Рішення

від 15.04.2014 по справі 902/311/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 квітня 2014 р. Справа № 902/311/14

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Кучер Р.П. ,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом : прокурора Гайсинського району Вінницької області (23700, м. Гайсин, вул. Енгельса, 15, Вінницька область) в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (код ЄДРПОУ 20029342, 04112, м. Київ, вул. О.Теліги, 8), яке представляє Вінницьке відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (код ЄДРПОУ 13320947, 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 15-а, к. 501)

до : фермерського господарства "Ніко-Агро-Сад" (код ЄДРПОУ 32886991, 23700, с. Тарасівка, вул. Комарова, буд. 17, Гайсинський район, Вінницька область)

про стягнення заборгованості в сумі 22 825,76 грн.

представники сторін:

прокурор : Войцишена Г.В. - за посвідченням

від позивача : Яворська Л.А. - за довіреністю

від відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Прокурор Гайсинського району Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, яке представляє Вінницьке відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств 19.03.2014 року звернувся в господарський суд Вінницької області з позовом до фермерського господарства "Ніко-Агро-Сад" про стягнення заборгованості в сумі 22825,76 грн..

Ухвалою суду від 20.03.2014 року порушено провадження за вказаним позовом у справі № 902/311/14 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 01.04.2014 року.

28.03.2014 року від позивача супровідним листом № 53-02/43 від 27.03.2014 року надійшло письмове пояснення, в якому вказується, що нараховані пеня, інфляційні втрати та 3 % річних стягуються до Державного бюджету України, а не на користь Вінницького відділення, оскільки у відділенні фонду крім реєстраційних бюджетних рахунків інших рахунків немає.

Водночас, в зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів, ухвалою суду від 01.04.2014 року відкладено розгляд справи на 15.04.2014 року.

На визначену дату в судове засідання з'явився прокурор та представник позивача.

Відповідач правом участі свого представника в судовому засіданні не скористався. Факт направлення ухвали суду від 01.04.2014 року на юридичну адресу відповідача згідно витягу з ЄДРПОУ, а саме : 23700, с. Тарасівка, вул. Комарова, буд. 17, Гайсинський район, Вінницька область, підтверджується реєстром поштових відправлень суду № 356 від 02.04.2014 року та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень за штрихкодовим ідентифікатором : 2103623110592.

Згідно абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відсутність представника відповідача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

В ході розгляду справи по суті, прокурор та представник позивача, підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав та за обставин вказаних у позові.

Суд, заслухавши прокурора та представника позивача, вивчивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, з'ясував наступне.

29.09.2010 року між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств (Вінницьке відділення) та фермерським господарством "Ніко-Агро-Сад" укладено договір про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству № 15 на таких умовах.

Укрдержфонд (Вінницьке відділення) зобов'язується надати фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі фермерському господарству "Ніко-Агро-Сад" в сумі 21500 грн., а фермерське господарство зобов'язується використати її за цільовим призначенням і повернути фінансову підтримку (допомогу) у визначений даним договором строк (п. 1).

На підставі довідки, виданої конкурсною комісією та Порядку використання коштів державного бюджету для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1102 (із змінами та доповнення) фінансова підтримка (допомога) на поворотній основі надається для поновлення обігових коштів (п. 2).

Укрдержфонд зобов'язаний надати у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу зазначену в договорі суму фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі на поточний рахунок фермерського господарства, відкритий у банківській установі (п. п. 3.2, 3.2.1).

Фермерське господарство зобов'язане повернути кошти фінансової підтримки (допомоги) на поворотній Укрдержфонду (Вінницькому відділенню) згідно з встановленим графіком : до 01 грудня 2011 року в сумі 5 тис. грн.; до 01 грудня 2012 року в сумі 5 тис. грн.; до 01 грудня 2013 року в сумі 11 тис. 500 грн. (п.п. 3.4, 3.4.2).

Фінансова підтримка (допомога) надається фермерському господарству "Ніко-Агро-Сад" терміном до 01 грудня 2013 року (п. 4.1).

Фінансова підтримка (допомога) повертається фермерським господарством згідно з встановленим графіком (п. 3.4.2) (п. 4.2).

Цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін (п. 7.1).

Цей договір діє до повного повернення фермерським господарством коштів фінансової підтримки (допомоги) та повного виконання ним будь-яких інших грошових зобов'язань, передбачених цим договором (п. 7.2).

На виконання умов вказаного договору позивачем було перераховано відповідачу кошти у сумі 21 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 247 від 29.09.2010 року, яке проведено ГУДКУ у Вінницькій області 30.09.2010 року із призначенням платежу : надання кредиту (фінансова підтримка на поворотній основі) зг. ПКМУ № 1102 від 25.08.04 року та дог. № 15 від 29.09.10 року.

21.01.2014 року позивач звернувся до відповідача із претензією № 3 щодо сплати простроченої фінансової підтримки у сумі 21 500,00 грн., 957,40 грн. - пені, 117,50 грн. - інфляційних втрат та 538,31 грн. - 3 % річних згідно договору № 15 від 29.09.2010 року.

Направлення даної претензії підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення від 21.01.2014 року.

Відповіді на вказану претензію відповідачем не надано.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов таких висновків.

В силу п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини щодо надання фінансової підтримки за договором та її повернення.

