Ухвала

від 08.04.2014 по справі 2а/2570/3566/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/3566/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

08 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року у справі за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Паритет-Агро» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2012 року Приватне виробничо-комерційне підприємство «Паритет-Агро» звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.10.2012 № 00003732320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 40 091,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 23.10.2012 № 00003732320.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 26.09.2012 по 02.10.2012 співробітниками Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби було проведено позапланову виїзну перевірку ПВКП «Паритет Агро» (код ЄДРПОУ 25572594) з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за лютий 2011 року з ТОВ «Монтаж-Демонтаж Проект» (код ЄДРПОУ 34721183) та ПП «Спецмегапостач-Д» (код ЄДРПОУ 36991020), за квітень 2011 року при проведенні господарських операцій з ТОВ «Діамат ЛТД» (код ЄДРПОУ 37288409), за липень 2011 року при проведенні господарських операцій з ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523).

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог ст. 185, ст. 188, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 40 091,65 грн., в т.ч. за лютий 2011 року в розмірі 9 042,00 грн., за квітень 2011 року в розмірі 6 133,00 грн., за липень 2011 року в розмірі 24 916,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 09.10.2012 № 1999/22/25572594 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2012 № 00003732320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 40 091,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що до основних видів діяльності ПВКП «Паритет Агро» належать: оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, вантажний автомобільний транспорт, транспортне оброблення вантажів, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

В лютому 2011 року та в квітні 2011 року ПВКП «Паритет Агро» мало господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Монтаж-Демонтаж Проект» (код ЄДРПОУ 34721183) та ПП «Спецмегапостач-Д» (код ЄДРПОУ 36991020), в квітні 2011 року - з ТОВ «Діамат ЛТД» (код ЄДРПОУ 37288409) та в липні 2011 року з ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523).

На підтвердження вищезазначених норм чинного законодавства та реальності вчинення господарських операцій, позивачем були надані по взаємовідносинам з ПП «Спецмегапостач-Д»: договір № 0301-02 від 03.01.2011, акти виконаних робіт № 2502-002 від 25.02.2011; № 2201-0001 від 22.02.2011; № 2502- 0003 від 25.02.2011; 1102-0002 від 11.02.2011; № 2702-0001 від 27.01.2011; № 0302-0001 від 03.02.2011; № 0702-0002 від 07.02.2011; № 0702-0003 від 07.02.2011; № 1102-0001 від 11.02.2011; податкові накладні № 16 від 03.02.2011; № 40 від 07.02.2011; № 41 від 07.02.2011; № 73 від 11.02.2011; № 74 від 11.02.2011; № 119 від 22.02.2011; № 140 від 25.02.2011; № 141 від 25.02.2011; № 145 від 27.02.2011, товарно-транспортні накладні № 1003453351 від 25.02.2011; № 1003438344 від 22.02.2011; № 1003447780 від 24.02.2011; № 1003402004 від 12.02.2011; № 1003458170 від 27.02.2011; № 1003372967 від 03.02.2011; № 1003385715 від 07.02.2011; № 1003381434 від 07.02.2011; № 1003402849 від 11.02.2011 (а.с.40-79 т.1);

по взаємовідносинам з ТОВ «Монтаж-Демонтаж Проект»: договір № 010311 від 15.02.2011; акт виконаних транспортно-експедиційних послуг № 973/2 від 15.02.2011, товарно-транспортні накладні; б/н від 09.02.2011, № 10/02 від 10.02.2011, № 11/02 від 11.02.2011; податкова накладна № 95 від 15.02.2011;

по взаємовідносинам з ТОВ «Діамат ЛТД»: договір № 10411 від 01.04.2011, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2 від 01.04.2011; № 3 від 01.04.2011; № 4 від 01.04.2011; податкові накладні № 2 від 01.04.2011; № 3 від 01.04.2011; № 4 від 01.04.2011, товарно-транспортні накладні № 1003528148 від 18.03.2011; № 1003539038 від 21.03.2011; № 1003545627 від 22.03.2011; № 1003551929 від 23.03.2011; № 1003563709 від 25.03.2011; № 1003581230 від 30.03.2011 (а.с.90-108 т.1);

