Постанова

від 09.04.2014 по справі 821/1204/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2014 р. Справа № 821/1204/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О. судді - Домусчі С.Д. судді -Шеметенко Л.П. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 р. по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 20.12.2012р. № 004741702, яким позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 4702,0 грн. та за штрафними санкціями на 2351,17 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального права, просив її скасувати та прийняти нову , якою задовольнити позов.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України, але до судового засідання не з'явилися , а представники позивача надали відповідні заяви -тому суд відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню ,за наступних встановлених обставин:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що в період з 23.11.2012 р. по 29.11.2012 р. ,відповідно до наказу від 23.11.12 №1263, ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС, головним державним податковим ревізор-інспектором відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб, інспектором податкової служби І рангу Біріт Оленою Володимирівною проведена була документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1, по взаємовідносинам з ПП «Інтерметал-СП» ( код за ЄДРПОУ 36419500) за січень 2012 року.

Про проведення документальної позапланової невиїзної. перевірки ФОП ОСОБА_4 було проінформовано письмовим повідомленням від 23 листопада 2012 року №791/17-2 , яке надіслано поштою з повідомленням про вручення.

Перевірку проведено без присутності фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

За результатами перевірки було складено акт від 06.12.2012р. № 2848/17-2/НОМЕР_1 , яким було встановлено порушення ФОП ОСОБА_4:

- п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за січень 2012р. на суму 4702,35 грн.

- відсутність поставок товару ПП "Інтерметал-СП" позивачу у січні 2012р. на суму ПДВ 55680,52 грн., що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків. Отже, відповідно до ч.1, 5 ст. 203, ч.1,.2, ст. 215 ЦК України зроблено висновок, що зазначені правочини є нікчемними і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, також встановлено відсутність поставок ФОП ОСОБА_4 товару покупцю ПП "Молокозавод-Олком"

Висновки перевірки ґрунтуються на висновках акту ДПІ у м. Херсоні від 02.10.2012р. № 533/22-4/36419500 "Про неможливість підтвердження господарських відносин із контрагентами постачальниками ТОВ "фірма Радіус Інвест", ТОВ "Компанія Дельта Групп Інвест" та з контрагентами покупцями за січень 2012р. , яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні, та продажу товарів ПП "Інтерметал-СП" у січні 2012р. та зазначено, що звіркою суб'єкта господарювання документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із покупцями, в тому числі у січні 2012 року із ФОП ОСОБА_4 та встановлено ,що ПП "Інтерметал-СП" у перевірений період не мало основних фондів, складських приміщень, автотранспортних засобів, не підтверджено реальність проведення фінансово-господарської діяльності, розрахунків та обставин їх здійснення

Згідно п.п. 138.8.1. п.138.8 ст.138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Згідно п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

Згідно п.п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Згідно з пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п.2.15 та п.п.2.16 п.2 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином , будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що одним із контрагентів позивача у січні 2012 року було ПП "Інтерметал-СП" по відносинам з яким позивач сформував податковий кредит у сумі 62783,0 грн.

ФОП ОСОБА_4 уклав із ПП "Інтерметал-СП", договір від 02.01.2012р. № 201/12 на поставку молока.

ПП "Інтерметал-СП", здійснювало збір молочної сировини в Каховському районі Херсонської області у місцевого населення власним транспортом. Після збору молочної сировини, товар перевантажувався в транспорт, що належив покупцю ФОП ОСОБА_4 шляхом перекачки за допомогою електричних насосів з одного молоковоза до іншого, перевантаження відбувалось у сільській місцевості, про місце водії домовлялись самостійно. Після цього молочна сировина доставлялась на орендований позивачем об'єкт: за адресою смт. В. Лепетиха, вул. Димитрова, 50, де перевірялась якість сировини за відповідними показниками та завантажувалось в транспорт ПП "Молоказавод-ОЛКОМ" для перевезення.