Частиною 4 ст. 9 Закону України "Про фермерське господарство", визначено, що порядок використання коштів Державного бюджету України для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам, фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, та іншим фермерським господарствам установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 11 Закону України "Про фермерське господарство", кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі, а іншим фермерським господарствам підтримка надається тільки на поворотній основі, а також - спрямовуються на забезпечення гарантій, поруки при кредитуванні банками фермерських господарств.

Іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок Державного бюджету України і місцевих бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств, на поворотній основі строком до п'яти років на такі цілі: придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів , на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, будівництво та реконструкцію виробничих і невиробничих приміщень, у тому числі житлових, закладення багаторічних насаджень, розвиток кредитної та обслуговуючої кооперації, зрошення та меліорацію земель.

Згідно п. 2 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1102 від 25.08.2004 року (далі - Порядок, в редакції на день надання фінансової підтримки), фінансова підтримка надається новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після їх державної реєстрації, а в трудонедостатніх населених пунктах - п'ять років) та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, на безповоротній основі за бюджетною програмою "Фінансова підтримка фермерських господарств" і на конкурсних засадах на поворотній основі за бюджетною програмою "Надання кредитів фермерським господарствам". Іншим фермерським господарствам - лише на конкурсних засадах на поворотній основі за бюджетною програмою "Надання кредитів фермерським господарствам".

Відповідно до п. п. 12, 13 Порядку, фермерське господарство несе відповідальність згідно із законодавством за нецільове використання одержаних коштів та своєчасне і в повному обсязі повернення до державного бюджету коштів фінансової підтримки. Кошти фінансової підтримки, наданої фермерським господарствам на конкурсних засадах на поворотній основі, повертаються згідно з укладеними відповідно до цього Порядку договорами на відповідні рахунки Фонду і його регіональних відділень, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, і протягом двох робочих днів перераховуються до державного бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України вказує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Як встановлено судом, 29.09.2010 року між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств (Вінницьке відділення) та фермерським господарством "Ніко-Агро-Сад" було укладено договір про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству № 15, згідно якого позивачем надано відповідачу фінансову підтримку на поворотній основі у сумі 21 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 247 від 29.09.2010 року.

В свою чергу, відповідачем доказів щодо повного проведення розрахунків з позивачем згідно умов договору суду не надано.

Отже, позовна вимога про стягнення основного боргу в розмірі 21 500,00 грн., підлягає задоволенню у повному обсязі. Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами наявними у матеріалах справи.

Також, згідно позову та наданого письмового розрахунку заборгованості, прокурор просить стягнути з відповідача 409,59 грн. - пені за період з 02.12.2013 року по 11.03.2014 року, 289,50 грн. - інфляційних втрат за період з 01.12.2011 року по 28.02.2014 року та 626,67 грн. - 3% річних за період з 02.12.2011 року по 11.03.2014 року.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що 3 % річних не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Окрім того, якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Пунктами 5.1, 5.2 договору № 15 від 29.09.2010 року, сторони визначили, відповідно до чинного законодавства України у випадку прострочення терміну виконання зобов'язання по поверненню коштів фінансової підтримки (допомоги) Укрдержфонду (Вінницькому відділенню) фермерське господарство зобов'язане сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час простроченого платежу. За несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки (допомоги) фермерське господарство сплачує Укрдержфонду (Вінницькому відділенню) пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем проведено нарахування із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України. Обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов'язань встановлено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якого: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1); розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3).

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Суд, перевіривши наданий розрахунок заборгованості за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга : Закон", дійшов висновку, що нараховані суми коштів відповідають обставинам справи та наданим доказам.

З огляду на викладене, оскільки відповідач не повернув фінансову підтримку у повному обсязі у встановлений термін згідно умов договору № 15 від 29.09.2010 року, то він відповідно з вимогами цивільного та господарського кодексів є боржником, що прострочив, а тому наявні підстави для задоволення вимог про стягнення з нього на користь позивача 409,59 грн. - пені, 289,50 грн. - інфляційних втрат та 626,67 грн. - 3% річних.

Згідно ч. 3 ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до вказаних вище приписів законодавства.

Керуючись ст.ст. 4-2 - 4-4, 32 - 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фермерського господарства "Ніко-Агро-Сад" (код ЄДРПОУ 32886991, 23700, с. Тарасівка, вул. Комарова, буд. 17, Гайсинський район, Вінницька область) на користь Вінницького відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (код ЄДРПОУ 13320947, 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 15-а, к. 501) 21500,00 грн. - основного боргу (р/р 37111011000396, банк ГУДКУ у Вінницькій області, МФО 802015), 409,59 грн. - пені, 289,50 грн. - інфляційних втрат та 626,67 грн. - 3 % річних (держбюджет м. Вінниця 21081100, р/р 31111106700002, код 34701167 банк ГУДКСУ у Вінницькій області, МФО 802015).

3. Стягнути з фермерського господарства "Ніко-Агро-Сад" (код ЄДРПОУ 32886991, 23700, с. Тарасівка, вул. Комарова, буд. 17, Гайсинський район, Вінницька область) в доход Державного бюджету України 1 827,00 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Повне рішення складено 16 квітня 2014 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (23700, с. Тарасівка, вул. Комарова, буд. 17, Гайсинський район, Вінницька область)