Рішення

від 16.04.2014 по справі 344/15113/13-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/15113/13-ц

Провадження № 2/344/679/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Озеро» в особі голови Чупахіна Юрія Юрійовича, про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні частиною домоволодіння,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Озеро» в особі голови Чупахіна Юрія Юрійовича, про визнання права власності на підвальне приміщення та усунення перешкод у їх користуванні, стягнення судових витрат.

У позовній заяві зазначено, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1, згідно договору найму 23.04.1984 року, подальшої приватизації та Свідоцтва на право власності на житло. Враховуючи те, що підвальні приміщення площею 12 м.кв. (перерахунок площі зроблено в 1997 році - 16.64 м.кв.) в Акті здачі і приймання квартири було зазначено, та позивачі фактично користувалися і користуються даним підвалом, просять визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, право власності на нежитлове підвальне приміщення площею 16,64 м.кв., що є у їх користуванні, як власників квартири АДРЕСА_1, зобов'язати відповідача не чинити перешкод у користуванні даним підвальним приміщенням, стягнути судові витрати.

Позивач 1 та її представник позов підтримали повністю, просили задовольнити, з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача голова ОСББ "Озеро" Чупахін Ю.Ю. позов не визнав та просив в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки між власниками квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 є спір, в подальшому в судові засідання 28.02.2014р., 03.04.2014р. та 11.04.2014 року не з'явився, належним чином повідомлений про розгляд справи, тому суд вважав за можливе завершити розгляд справи без участі відповідача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (1/3 та 2/3 частки відповідно), згідно проведеної приватизації державного житлового фонду та виданого Агенством по приватизації державногожитлового фонду Свідоцтва на право власності на житло 24.04.1997 року (а.с.6).

Підвальне приміщення площею 12 м.кв. було зазначено в Акті здачі і приймання квартири по договору найму житлового приміщення 23.04.1984 року (а.с.5), та позивачі фактично користувалися і користуються даним підвалом з часу найму житла, тобто з 1984 року, це підтверджено поясненнями сторони позивача, та не спростовано стороною відповідача. Перерахунок площі підвалу зроблено в 1997 році при виготовленні нового технічного паспорту - на площу 16.64 м.кв. (а.с.42-44).

Судом було встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_3 був 7-ми квартирним, а на час розгляду справи в суді - 5-ти квартирний. Так, на запит суду було отримано інформацію щодо приватизацію підвальних приміщень всіх власників квартир даного будинку (а.с.89, 86), з якої вбачається, що квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 були приватизовані одночасно з підвальними приміщеннями (УІ та ІІІ відповідно по технічному паспорті), по квартирах АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 щодо підвальних приміщень ОБТІ не володіє (однак з пояснення позивача встановлено, що в користуванні (чи власності, якщо в їх свідоцтвах на житло зазначено і підвал) власників цих квартир знаходиться підвальне приміщення У та ХУІ відповідно за тех.паспортом), квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (позивачів) приватизовані без підвальних приміщень. Отже, суду слід було встановити право на підвальні приміщення власників саме цих квартир, тобто позивачів і квартири АДРЕСА_2

Питання приватизації квартир врегульовано Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Так, згідно ст.2 даного Закону до об'єктів приватизації належать: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму. Як зазначено ч.2 ст..10 власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 є в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2004 від 02.03.2004, в якому вказується, що відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження, в тому числі подальший продаж своєї квартири з підвалом чи без підвалу.

За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення.

В рішенні Конституційного Суду України по справі N 1-2/2004 2 березня 2004 року зазначено, що згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон врегульовує також відносини, пов'язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об'єкти приватизації державного житлового фонду.

У відповідності до вищезазначеного, позивачі, як і інші власники квартир цього будинку, мали таке право приватизації на підвальне приміщення спільно з квартирою, при цьому підвальне приміщення було зазначене в їх договірних відносинах про найм житла (про що вже зазначено вище), безперервно користувалися даним підвальним приміщенням по час розгляду справи в суді, а всі інші власники квартир закріпили за собою таке право користування чи власності на підвали, визначивши безспірність такого користування протягом останніх 10-14 років.