Факт виконання угод та отримання товарів та подальшої реалізації продукції ПП "Молоказавод-ОЛКОМ" підтверджується первинними бухгалтерськими документами : договором на поставку молочної сировини, податковими та видатковими накладними за відповідні періоди ,ТТН ( у яким зазначено,у тому числі : що замовником є ФОП ОСОБА_4, вантажовідправник - ПП "Інтерметал-СП", адреси продавця і покупця, а у графі "відомості про вантаж" вказано найменування сировини - молочна), квитанціями до прибуткових касових ордерів, банківськими виписками про перерахування коштів на рахунки , операції відображено у бухгалтерському обліку.

Згідно п.1.1 Інструкцій про порядок заповнення спеціалізованої форми товарної накладної та перевезення молочної сировини ,затверджена Наказом Міністерства аграрної політики від 01.07.2002, № 176 Товарна накладна за формою N 1-ТН (МС) (далі - накладна) - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання молочної сировини господарством або молокоприймальним пунктом, що здійснили відпуск цієї сировини, а також оприходування її молокоприймальним пунктом або молокопереробним підприємством-одержувачем, для оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей у межах України.

Указана накладна оформлюється на кожну відвантажену партію сировини і для кожного вантажоодержувача окремо.

Таким чином, апеляційний суд вважає,що форма товарної накладної N 1-ТН (МС) про перевезення молочної сировини не повинна містити графи «місце навантаження товару», а назва сировини, яка перевозиться з господарства, молокоприймального пункту повинна вказуватися як молоко чи вершки.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 14.1.185 ст. 14 ПК України постачання послуг - операція, зокрема, з надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини є тільки передчасними припущеннями податкового органу, та не є свідченнями нікчемності правочину,

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судами 1-ої та апеляційної інстанцій було встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобов'язань контрагент був належним чином зареєстрованим та відносилися до платників податку на додану вартість.

Крім того, згідно п.9.8 ст.9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 „Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість ", затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України „Про податок на додану вартість ". Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Згідно п.1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №978 (далі - Положення №978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 ст.184 розділу V Податкового кодексу України.

А пунктом 2 розділу V Положення №978 встановлено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з реєстру платників ПДВ. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як термін « фіктивне підприємство»,застосований у акті перевірки , визначений Кримінальним Кодексом України ,як злочин , відповідальність за який встановлена ст.205 КК України та є створенням або придбанням суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона , а факт скоєння вказаного злочину в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду ,який набув законної сили , а ні актом перевірки податкового органу .

Таким чином, апеляційний суд вважає ,що виникнення права платника податку на податковий кредит та бюджетне відшкодування є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем та контрагентом , яке на момент укладання договорів та їх виконання було зареєстроване, не припинене та не виключене з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Крім того, у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, позивачем сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів , належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладені договори між позивачем та контрагентами до теперішнього ніким не оскаржений та не визнавався недійсними у судовому порядку, «товарність» операцій підтверджено довідками,податковими та видатковими накладними , які відображають зміст та обсяг товарів , їх кількість, вартість, підписані від імені юридичних осіб та завірені печаткою юридичних осіб, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, а також судовими рішеннями , яки набули законної сили.

Згідно з правовою позицією ,викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення: за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес»проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до п.56.21 ст.56ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду 1-ої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та вважає , що податкове повідомлення - рішення від 20.12.2012р. № 004741702, є протиправним, та підлягає скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку контрагента позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентом-продавцем із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентом договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні, а дії податкового органу щодо визнання в акті перевірки нікчемними правочинів є протиправними .

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 3. ч.1. ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), а якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Апеляційним судом встановлено , що позивачем ,у зв'язку зі сплатою судового збору за звернення із позовною заявою та подачу апеляційної скарги, понесені судові витрати у розмірі 135,9 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про необхідність скасувати постанову суду 1-ої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову

Керуючись ч.1 ст. 195,197, 198, 202, ч.2 ст. 205, ч.1 ст.207, ст. 210, ст.211, ст. 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити , а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 р. - скасувати.

Прийняти нову постанову :

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 -задоволльнити.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 20.12.2012р. № 004741702.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 135,9 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Кравець О.О.

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Шеметенко Л.П.