Постанова

від 14.04.2014 по справі 910/20465/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2014 р. Справа№ 910/20465/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача не з'явились

від відповідача не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Коровай»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 17.12.2013р. (суддя Бондаренко Г.П.)

у справі №910/20465/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«КХП «Айдар-Борошно»

(далі - ТОВ «КХП «Айдар-Борошно»)

до Публічного акціонерного товариства «Коровай»

(далі - ПАТ «Коровай»)

про стягнення 116 817,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2013р. у справі №910/20465/13 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Коровай» на користь ТОВ «КХП «Айдар-Борошно» 76 084,40 грн. основного боргу, 1 135,12 грн. 3% річних та 1 544,39 грн. судових витрат. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати повністю та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що місцевим судом при прийнятті рішення неповно оцінено докази та пояснення сторін, що призвело до порушення ст.83 ГПК України. За твердженнями апелянта сторони під час розгляду справи не заперечували факту існування контракту №40 від 10.04.2013р. (далі - Контракт), проте, частина видаткових накладних, які місцевий суд розцінив як доказ на підтвердження поставки товару відповідачу, не мають відношення до Контракту, оскільки поставка згідно цих накладних здійснювалася після закінчення дії Контракту. Крім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції не взяв до уваги відзиву на позовну заяву та безпідставно відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про продовження строку розгляду справи, чим порушив ст.4-3 ГПК України й відповідно позбавив відповідача права на встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування норм законодавства тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М. та призначено розгляд справи на 25.02.2014 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014р., в зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, змінено склад суду та визначено судову колегію в складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Коршун Н.М.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014р., від 11.03.2014р. та від 25.03.2014р. розгляд справи відкладався.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи їх повідомлено належним чином, про неявку та її причини апеляційний господарський суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали, а відтак, враховуючи вимоги ст.102 ГПК України, суд вважав за необхідне розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.

Так, ТОВ «КХП «Айдар-Борошно» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ «Коровай» про стягнення 116 817,02 грн. за Контрактом, з яких: 76 084,40 грн. - основний борг; 6 751,15 грн. - пеня; 1 429,40 грн. - 3% річних; 32 552,07 грн. - штраф. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом в частині оплати поставленого товару тощо.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, розглянувши подані матеріали, дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог, відтак позов задовольнив частково.

Так, частково задовольняючи позов місцевий суд посилався на те, що між сторонами по справі, на підставі ст.181 ГК України укладено договір щодо поставки товару у спрощений спосіб, без погодження строків оплати такої поставки. Місцевий суд вважав підтвердженою матеріалами справи основну заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення в сумі 81 026,30 грн., доказів сплати якої матеріали справи не містять. З огляду на те, що суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, з відповідача судом стягнено заявлену суму основного боргу в розмірі 76 084,40 грн. В задоволенні частини позовних вимог, зокрема, щодо стягнення пені та штрафу, суд відмовив посилаючись на те, що їх нарахування здійснюється за порушення договірних зобов'язань у тому разі, якщо це передбачено договором. Оскільки позивачем не доведено письмової домовленості забезпечення виконання зобов'язань неустойкою, вимоги про стягнення пені та штрафу не підлягають задоволенню тощо.

Як встановлено матеріалами справи, 10.04.2013р. між позивачем та відповідачем укладено Контракт, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар, конкретна кількість, асортимент, якість та ціна цього товару на підставі п.2.1. Контракту визначаються в специфікаціях.

Положеннями п.п.3.1., 3.2. Контракту встановлено, що позивач поставляє товар автомобільним транспортом на визначених в специфікаціях умовах, в них же обумовлюються: період, кількість товару, умови поставки, конкретні вантажоотримувачі та платники товару тощо.

Як встановлено судом першої інстанції, при укладенні Контракту сторонами підписано специфікацію №1, яка є додатком №2 до нього. Доказів на підтвердження існування будь-яких інших специфікацій до Контракту, узгоджених та підписаних сторонами, які би визначали встановлені п.п.2.1, 3.1, 3.2 Контракту умови, матеріали справи не містять.

Зобов'язанням на підставі ст.509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Відповідно до приписів ст.ст.174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається в формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин, для якого законом не встановлено обов'язкової письмової форми, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.2 ст.205 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 12.04.2013р. по 17.04.2013р. поставив відповідачу товар, який був прийнятий представниками відповідача на загальну суму 336 635,50 грн., що підтверджено видатковими накладними: №РН-000335 від 12.04.2013р. на суму 69 451,20 грн.; №РН-000337 від 12.04.2013р. на суму 82 147,00 грн.; №РН-000338 від 13.04.2013р. на суму 40 386,00 грн.; №РН-000341 від 16.04.2013р. на суму 4 941,90 грн.; №РН-000344 від 17.04.2013р. на суму 43 502,40 грн.; №РН-000346 від 17.04.2013р. на суму 95 207,00 грн.

За твердженнями позивача, відповідачем здійснено часткову оплату товару на суму 255 609,20 грн. Крім цього, факт придбання товару на суму 336 635,50 грн. відповідачем жодним чином не заперечувався, відтак він є доведеним та документально підтвердженим.

З огляду на те, що фактичну поставку товару підтверджено матеріалами справи, апеляційний господарський суд погоджується з позицією місцевого суду та вважає, що прийняття покупцем товару від продавця свідчить про укладення між ними договору поставки у спрощений спосіб.

За договором поставки (ч.1 ст.712 ЦК України) продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

Із надісланої позивачем відповідачу претензії №64 від 21.08.2013р. видно, що позивач вимагав від відповідача оплати поставленого товару, в тому числі за видатковими накладними, якими обґрунтовано його позовні вимоги у даній справі (належним чином засвідчена копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення із відміткою про отримання відповідальною особою відповідача міститься в матеріалах справи). Таким чином, вимогу з оплати фактично поставленого товару в порядку ст.530 ЦК України позивачем пред'явлено відповідачу.

Положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Оскільки факт наявного боргу відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджено й відповідачем не спростовано, місцевий суд за відсутності права суду виходити за межі заявлених позовних вимог, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача боргу в розмірі 76 084,40 грн.

Законними видаються й є висновки суду першої інстанції з приводу відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені та штрафу, оскільки правочин з забезпечення виконання зобов'язань на підставі ст.547 ЦК України вчиняється у письмовій формі, а позивачем не доведено письмової домовленості між сторонами стосовно забезпечення виконання зобов'язань неустойкою.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом ( ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Здійснивши перерахунок 3% річних, місцевий суд встановив, що 3% річних підлягають стягненню з відповідача в розмірі 1 135,12 грн. замість 1 429,40 грн., які просив стягнути позивач. Цей розрахунок здійснено правильно, відтак стягненню 3% річних з відповідача підлягає 1 135,12 грн.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не взято до уваги відзив на позовну заяву та йому безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про продовження строку розгляду справи, є необґрунтованим та безпідставним.

На підставі ст.28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З огляду на наведене, лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім в судовому засіданні через перебування його в терміновому відрядженні не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність в засіданні безпосередньо керівника юридичної особи чи іншої посадової особи підприємства тощо.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Коровай» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013р. у справі №910/20465/13 - без змін.

Матеріали справи №910/20465/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

Н.М. Коршун