Рішення

від 08.04.2014 по справі 910/2760/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2760/14 08.04.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомост"

до Підприємства об"єднання громадян "Укрпрофінвест"

Всеукраїнської професійної спілки працівників органів ДПС України

про стягнення 179740,03 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Івашков С. О. (дов. б/н від 10.03.2014 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 08.04.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екомост" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Підприємства об"єднання громадян "Укрпрофінвест" Всеукраїнської професійної спілки працівників органів ДПС України (далі за текстом - відповідач) про стягнення 179740,03 грн. за договором поставки № 03-01-01 від 03.01.2013 року, з яких 168 155,20 грн. основна сума боргу, 2 181,79 грн. 3% річних, 9 403,04 грн. пені, а також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/2760/14, розгляд справи призначено на 08.04.2014 року.

02.04.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано письмові пояснення у справі № 910/2760/14 з документами на виконання ухвали про порушення провадження у справі.

03.04.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 168 155, 20 грн. основної заборгованості, 3 809, 03 грн. 3 % річних, 13 712, 59 грн. пені та покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

В судове засідання 08.04.2014 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заява про збільшення позовних вимог подана позивачем 03.04.2014 року прийнята судом в порядку ст. 22 ГПК України, позовні вимоги в подальшому розглядаються судом з врахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду усні пояснення по суті позовних вимог, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та надані оригінали документів по справі для огляду в судовому засіданні.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № 03-01-01 від 03.01.2013 року, в частині оплати поставленого товару.

Відповідач відзиву на позовну заяви не надав, викладеного позивачем не спростував.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 04053, м. Київ, провул. Киянівський, 2.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2013 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 03-01-01 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар, що зазначений у специфікаціях, що є додатком до договору.

Відповідно до п.п. 3.3., 3.4. договору, здача-приймання товару здійснюється сторонами по кількості - відповідно до видаткових накладних на товар, постачальник вважається таким, що виконав свої обов'язки за цим договором після підписання видаткових накладних покупцем.

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що оплата за цим договором повинна проводитись на підставі рахунку за поставлений товар впродовж п'яти банківських днів з моменту постачання, якщо інший термін не вказаний в специфікації до цього договору.

Згідно п. 6.2. договору, за прострочення в оплаті продукції покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від вартості продукції, що поставляється за специфікацією, за кожен день прострочення оплати товару.

Строк дії договору встановлений сторонами до 31.12.2013 року (пункт 9.2. договору).

13.08.2013 року сторонами було підписано специфікацію № 9 від 13.08.2013 року по договору на поставку товару на суму 218000,00 грн. Цією ж датою виписано рахунок на оплату № 577 згідно договору на суму 218000,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 8006 від 13.08.2013 року позивач на виконання договору та специфікації № 9 до нього поставив відповідачу товар (тушки курки заморожені) на суму 218000,00 грн. Належним чином завірена копія зазначеної видаткової накладної наявна в матеріалах справи, оригінал накладної надавався позивачем для огляду судом в судовому засіданні.

13.08.2013 року між сторонами було підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого зобов'язання відповідача перед позивачем за договором було частково припинено на суму 39844, 80 грн., непогашена заборгованість відповідача перед позивачем складає 178155,20 грн. Крім того, відповідачем було частково оплачено заборгованість на суму 10000, 00 грн., що підтверджено матеріалами справи.

За твердженням позивача, свої зобов'язання по повній оплаті поставленого товару відповідач не виконав, в строк обумовлений договором заборгованість в розмірі 168 155, 20 грн. не сплатив, доказів іншого матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог з наступних підстав.

Договір поставки № 03-01-01 від 03.01.2013 року є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 218 000, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи. Поставлений товар оплачений відповідачем частково на суму 10 000, 00 грн., та на суму 39 844, 80 грн. зобов'язання було припинено, відповідно акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.08.2013 року, доказів іншого (зокрема повної оплати та/або повернення товару) в матеріали справи не надано. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент вирішення справи становить 168 155, 20 грн. (218 000, 00 - (39 844, 80 + 10 000, 00)).

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 168 155, 20 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 168 155, 20 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4.1. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 168 155, 20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня (ст. 3).

Як вже зазначалося, пунктом 6.2. договору сторонами передбачено нарахування постачальнику пені за прострочення в оплаті продукції розмірі облікової ставки НБУ що діяла у період, за який сплачується пеня від вартості продукції що поставляється за специфікацією, за кожний день прострочення оплати товару.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь 13 712, 59 грн. пені за період прострочки з 21.08.2013 року по 08.04.2014 року частково ґрунтуються на законі та договорі, доведені матеріалами справи, і відповідно підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідачем не вірно визначено період прострочення відповідача (з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України). За розрахунком суду період прострочення відповідача по оплаті поставленого товару складає з 21.08.2013 року по 21.02.2013 року, сума пені за розрахунком суду, що підлягає стягненню складає 10 884, 73 грн.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 3 809, 03 грн. за період з 21.08.2013 року до 21.02.104 року ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства об"єднання громадян "Укрпрофінвест" Всеукраїнської професійної спілки працівників державних органів доходів і зборів (04053, м. Київ, провул. Киянівський, б. 2; код ЄДРПОУ 34695447; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомост" (69005, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, б. 64, кв. 4; код ЄДРПОУ 35764060) 168 155 (сто шістдесят вісім тисяч сто п'ятдесят п'ять) грн. 20 коп. основної заборгованості, 10 884 (десять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 73 коп. пені, 3 809 (три тисячі вісімсот дев'ять) грн. 03 коп. 3 % річних та 3 656 (три тисячі шістсот п'ятдесят шість) грн. 97 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.04.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко