Постанова

від 07.04.2014 по справі 826/2648/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 квітня 2014 року 15:56 № 826/2648/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Скочок Т.О., суддів Гарника К.Ю., Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ліс Текнолоджі» доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області проскасування податкового повідомлення-рішення №0007252202 від 18.10.2013 року, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліс Текнолоджі» (надалі - позивач або ТОВ «Ліс Текнолоджі») з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач або Броварська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області) про визнання нечинним та скасування повністю податкового повідомлення-рішення Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області №0007252202 від 18.10.2013 року (з урахуванням уточнень до позовної заяви від 12.03.2014 року).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 18.03.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що ТОВ «Ліс Текнолоджі» не допустило жодного порушення податкового законодавства при включенні до податкового кредиту суми, яка виникла на підставі господарських операцій з його контрагентом - ТОВ «Техмакс».

У судове засідання 18.03.2014 року з'явився представник відповідача, який проти позову заперечував, підтримавши доводи, вкладені у письмових запереченнях проти позову, зазначивши, що під час перевірки позивача виявлено ознаки нереальності взаємовідносин між ТОВ «Ліс Текнолоджі» та ТОВ «Техмакс», чим не доведено формування витрат у межах господарської діяльності платника податку, в результаті чого завищено суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточних звітних періодів.

Належним чином повідомлений позивач у судове засідання не з'явився. При цьому, від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Суд у судовому засіданні 18.03.2014 року на підставі положень ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття позивача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ліс Текнолоджі» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Техмакс» за період з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року, про що складено відповідний акт від 01.10.2013 року №184/10-06-22-02/37721364 (надалі - акт перевірки).

У вищезазначеному акті перевірки вказано, що до Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області надійшов акт ДПІ у Києво-Святошинському районі з питань дотримання ТОВ «Техмакс» вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Оптіма-12» за період з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року від 12.07.2013 року №4/22-2/38274931, яким встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) ТОВ «Техмакс», а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування, та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

На підставі викладеного вище, Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області зроблено висновок, що взаємовідносини між ТОВ «Ліс Текнолоджі» та ТОВ «Техмакс», згідно ч.ч. 1 та 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, мають ознаки нереальності здійснення і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, у зв'язку з чим, невиїзною документальною перевіркою встановлено:

1. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого завищено суму податкового кредиту ТОВ «Ліс Текнолоджі» в розмірі 147 095,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточних звітних періодів на загальну суму 147 095,00 грн., у тому числі в грудні 2012 року в сумі 147 095,00 грн.;

2. п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 ПК України ТОВ «Ліс Текнолоджі» занижено податок на прибуток на загальну суму - 154 449,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2012 року на суму 154 449,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, ТОВ «Ліс Текнолоджі» подало заперечення на вищезазначений акт за вих.№181-ЮР від 04.10.2013 року, у відповідь на які Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області надано позивачу відповідь на заперечення від 15.10.2013 року №3297/10-06/22-02, в яких зазначено, що викладені у запереченні підстави для нарахування податкового кредиту та виникнення права на податковий кредит суб'єкта господарювання ТОВ «Ліс Текнолоджі» не може бути прийнято до уваги та сприйматися в якості аргументів його правомірності тому, що суперечить вимогам п. 198.6 ст. 198 ПК України. При цьому, Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області за результатами розгляду заперечення ТОВ «Ліс Текнолоджі» прийнято рішення переглянути висновки по акту перевірки та викласти їх в наступній редакції:

«Перевіркою встановлено порушення:

п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого завищено суму податкового кредиту ТОВ «Ліс Текнолоджі» в розмірі 147 095,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточних звітних періодів на загальну суму 147 095,00 грн., у т. ч. в грудні 2012 року в сумі 147 095,00 грн.».

За результатами викладеного вище, Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 18.10.2013 року №0007252202, яким ТОВ «Ліс Текнолоджі» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 220 643,00 грн. (за основним платежем + 147 095,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 73 548,00 грн.).