При цьому, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 (без підвального приміщення) перейшла від попереднього власника ОСОБА_5 (здійснила приватизацію квартири державного житлового фонду без підвалу) до її спадкоємця ОСОБА_6 за Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, яке видано спадкоємцю 16.07.2004 року, який в свою чергу, відчужив дану квартиру (без підвального приміщення) за договором купівлі-продажу квартири від 15.02.2007 року ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом за №79-Д (а.с.78).

Власника квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_7 відповідач Чупахін Ю.Ю. просив допитати в якості свідка, заперечуючи саме з цих підстав позовні вимоги (спірне право на підвал на який просить визнати власність позивач в судовому порядку та новий власник який купив квартиру АДРЕСА_2), однак, сам свідок направив представника за довіреністю до суду для дачі пояснень, про те судом відмовлено в допиті такого свідка, який діє через довіреність. Сама ж свідок ОСОБА_7 направила суду письмове пояснення по даній цивільній справі (а.с.76), в якому зазначила, що вона придбала дану квартиру АДРЕСА_2, дозволила власникам квартири АДРЕСА_1, тобто позивачам, користуватися її підвальним приміщенням (без підтвердження виникнення такого права у неї). Такі пояснення не заслуговують на увагу суду, оскільки як встановлено вже судом, власником квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_7 стала тільки 15.02.2007 року, а підвальним приміщенням площею 16.64 м.кв. позивачі користувалися довший період ще до набуття ОСОБА_7 права на квартиру при чому без підвального приміщення.

Отже, суд приходить до висновку, що підвальні приміщення, які закріплені були за квартиронаймачами квартир будинку АДРЕСА_3 (а в подальшому деякі власники скористались правом приватизації підвальних приміщень), перебували у користуванні власників квартир, в тому числі квартири АДРЕСА_1 площею 16.64 м.кв., на які, за доводами відповідача претендує новий власник квартири АДРЕСА_2. Однак, після переходу за договірними відносинами куплі-продажу права власності на квартиру АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, придбання підвалу за договірними відносинами не відбувалось (в підтвердження цього ні відповідач, ні ОСОБА_7 не надали документи на купівлю такого), то доводи відповідача, що порушується право нового власника квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_7 за даними позовними вимогами, є безпідставними.

За вимогами ст..391, 392 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тому, вимоги позивачів щодо визнання такого права на підвал підлягають до задоволення.

Однак, що стосується вимоги позивачів про зобов'язання ОСББ «Озеро» в особі Чупахіна Ю.Ю. не чинити перешкоди у користуванні даним підвальним приміщенням, то суд вказує на те, що дані вимоги є не доведеними, оскільки підвальні приміщення використовуються всіма власниками квартир безспірно, окрім того, що появився (як випливає з пояснення відповідача) спір з новим власником квартири АДРЕСА_2, однак власник квартири АДРЕСА_2 не надав суду докази визнання за нею такого права власності на підвал в судовому порядку чи набуття такого права на підвал за договором. При цьому позивачі не довели суду, які саме перешкоди створює ОСББ у користуванні ними підвалом, тому ці вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання, оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення кожної особи до суду за захистом свого особистого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

На підставі наведеного, відповідно до ст..15, 16, 391, 392 ЦК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», керуючись ст.ст. 1, 3, 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителькою АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, та ОСОБА_3, жителем АДРЕСА_1 право власності на нежитлове підвальне приміщення площею 16,64 м.кв., що є у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як власників квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Озеро», м.Івано-Франківськ, вул. Мазепи, 106, кв.2, код 33644737, солідарно на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, та ОСОБА_3, жителя АДРЕСА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі - 466 грн. 70 коп.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 16 квітня 2014 року.

Суддя Польська М.В.