Ухвала

від 31.03.2014 по справі 819/2688/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 року Справа № 1666/14/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.

судді Ліщинський А.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Дутка І.С.

за участю представників сторін:

позивача Максимович В.В.

відповідача Калиняк С.В.

треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу релігійної громади «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач Тернопільської області на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 819/2688/13-а за позовом релігійної громади «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач Тернопільської області до Тернопільської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - релігійна громада «Парафія Святого Отця Миколая міста Бучач Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви», Департамент культури, релігії та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спорі на стороні позивача - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_5 про визнання бездіяльності протиправною, та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Релігійна громада «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач Тернопільської області звернулась з адміністративним позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - релігійна громада «Парафія Святого Отця Миколая міста Бучач Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви», Департамент культури, релігії та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спорі на стороні позивача - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_5 про визнання неправомірною діяльність Тернопільської обласної державної адміністрації щодо прийняття рішення про реєстрацію змін до статуту релігійної громади «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач, скасування п.2 розпорядження Тернопільської обласної державної адміністрації від 29 травня 2013р. № 236-од «Про реєстрацію статуту «Парафії Святого Отця Миколая міста Бучач Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви» та зобов'язання відповідача зареєструвати зміни до статуту релігійної громади «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач, викладені в новій редакції статуту і поданій на реєстрацію згідно заяви від 26 вересня 2013р.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року позовну заяву релігійної громади «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач Тернопільської області залишено без розгляду з підстав п. 1 ч.1 ст. 155 КАС України ( позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності).

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції релігійна громада «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач Тернопільської області подала апеляційну скаргу. З посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить таку скасувати, та прийняти нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги. Просить таку задовольнити. В судовому засіданні представник позивача зазначила, що, релігійна громада у конфесійній приналежності повинна належати до Української православної церкви Київського патріархату у зв'язку із Помісними соборами цієї Церкви. Також пояснила, що Українська автокефальна православна церква утворена у 1995 році, а тому релігійна громада не може їй канонічно підпорядковуватись. У зв'язку з цим десятьма членами громади було подано до Тернопільської обласної державної адміністрації зміни до статуту щодо канонічного підпорядкування релігійної громади УПЦ-КП.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечує.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача підтримує вимоги апеляційної скарги, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а апеляційну скаргу задовольнити.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надали суду пояснення по суті поданої апеляційної скарги, просять в задоволені такої відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

06 червня 1991 року набрав чинності Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Відповідно до статті 1 Закону його завданнями є: гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями) (частини 1, 2 статті 7 Закону).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (частини 1, 2 статті 8 Закону).

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації (частини 1, 2, 3 статті 12 Закону).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення) (частина 1 статті 13 Закону).

Згідно рішення виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 25.08.1991 року № 212 зареєстровано статут релігійної громади «Парафія Святого Отця Миколая міста Бучач Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви» (у редакції розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 29 травня 2013 року № 236-од).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 25 серпня 1991 року була утворена релігійна громада «Бучацька парафія храму святого Отця Миколая Української Автокефальної Православної Церкви», ідентифікаційний код 22605070, керівник: Дручок Тарас Іванович, який являєтся настоятелем релігійної громади (а.с. 24).

Відомості про реорганізацію або ліквідацію вказаної релігійної громади у справі відсутні. Отже, в даному випадку реорганізація (поділ, злиття, приєднання) або ліквідація юридичної особи не відбулась.

Тернопільським окружним адміністративним судом встановлено, що до суду звернулась особа, яка не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, тобто не та особа, якій належить право вимоги, так як релігійною громадою «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач (апелянт) не надано підтверджуючих документів, що вона є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, що є обов'язковим для одержання права юридичної особи.

Згідно із часиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Частиною 1 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Як доведено матеріалами справи подані позивачем документи стосуються внесення змін саме до статуту релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви святого Миколая, а не до статуту релігійної громади позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Згідно із ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Як доведено матеріалами справи статут позивача - релігійна громада «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач Тернопільської області не був зареєстрований у встановленому законодавством порядку, то, відповідно, не було проведено державної реєстрації такої юридичної особи, отже позивач не був створений.

Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено, що апелянтом не враховано вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», не створено та не зареєстровано релігійну громаду «Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач у встановленому законом порядку, та не наділено останню цивільною правоздатністю і дієздатністю.

Враховуючи наведене колегія суддів зазначає, що Тернопільський окружний адміністративний суд вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятої ухвали про залишення позовної заяви без розгляду немає.

Керуючись ст. ст.160, 195,196, п.1 п.п.1 ст. 199, 200, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ухвалу релігійної громади Парафія Свято-Миколаївської церкви» Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Бучач, Тернопільської області залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 819/2688/13-а без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.