Постанова

від 17.04.2014 по справі 905/9134/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.04.2014 справа №905/9134/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Марченко О.А., Радіонова О.О.,

за участю представників сторін: від позивача:Полякова О.М. довіреність від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо» в особі «Філії «Житомирський завод ізоляційних матеріалів» Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо», м. Житомир на рішення господарського судуДонецької області від 06.03.2014р. по справі№ 905/9134/13 (суддя: Мельниченко Ю.С.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Обіо», м. Київ в особі «Філії «Житомирський завод ізоляційних матеріалів» Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо», м. Житомир до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міспо-Дон ЛТД», м. Донецьк простягнення 29' 850,30грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Обіо» в особі «Філії «Житомирський завод ізоляційних матеріалів» Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо» (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міспо-Дон ЛТД» (далі - «Відповідач») 29' 850,30грн. У тому числі: 28' 000,00 грн. - основного боргу, 1'850,30 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.03.2014 року у справі № 905/9134/13 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що з умов укладеного сторонами договору, правовідношення, які між сторонами виникли, - це правовідношення підряду, що регулюються Главою 61 Цивільного кодексу («ЦК») України. Окрім того, на думку господарського суду, є підстави вважати спірну суму такою, що набута Відповідачем без достатніх правових підстав у розумінні приписів ст. 1212 ЦК України - відсутні.

Не погодившись з прийнятим рішенням Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясуванні та досліджені докази, та обстави справи, які мають значення для справи, а наслідком є невірно зроблені висновки.

Зокрема, скаржник стверджує, що місцевий господарський суд не вірно визначив правову природу відносинам, які виникли між сторонами; судом самостійно зроблено висновок, що договірні відносини між сторонами існують та підстав для повернення попередньо перерахованих коштів на час винесення рішення не має у розумінні ст.1212 Цивільного кодексу України.

Сторони були належним чином повідомленні про дату, час та місце слухання справи.

Позивач підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив не надіслав, поважність не явки не повідомив.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника відповідача.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права; а апеляційну скаргу - такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міспо-Дон ЛТД", як постачальником та Філією "Житомирський завод ізоляційних матеріалів" Товариства з обмеженою відповідальністю "Обіо", як покупцем, був укладений «Договір поставки» № 1706-1 від 17.06.2011р. (далі - «Договір»).

Предмет Договору встановлює, що Постачальник обов'язується виготовити та передати у власність (поставити) Покупцю сифон і предсіфоннік печі-вагранки (товар), виготовлений з креслень та технічних умов, наданих замовником, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах Договору товар відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною Договору та включає в себе асортимент та кількість товару (п.1.1 Договору).

Ціна Договору погоджена сторонами в п. 4.1 Договору складає 116' 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 19' 333,33 грн., що співпадає з даними специфікації до Договору.

Як встановлено п. 5.1 Договору, оплата товару здійснюється шляхом перерахування 50% передплати від загальної вартості Договору, в розмірі 58' 000,00грн., в т.ч. ПДВ 9' 666,67 грн., на розрахунковий рахунок виконавця протягом семи банківських днів з дня надання постачальником сертифікатів якості на метал, з якого буде здійснюватись виготовлення товару у відповідності до п.2.3 даного Договору; залишкові 50% у розмірі 58' 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 9' 666,67 грн., перераховуються на розрахунковий рахунок виконавця за фактом підписання акту приймання товару на склад покупця.

За п.3.2 Договору, строки поставки товару - впродовж 45-50 робочих днів з дня зарахування передоплати у розмірі 50% від суми Договору на розрахунковий рахунок Постачальника.

Строк дії Договору погоджено сторонами в п.11.3, згідно якого, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Позивач, на виконання прийнятих на себе зобов'язань, перерахував на розрахунковий рахунок Відповідача 58'000,00 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 3073 від 12.07.2011р. (а.с.15) та Відповідачем - не спростовано..

