від 01.06.2000 року та поясненнями позивача у судовому засіданні.

Відповідно до п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги, що станом на день розгляду справи відповідач сплатив заборгованість за спожиту електроенергію після звернення позивача з позовною заявою до суду першої інстанції в сумі 298 423,53 грн., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі в цій частині позову підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції, що в позові в частині вимог про стягнення основного боргу у сумі 9 602,70 грн. слід відмовити у зв'язку зі сплатою цієї суми до подання позову.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором по сплаті спожитої теплової енергії.

При цьому, в ході розгляду справи між сторонами виникали спірні питання щодо правомірності застосування при здійсненні розрахунку вартості спожитої теплової енергії тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно із ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

У відповідності до ч.2 ст.140 Конституції України та ч.2 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України "Про столицю України - місто герой Київ", виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності" був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви "Київська міська державна адміністрація". Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Отже, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Стосовно компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно із п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України "Про теплопостачання".

Статтею 1 даного Закону визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У відповідності до ч.3 ст.20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно із п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", що вказує на прийняття їх адміністрацією як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, судова колегія зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

У відповідності до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

При цьому, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 р. у справі №К/9991/16573/11.

Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 р. у справі №21-967во10.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати теплової енергії за Договором, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов в частині стягнення 3% річних обґрунтований, проте підлягає задоволенню частково у розмірі 14 400, 16 грн. за уточненим розрахунком суду, в іншій частині позову про стягнення 3% річних слід відмовити. Позов в частині стягнення 94 096,93 грн. інфляційних втрат обґрунтований та підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі та в письмових поясненнях до останньої, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-17» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2013р. по справі №52/42 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2013 року у справі №52/42 залишити без змін.

3.Матеріали справи №52/42 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 14.04.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді В.В. Куксов

М.Л. Яковлєв