Ухвала

від 17.04.2014 по справі 255/10403/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 255/10403/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3052/2014

Єдиний унікальний номер 255/127/14

номер провадження 22ц-775/3052/14

категорія 52 Головуючий в першій інстанції Алтухова О.С.

Доповідач Янчук Т.О.

У Х В А Л А

іменем України

07 квітня 2014 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Дундар І.О.,

суддів: Мірута О.А., Янчук Т.О.

при секретарі Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 19 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу посилаючись на те, що наказом № 38/К від 01 жовтня 2008 року він був прийнятий на посаду інженера - електрика до ТОВ «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій», де працював майже п'ять років. Згідно з наказом № 23- К від 23 липня 2013 року за підписом голови правління ТОВ «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» Ковальова Л.С., його звільнено з посади інженера - електрика за прогули без поважних причин з 22 липня 2013 року, відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України. З зазначеним наказом позивач не згодний, оскільки факти викладені в зазначеному наказі не відповідають дійсності та не підтверджено будь - якими письмовими доказами, оскільки він 08 липня 2013 року подав заяву про надання чергової відпустки з 20 липня 2013 року по 4 серпня 2013 року, яка була задоволена, що підтверджується документально. Знаходячись у черговій відпустці з 20 липня 2013 року він за власним бажанням виходив на роботу для виконання службових обов'язків 22 липня 2013 року та 23 липня 2013 року . Після закінчення відпустки ,вийшовши на роботу 05 серпня 2013 року керівництво повідомило його про звільнення з роботи за прогули без поважних причин. 09 серпня 2013 року він був ознайомлений з наказом про звільнення за № 23-К від 23 липня 2013 року та отримав свою трудову книжку.

Просив суд поновити його на посаді інженера - електрика у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» , стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22 липня 2013 року по день поновлення на роботі.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 19 лютого 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано незаконним і скасовано наказ голови правління ТОВ «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» № 23 - к від 23.07.2013 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді інженера - електрика У ТОВ «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій». Стягнено з ТОВ Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 13 222 грн. 26 копійок. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» просить рішення суду скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач дійсно здійснив прогул 23.07.2013 року, оскільки на підприємстві відсутній наказ про його відпустку з 20.07.2013 року. Факт резолюції на заяві про відпустку в даному випадку пояснює лише попереднє узгодження дати відпустки та не може замінювати наказу, тому роботодавець отримавши повну інформацію безпосередньо від працівника про причину неявки на роботу, прийняв законне рішення про звільнення..

Позивач в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не

підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК.України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Судом установлено, що ОСОБА_2 з 01 жовтня2008 року до 23 липня 2013 року працював на посаді інженера-електрика в ТОВ «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій».

Наказом голови правління ТОВ ««Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» N 23-к від 23.07.2013 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за прогули з 23 липня 2013 року без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказ про звільнення видано після виходу позивача з відпустки, в якій він перебував з 20 липня 2013 року до 5 серпня 2013 року.

Відсутність ОСОБА_2 на роботі 23 липня 2013 року підтверджується:

- актами про відсутність на роботі, складеними головою правління , директором по фінансам та економіці, бухгалтером ТОВ «««Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» від 23.07.2013 року;

- табелем обліку робочого часу, з якого вбачається, що з 23 липня 2013 року ОСОБА_2- не працював.

Для визнання відсутності на робочому місці прогулом, крім установлення факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, слід з'ясувати поважність причини його відсутності.

Крім того, ст. 149 КЗпП України зобов'язує власника або уповноважений ним орган при обранні виду стягнення враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, та попередню роботу позивачки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно з п. 22 постанови Пленум Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пп. 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 1471, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Суд першої інстанції враховуючи ці роз'яснення і доводи ОСОБА_2 про те, що він прогулу без поважних причин не вчиняв, а перебував у відпустці, що ця відпустка була узгоджена з головою правління ( а.с.9) і що відсутність наказу на заяву про відпустку за резолюцією її керівника не може розцінюватися як прогул без поважних причин, правильно дійшов до висновку щодо поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт здійснення ОСОБА_2 прогулу недоведений, оскільки відсутні достовірні докази, які підтверджували би факт відсутності ОСОБА_2 без поважних причин, за заявою ОСОБА_2 погодженою з головою правління позивач з 20.07.2013 року по 04.08.2013 року перебував у відпустці, а тому звільнення є незаконним.

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, під час встановлення зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що з'ясувавши в достатньо повному обсязі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зазначені висновки не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ст.122 ЦПК.України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи апеляційним судом не встановлено.

.

Керуючись ст.ст.307 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький експериментальний завод алюмінієвих конструкцій» відхилити.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 19 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий : Судді :