08.09.2011р., у зв'язку з не виконанням Відповідачем умов Договору, Позивач листом № 810/07 звернувся до Відповідача з вимогою щодо повернення перерахованої на рахунок відповідача суми передоплати у розмірі 58'000,00 грн.

З банківських виписок, які знаходяться в матеріалах справи, вбачається, що 19.09.2011р. та 27.09.2011р. відповідачем перераховано на розрахунковий рахунок позивача гроші на загальну суму 30' 000,00грн., з зазначенням «призначення платежу: повернення грошової суми згідно листа № 810/07 від 08.09.2011р.».

26.09.2011р. позивачем на адресу відповідача направлена претензія з вимогою повернення попередньої передоплати у розмірі 38' 000,00 грн. Втім, претензія Позивача була залишена Відповідачем без задоволення. Сума 38' 000,00 грн. Позивачу - не повернута, що стало підставою для звернення з відповідним позовом про стягнення, як цієї суми так і суми додатково нарахованих річних згідно приписів ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до норм діючого законодавства рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Однак, оскаржуване рішення господарського суду у даній справі вказаним вимогам відповідає не у повному обсязі. Так, зокрема, висновок місцевого господарського суду про те, що Договір за своєю правовою природою у повній мірі має бути віднесений до договорів підряду, не є достатньо обґрунтованим. Адже за аналізом його змісту (п.п.3.1, 3.2; 6.1, 61.1, 6.1.2.) договір слід віднести до договорів, який містить у собі, як елементи договору підряду так і поставки.

Згідно ст. 1 ГПК України до даного виду договору слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України, оскільки між сторонами склалися господарські правовідносини і договір - є господарським договором.

Стаття 179 Господарського кодексу («ГК») України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Донецький апеляційний господарський приходить до висновку, що спірні відносини регулюються главою 30 розділом 1 ГК України (ч.6 ст. 265 ГК України) і главою 54 розділом 1 ЦК України та главою 61 розділом 1 ЦК України.

Приписи статті 265 ГК України встановлюють, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи п.6 ст. 265 ГК України встановлюють, що реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини 1, 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Приписи ч.1 ст. 693 ЦК України зазначають, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частини 2,3 ст.693 ЦК України встановлює, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За таких умов судова колегія вважає вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача суми попередньої оплати у розмірі 28' 000,00 грн. цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення у цій частині - таким, що підлягає скасуванню.

Вимагаючи додатково стягнути з Відповідача 3% річних, Позивач у позовній заяві послався на ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка передбачає можливість додаткового стягнення з винної сторони річних у разі порушення нею грошового зобов'язання.

Втім, стягнення з постачальника на користь продавця, як у даному випадку, суми попередньої оплати, перерахованої за Договором, не може вважатися грошовим зобов'язанням (Постанови ВСУ від 15.10.2013р у справі № 5011-42/13539-2012 ), у зв'язку з чим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення річних є обґрунтованим. Рішення у цій частині є законним.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо» в особі «Філії «Житомирський завод ізоляційних матеріалів» Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо» - задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 06.03.2014року у справі № 905/9134/13 в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міспо-Дон ЛТД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо» в особі «Філії «Житомирський завод ізоляційних матеріалів» Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо» суми попередньої оплати 28' 000,00 грн. - скасувати. Прийняти у цій частині нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міспо-Дон ЛТД» (код ЄДРПОУ 34734797) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо» в особі «Філії «Житомирський завод ізоляційних матеріалів» Товариства з обмеженою відповідальністю «Обіо» (код ЄДРПОУ 36865884) суму попередньої оплати у розмірі 28' 000,00 грн., судовий збір за звернення з позовною заявою у розмірі 1827,00 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 913,50 грн..

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду, оформивши його згідно приписів Закону України «Про виконавче провадження».

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: О.А. Марченко О.О.Радіонова

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСДО; 1 - ДАГС