Ухвала

від 13.02.2014 по справі 7/192/08

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/40009/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011

у справі № 7/192/08

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3

до Новобузької міжрайонної державної податкової інспекції

Миколаївської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -

рішення

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Новобузької міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення року № 0000281702/0 від 06.02.2008.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 09.06.2008 позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000281702/0 від 06.02.2008.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 постанову господарського суду Миколаївської області від 09.06.2008 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.09.2007 та складено акт № 21-1702/НОМЕР_1 від 22.11.2007.

Перевіркою встановлено, що порушень Закону України „Про податок на додану вартість" у позивача по взаєморозрахунках з ПП „Сокіл" не встановлено.

Відповідач в запереченнях на позов зазначає, що на момент здійснення планової документальної перевірки, позивачем були надані оригінали первинних документів, в тому числі податкові накладні з печаткою та реквізитами ПП „Сокіл" на придбання сільгосппродукції, на підставі яких формувався податковий кредит у жовтні-грудні 2006 року, а надані позивачем під час планової перевірки податкові накладні не мали будь-яких недоліків та що порядок їх заповнення відповідав чинному законодавству.

Поставка сільгосппродукції здійснювалась безпосередньо власником підприємства „Сокіл" на склад у м. Новий Буг по місцю розташування позивача.

По факту постачання товару позивачем здійснювались розрахунки у готівковій формі, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів, які було видано ПП „Сокіл".

Під час виїзної планової документальної перевірки було досліджено рух грошових коштів на банківських рахунках позивача та що порушень виявлено не було, також баланс зернової продукції перевірявся, було отримано інформацію про рух сільгосппродукції від елеваторів та порушень не виявлено.

Відповідачем проведено позапланову документальну перевірку позивача з питання достовірності віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП „Сокіл" за жовтень - грудень 2006 року та складено акт № 1-17/НОМЕР_1 від 28.01.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 000028170210 від 06.02.2008, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1077215 грн.: основний платіж 718143 грн. штрафні (фінансові) санкції 352072 грн.

Перевіркою встановлено, що 30.11.2007 Новобузькою міжрайонною державною податковою інспекцією отримано довідку Братського відділення Єланецької міжрайонної державної податкової інспекції № 1830/7/23-00 від 29.11.2007 про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ПП „Сокол" з питань правових відносин з позивачем за жовтень - грудень 2006 року, в якій зазначено, що перевіркою повноти і своєчасності відображення в податковому обліку за період з 01.10.2006 по 30.12.2006 операцій по взаєморозрахунках ПП „Сокол" з позивачем не встановлено.

В порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" позивачем безпідставно включено до податкового кредиту в декларації по податку на додану вартість за жовтень 2006 року суму податку на додану вартість в розмірі 255698,41 грн.; в декларації по податку на додану вартість за листопад 2006 року - суму податку на додану вартість в розмірі 396733, 93 грн.; в декларації по податку на додану вартість за грудень 2006 року на суму податку на додану вартість в розмірі 65710,64 грн., не підтверджених податковими накладними ПП „Сокол".

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, фактичне виконання спірних контрактів підтверджується видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними.

Отже, з огляду на встановлений судом першої інстанції факт реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем товару, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правильним.

Таким чином, вирішальне значення має не те, які вимоги заявлено позивачем, а те, чи має місце в конкретному випадку предмет спору, тобто спірні правовідносини, права свободи та законні інтереси позивача в яких порушені.

За наявності предмету спору справа повинна розглядатися по суті, причому суд у разі необхідності може самостійно обрати спосіб захисту порушеного права і за наявності відповідних підстав вийти за межі позовних вимог.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 у справі № 7/192/08 задовольнити, судове рішення скасувати, а постанову господарського суду Миколаївської області від 09.06.2008 залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 у справі № 7/192/08 скасувати.

Постанову господарського суду Миколаївської області від 09.06.2008 у справі № 7/192/08 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко