Постанова

від 08.04.2014 по справі 826/2702/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2014 року 16:51 № 826/2702/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Борисової Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Камчадал» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за участю представників:

від позивачаКомісаров К.Ю. (довіреність) від відповідачаКоваленко А.О. (довіреність) ВСТАНОВИВ:

До судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. звернулось Приватне підприємство «Камчадал» (надалі - Позивач/ПП «Камчадал») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 04.10.2013 р. №0000482204;

2. Судові витрати стягнути з Державного бюджету України.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 17.03.2014 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити із підстав, викладених в адміністративним позові, зокрема, зазначає про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України), Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) під час винесення 04.10.2013 р. податкового повідомлення-рішення №0000482204.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, зокрема, зазначає про правомірність винесення Відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мотивуючи тим, що Позивачем порушено норми ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано 11.04.2014 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Камчадал» зареєстроване Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 21.10.1992 р. (код ЄДРОПУ 13662493), з 26.12.1996 р. взято на податковий облік та станом на дату реєстрації перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Основними видами діяльності Позивача відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД №540197 є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах.

У період з 06.09.2013 р. по 12.09.2013 р. на підставі направлення №1475 від 05.09.2013 р. та наказу №523 від 04.09.2013 р. на проведення перевірки, виданих ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Камчадал» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків та зборів по взаємовідносинах з ПВКП «Камчадал-Плюс» за грудень 2012 р., за результатами якої був складений акт від 13.09.2013 р. №633/26-53-22-04-21/13662493 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Камчадал» (код ЄДРПОУ 13662493) з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків та зборів по взаємовідносинах з ПВКП «Камчадал-Плюс» (код ЄДРПОУ 25071892) за грудень 2012 р.» (надалі - Акт перевірки №633), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

ь п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення (р.19 декларації) на загальну суму 1 391 597,00 грн.

Поряд із цим, не погоджуючись із Актом перевірки №633 ПП «Камчадал» подало до Відповідача заперечення від 23.09.2013 р. №17/23/09/13, за результатом розгляду якого податковим органом була надана відповідь від 01.10.2013 р. №5915/10/26-53-22-04-11 про залишення висновків Акту перевірки №633 без змін.

Опісля, на підставі Акта перевірки №633 ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було винесене податкове повідомлення-рішення від 04.10.2013 р. (за формою «В4») №0000482204, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (надалі - ПДВ) у розмірі 1 391 597,00 грн.

Крім того, за результатами адміністративного оскарження прийнятого Відповідачем податкового повідомлення-рішення, рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 04.12.2013 р. №7190/10/26-15-10-06-01 «Про результати розгляду первинної скарги» та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 08.02.2014 р. №2447/6/99-99-10-01-15 «Про результати розгляду повторної скарги» було залишене без змін податкове повідомлення-рішення від 04.10.2013 р. №0000482204, а скарги Позивача - без задоволення.

Вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ПП «Камчадал» під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з Акту перевірки №633, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було встановлено, що ПП «Камчадал» за грудень 2012 р. задекларовано податкового кредиту по ПДВ на загальну суму 1 408 295,00 грн.

При цьому, у перевіряємий період Позивач мав господарські взаємовідносини з ПВКП «Камчадал-Плюс» відповідно до укладеного договору поставки №03/07 від 01.07.2011 р. (надалі - Договір №03/07), згідно якого ПВКП «Камчадал-Плюс» (Продавець) продає, а ПП «Камчадал» (Покупець) купує продукти харчування партіями у відповідності до кількості та цін, які вказані у накладній на кожну партію, що передається Продавцем Покупцю, і поставляється на умовах франко-склад Покупця.

На виконання умов укладеного Договору №03/07 Позивачем були надані видаткові накладні за грудень 2012 р. на загальну суму 8 349 579,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 391 596,50 грн.).

Поряд із цим, відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях та реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Так, за поставлений товар у перевіряємий період відповідно до укладеного Договору №03/07 контрагентом ПВКП «Камчадал-Плюс» була виписана Позивачу податкова накладна, суму ПДВ якої ПП «Камчадал» було включено до складу податкового кредиту у грудні 2012 р. розміром 1 391 596,50 грн.

Проте, за висновками Відповідача взаємовідносини між ПП «Камчадал» та ПВКП «Камчадал-Плюс» здійснювались всупереч вимогам чинного законодавства, відповідно, Позивачем завищено розмір податкового кредиту на загальну суму 1 391 597,00 грн. за грудень 2012 р., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 1 391 597,00 грн.