по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал»: договір № 200411 від 20.04.2011, акти виконаних робіт № 250 від 01.07.2011; № 251 від 03.07.2011; № 545 від 02.07.2011; № 547 від 03.07.2011; № 332 від 04.07.2011; № 333 від 05.07.2011; № 549 від 05.07.2011; № 551 від 07.07.2011; № 553 від 08.07.2011; № 555 від 09.07.2011; № 557 від 10.07.2011; № 559 від 10.07.2011; № 561 від 11.07.2011; № 335 від 21.07.2011; № 339 від 15.07.2011; № 340 від 15.07.2011; № 341 від 16.07.2011; № 342 від 18.07.2011; № 343 від 19.07.2011; № 346 від 21.07.2011; № 347 від 23.07.2011; № 567 від 24.07.2011; № 568 від 24.07.2011; № 569 від 25.07.2011; № 571 від 27.07.2011; податкові накладні № 250 від 01.07.2011; № 251 від 03.07.2011; № 545 від 02.07.2011; № 547 від 03.07.2011; № 332 від 04.07.2011; № 333 від 05.07.2011; № 549 від 05.07.2011; № 551 від 07.07.2011; № 553 від 08.07.2011; № 555 від 09.07.2011; № 557 від 10.07.2011; № 559 від 10.07.2011; № 561 від 11.07.2011; № 335 від 21.07.2011; № 339 від 15.07.2011; № 340 від 15.07.2011; № 341 від 16.07.2011; № 342 від 18.07.2011; № 343 від 19.07.2011; № 346 від 21.07.2011; № 347 від 23.07.2011; № 567 від 24.07.2011; № 568 від 24.07.2011; № 569 від 25.07.2011; № 571 від 27.07.2011, товарно-транспортні накладні № 1003905491 від 17.06.2011; № 1003906434 від 16.06.2011; № 1300387089 від 18.06.2011; № 1003912081 від 18.06.2011; № 1004030486 від 15.07.2011; № 1004025503 від 14.07.2011; № 1004031688 від 15.07.2011; № 1004030488 від 15.07.2011; № 1003937232 від 19.07.2011; № 1004062002 від 21.07.2011; № 1003834443 від 30.05.2011; № 1003834432 від 30.05.2011; № 1003938123 від 23.06.2011; № 1003985877 від 05.07.2011; № 1003938123 від 23.06.2011; № 1003937234 від 23.06.2011; № 1003938138 від 23.06.2011; № 1004048307 від 21.07.2011; № 1004056440 від 22.07.2011; № 1004031688 від 15.07.2011; № 1003905491 від 17.06.2011; № 1003778456 від 17.05.2011; № 1004031141 від 15.07.2011; № 100386691 від 07.06.2011; № 1003778457 від 17.05.2011.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, на підтвердження виконання господарських зобов'язань з контрагентами ТОВ «Монтаж-Демонтаж Проект» (код ЄДРПОУ 34721183) та ПП «Спецмегапостач-Д» (код ЄДРПОУ 36991020), ТОВ «Діамат ЛТД» (код ЄДРПОУ 37288409) та ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523) позивачем до суду були надані копії податкових накладних, платіжних доручень, актів приймання наданих послуг, банківських виписок.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Так, на підставу нікчемності укладених позивачем правочинів відповідач посилається на акти Ленінської МДПІ у м. Луганську від 13.04.2011 № 511/16-36991020, від 30.08.2011 № 1614/16-34721183, акти Алчевської ОДПІ в Луганській області від 10.02.2012 № 323/236-37288409 та від 10.02.2012 № 328/236-36917523 в зв'язку з чим проведеними перевірками не встановлено реальності факту здійснення господарських операцій контрагентами позивача.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Колегією суддів встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагентів позивача було зареєстровано як юридичних осіб та платників податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Монтаж-Демонтаж Проект» (код ЄДРПОУ 34721183), ПП «Спецмегапостач-Д» (код ЄДРПОУ 36991020), ТОВ «Діамат ЛТД» (код ЄДРПОУ 37288409) та ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523), суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 23.10.2012 № 00003732320, яке слід визнати протиправним та скасувати.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 14.04.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.