Рішення

від 08.04.2014 по справі 914/569/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2014 р. Справа № 914/569/14

За позовом : Турківської районної спілки споживчих товариств, м.Турка

До відповідача : Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Турка

Про спонукання до вчинення дій

Суддя Березяк Н.Є

Секретар судового засідання Кравець В.П.

В судове засідання з'явились:

від позивача : Васьків О.Ю., Марич С.М.- представники

від відповідача : ОСОБА_4- представник за довіреністю

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Позов заявлено Турківською районною спілкою споживчих товариств до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості та зобов'язання звільнити об'єкт оренди та передати його позивачу.

Ухвалою суду від 18.02.2014 року розгляд справи було призначено в судовому засіданні на 17.03.2014 року.

В судове засідання 18.02.2014 року сторони участь своїх представників не забезпечили. Позивачем було подано заяву про зміну предмету позову з підстав, викладених в позовній заяві, а саме просить зобов'язати Фізичну особу підприємця ОСОБА_1 звільнити частину приміщення першого поверху будівлі універмагу загальною площею 30,0 кв.м. , що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 та передати по акту прийому-передачі Турківській районній спілці споживчих товариств. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що підписаний між сторонами договір оренди об'єктів нерухомого майна підписаний між сторонами не є укладений, оскільки нотаріально не посвідчений і не пройшов державну реєстрацію, а відтак, на думку позивача, відповідачка займає спірні приміщення без достатніх на те підстав.

Представник відповідача письмового відзиву на позов не подав, проти позову заперечив, посилаючись на ті обставини, що на момент підписання договору орендодавець свідомо не попередив орендаря про необхідність нотаріального посвідчення договору оренди та обов'язковість його державної реєстрації.

В судовому засіданні 08.04.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

25.11.2013 року між Турківською районною спілкою споживчих товариств (Орендодавцем) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендарем) було укладено договір оренди № 30 об'єкта нерухомого майна загальною площею 30 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.

Відповідно до п.4.1 Договору цей договір діє з 01 грудня 2013 року до 30 листопада 2016 року включно. Розмір орендної плати встановлено 12 грн. в місяць за один квадратний метр.

Як стверджує позивач, зазначений договір укладений терміном на три роки без його нотаріального посвідчення та державної реєстрації не є укладеним, а відтак просить зобов'язати відповідачку звільнити займані приміщення та повернути їх позивачу, оскільки такі зайняті без достатніх на це підстав.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення.

Приймаючи рішення у даній справі суд виходив з наступного.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Аналогічно відповідно до ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

За умовами ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає іншій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2013 року між Турківською районною спілкою споживчих товариств (Орендодавцем) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендарем) було укладено договір оренди № 30 об'єкта нерухомого майна загальною площею 30 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1. Відповідно до п.4.1 Договору цей договір діє з 01 грудня 2013 року до 30 листопада 2016 року включно.

Положеннями п.2 ст.793 ЦК України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди ( їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст..794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) , укладений на строк не менше, як три роки, підлягає державній реєстрації.

Як вже зазначалося раніше, термін дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна №30 від 25.11.2013 року складає три роки, а відтак, відповідно до положень ст..794-794 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, чого сторонами договору проведено не було.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 3 статті 640 ЦК України встановлює, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

У відповідності до пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" «згідно зі ст.210 та ст.640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації». Також на це звертається увага Верховним Судом України в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008р., де відзначається, зокрема, оскільки момент вчинення правочинів, що підлягають державній реєстрації, відповідно до ст.ст. 210,640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони до такої реєстрації є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав та обов'язків.

Матеріалами справи підтверджено, що укладений 25.11.2013 року між Турківською районною спілкою споживчих товариств (Орендодавцем) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендарем) договір оренди № 30 об'єкта нерухомого майна загальною площею 30 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 терміном на три роки не був нотаріально посвідчений та відсутня його державна реєстрація, а тому він є неукладеним та таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків.

З огляду на викладене, вимоги позивача про зобов'язання повернути об'єкт нерухомого майна, який відповідачка займає без достатніх на це підстав, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення.

Судові витрати покласти на відповідача в порядку, передбаченому ст.49 ГПК України.

Керуючись ст..ст.3,4,4 1 ,4 2 ,4 3 ,4 4 ;4 5 ,4 6 ,12,32,33,34,35,36,43,49,82,83,84,85 ГПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1( АДРЕСА_2 , і.к. НОМЕР_1) звільнити частину приміщення першого поверху будівлі універмагу загальною площею 30,0 кв.м. , що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 та передати його по акту приймання-передачі Турківській районній спілці споживчих товариств ( 82500, Львівська область м.Турка, пл.. Ринок,27 код ЄДРПОУ 01759394).

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду .

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.04.2014 року.

Суддя Березяк Н.Є.