Водночас, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

В пп.«б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Водночас, в пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Поряд із цим, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Разом із тим, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. зазначено, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Водночас, суд звертає увагу, що ухвалою суду від 17.03.2014 р. витребовувались від Позивача документи по справі, які, на думку суду, є необхідними для встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції, зокрема: платіжні доручення та оригінали виписок з розрахункових рахунків позивача, завірених відповідними банківськими установами, що засвідчують факти сплати Позивачем вартості придбаних товарів; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей та витяги з журналу обліку виданих довіреностей; належні докази наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у ПП «Камчадал» тощо.

Так, на виконання вимог ухвали суду, представником Позивача були надані документи, які, на його думку, в повному обсязі посвідчують реальність господарських операцій між ПП «Камчадал» та ПВКП «Камчадал-Плюс», до яких, в свою чергу, суд відноситься критично з огляду на наступне.

Відповідно до п.4 укладеного Договору №03/07 Продавець забезпечує Покупця сертифікатами якості на весь товар і несе відповідальність за невідповідність якості товару до діючих на Україні стандартів.

На підтвердження виконання зазначеної вимоги Договору №03/07, Позивачем надано суду сертифікат відповідності серії ВВ №222377, виданий Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, який, в свою чергу, судом до уваги не приймається, оскільки термін його дії сплив 04.12.2010 р., від так, даний сертифікат не може посвідчувати якість придбаного ПП «Камчадал» товару у грудні 2012 р. При цьому, інших сертифікатів на придбаний у ПВКП «Камчадал-Плюс» товар надано не було.

Поряд із цим, згідно із п.1 Договору №03/07 товар поставляється на умовах франко-склад Покупця.

Водночас, суд звертає увагу, що зі змісту правил Інкотермс 2010 термін «Франко завод» (в даному випадку франко-склад) означає, що Продавець виконує своє зобов'язання по постачанню, коли він передає товар у розпорядження Покупця на своєму підприємстві (заводі, фабриці, складі і т.п.). Зокрема, він не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, наданий Покупцем, а також за митне очищення товару для ввезення, якщо не обумовлено інше, покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Таким чином, цей термін покладає на Продавця мінімальні обов'язки.

Разом із тим, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (надалі - Правила №363) визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

В п.3.8 р.3 Правил №363 передбачено, що заявка подається Перевізнику у строк, визначений Договором. За погодженням із Перевізником Замовник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки.

При цьому, в р.1 Правил №363 передбачено, що замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни.

Пунктом 8.25 Правил №363 передбачено, що час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

В п.11.1 р.11 Правил №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

В п.11.4 та п.11.5 р.11 Правил №363 визначено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

В п.11.6, п.11.7 та п.11.8 р.11 Правил №363 передбачено, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

В п.11.6 р.11 Правил №363 передбачено, що час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до п.8.25 і п.8.26 цих Правил, зокрема:

ь час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

ь вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Так, на підтвердження факту поставки придбаного у ПВКП «Камчадал-Плюс» товару Позивачем були надані товарно-транспортні накладні за грудень 2012 р. - січень 2013 р., з огляду на які судом встановлено ряд порушень Правил №363, зокрема: відсутність відмітки про фактичний час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження товару, відсутність розшифровки осіб, хто приймав товар у пункті розвантаження тощо.

Водночас, судом не приймаються до уваги пояснення представника Позивача про те, що товар приймався директором ПП «Камчадал», оскільки наявні в товарно-транспортних накладних підписи осіб без відповідного їх розшифрування, тому пересвідчитись у відповідних твердженнях представника суд не мав можливості.

Крім того, на підтвердження самовивозу придбаного товару Позивачем не надано ані договорів транспортування, ані договорів оренди транспортних засобів, ані документів на право власності автомобілів, що свідчить про відсутність реальності поставок придбаного у відповідного контрагента товару.

Поряд із цим, за твердженням представника ПП «Камчадал» транспортування товару здійснювалось на підставі укладеного договору про перевезення, який, в свою чергу, суду також надано не було. Разом із тим, не було надано пояснень щодо автопідприємства або перевізника (оскільки в графі «автопідприємство» відсутня будь-яка назва), яким здійснювалось транспортування придбаного Позивачем товару, проте, вказано водія експедитора гр. ОСОБА_4, яким товар приймався у пункті навантаження та перевозився до пункту вивантаження. Однак, будь-якої інформації щодо даного водія (зокрема, але не виключно: виписаних Позивачем довіреностей на право отримання товару або на право підпису таких накладних) судом отримано не було.

Водночас, в матеріалах справи відсутні обов'язкові заявки та замовлення Позивача перевізнику (водію експедитору), а також подорожні листи на підтвердження факту здійснення спірних перевезень придбаного у ПВКП «Камчадал-Плюс» товару.

Таким чином, суд критично ставиться до наданих ПП «Камчадал» товарно-транспортних накладних як на доказ підтвердження факту поставки придбаних товарів у ПВКП «Камчадал-Плюс», оскільки складені лише формально із рядом грубих порушень Правил №363, в свою чергу, документів на спростування вказаних висновків суду Позивачем не надано.

Поряд із цим, у п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

З огляду на товарно-транспортні накладні, пунктом розвантаження (склад Позивача відповідно до умов Договору №03/07) зазначено: м. Київ, вул. Здолбунівська, 7. Проте, жодних пояснень із їх документальним підтвердженням (договір оренди, договір права власності тощо) щодо фактичної наявності у Позивача складського приміщення за вказаною адресою судом не отримано.

Поряд із цим, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Таким чином, у зв'язку із відсутністю запитуваних судом у Позивача документів щодо наявності у ПП «Камчадал» матеріально-технічних ресурсів, до яких відносяться виробничі площі, матеріальні ресурси, засоби виробництва, суд був позбавлений можливості пересвідчитись у дійсності руху активів між учасниками відповідних операцій.

Крім того, на спростування зазначених вище висновків суду Позивачем також не було надано регістрів бухгалтерського обліку, документів з обліку доходів, витрат, оборотно-сальдових відомостей по рахунках та інших документів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, обчисленням та сплатою податкових зобов'язань. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази сплати Позивачем коштів за придбаний у ПВКП «Камчадал-Плюс» товар, такі як: платіжні доручення, банківські виписки тощо, які також не були надані при проведенні Відповідачем перевірки.

Разом із тим, суд приймає до уваги посилання представника Відповідача на те, що Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99 (надалі - Інструкція №99) передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Так, відповідно до п.2 Інструкції №99 бланки довіреностей (додаток 1) видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей (додаток 2), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною. Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей (п.6 Інструкції №99).

При цьому, Інструкція №99 поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Водночас, судом було встановлено, що також підтверджується представником Позивача, відсутність будь-яких виданих ПП «Камчадал» довіреностей на право отримання товару, на право підписання документів, а також відсутній журнал реєстрації виданих довіреностей.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Однак, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, не встановлено мету їх подальшого використання в своїй господарській діяльності, не надано жодних належних первинних документів, а також жодних пояснень щодо відсутності таких обов'язкових документів, які б посвідчували про факт здійснення відповідних господарських правовідносин між ПП «Камчадал» та ПВКП «Камчадал-Плюс».

В свою чергу, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд акцентує увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Поряд із зазначеним, судом приймається до уваги посилання представника Відповідача на отриманий в ході проведення перевірки акт ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 29.05.2013 р. №411/2230/25071892 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПВКП «Камчадал-Плюс» за період діяльності грудень 2012 р.», якими встановлено відсутність фізичних та технічний можливостей, відсутній штат працюючих осіб у підприємства, неможливість встановлення причетності службової особи до ведення фінансово-господарської діяльності, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, оскільки Позивачем не було надано всіх належних первинних документів на підтвердження факту реальності здійснення господарських взаємовідносин між ПП «Камчадал» та ПВКП «Камчадал-Плюс» за грудень 2012 р., які б надали суду можливість пересвідчитись про правомірність віднесення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту, суд погоджується із висновками податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту, що призвело до заниження задекларованого ПДВ на суму 1 391 597,00 грн., що підлягає сплаті до бюджету.

З огляду на викладене, оскільки наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, факти поставок оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним Договором №03/07 із ПВКП «Камчадал-Плюс» за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій наявністю господарської мети, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими ПК України у взаємозв'язку з положеннями Закону №996 пов'язують виникнення у ПП «Камчадал» права включення спірної суми ПДВ до складу податкового кредиту розміром 1 391 597,00 грн., що призвело до завищення р.19 «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» за грудень 2012 р. а тому, відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 03.09.2013 р. №0000083710.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частинами 1, 2 та 3 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір на користь Позивача не відшкодовується.

Водночас, згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Таким чином, оскільки сплачена ПП «Камчадал» сума судового збору становить 487,20 грн., відповідно, решта суми судового збору (4374,80 грн.) має бути стягнута з Позивача, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Камчадал» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Камчадал» (адреса: 02160, м. Київ, вул. Харківське шосе, 8, код ЄДРПОУ 13662493) решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: «Судовий збір за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи №826/2702/14».

Контроль за виконанням даного пункту покласти на Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України

Суддя Б. В. Санін