Надалі, позивачем було оскаржене вищезазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, в результаті якого скарга за вих.№187-ЮР від 21.10.2013 року та скарга за вих.№222-ЮР від 25.12.2013 року рішенням про розгляд скарги від 11.12.2013 року №1622/10/10-36-10-01-206/867 Головного управління Міндоходів у Київській області та рішенням про розгляд скарги від 21.02.2014 року №3512/6/99-99-10-01-15 Міністерства доходів і зборів України залишені без задоволення, а податкове повідомлення рішення від 18.10.2013 року №0007252202 - без змін.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.10.2013 року №0007252202 необґрунтованим, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, який набрав чинності 01.01.2011 року, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної (надалі - Порядок №1379).

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Техмакс».

Так, Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області зроблено висновок, що взаємовідносини між ТОВ «Ліс Текнолоджі» та ТОВ «Техмакс», згідно ч.ч. 1 та 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, мають ознаки нереальності здійснення і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Підставою для вищезазначеного висновку, як вбачається зі змісту акту перевірки, зокрема, став акт ДПІ у Києво-Святошинському районі з питань дотримання ТОВ «Техмакс» вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Оптіма-12» за період з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року від 12.07.2013 року №4/22-2/38274931, яким встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) ТОВ «Техмакс», а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування, та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Ліс Текнолоджі» та ТОВ «Техмакс» укладено договір поставки №4/09-П від 01.11.2012 року (надалі - договір №4/09-П від 01.11.2012 року), відповідно до умов якого постачальник (ТОВ «Техмакс») зобов'язується поставляти будівельні матеріали, а саме: металеву сітку, відбійники, ДПС, спецодяг, огороджувальні матеріали (надалі - товар), визначні в Специфікаціях до цього договору, у власність Покупцеві (ТОВ «Ліс Текнолоджі»), а Покупець зобов'язується приймати товар і сплачувати його вартість на умовах даного Договору. Умови про найменування, асортимент, кількість, комплектність, ціна товару та умови оплати вказується Сторонами в Специфікаціях та/або Додатках до даного Договору, що є його невід'ємною частиною. Товар повинен відповідати вимогам, вказаним в Специфікації та/або Додатках.

В якості додатку №3 до договору №4/09-П від 01.11.2012 року представниками сторін затверджено Специфікацію №3 на поставку товару, відповідно до якої погоджено поставку товару на загальну суму 882 569,46 грн., у тому числі ПДВ 147 094,91 грн.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з копії договору №4/09-П від 01.11.2012 року та додатку №3 до нього, наявних у матеріалах справи, останні містить підписи представників сторін та відбитки печаток.

На виконання вищезазначеного договору ТОВ «Техмакс» передало, а ТОВ «Ліс Текнолоджі» отримало товари, асортимент та кількість якого відповідає переліку наведеному у Специфікації №3 на поставку товару, на загальну суму 882 569,46 грн., у тому числі ПДВ 147 094,91 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної №РН-29121 від 29.12.2012 року.

На підставі викладеного вище, ТОВ «Техмакс» виписало на ім'я ТОВ «Ліс Текнолоджі» податкову накладну від 29.12.2012 року №70 на загальну суму 882 569,46 грн., у тому числі ПДВ 147 094,91 грн.

Також, на підтвердження фактичності вищезазначеної господарської операції у матеріалах справи міститься платіжні доручення, що підтверджують оплату товарів, придбаних на підставі договору №4/09-П від 01.11.2012 року.

Згідно п. 4.1 договору №4/09-П від 01.11.2012 року, Постачальник здійснює поставку обладнання на умовах DDP (Інкотермс у редакції 2010 року) до складу Покупця, розташованого за адресою: України, м. Київ, о-в Водників, рембаза флота ЗАТ «КССРЗ».

На підтвердження вищевикладеного, позивачем подано суду копію договору оренди №06\02\12 від 01.02.2012 року (разом з додатками), зі змісту якого вбачається, що ТОВ «Ліс Текнолоджі» отримало у тимчасове платне користування «Ангар металевий» загальною площею 360 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, о-в Водників, Голосіївський район, на ремонтній базі флоту ЗАТ «КССРЗ».

Крім того, відповідно до пояснень до позовної заяви, придбані позивачем у ТОВ «Техмакс» товари на момент проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення знаходилися на складі позивача.

За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88, наявні у матеріалах справи податкові накладні, що були виписані представником ТОВ «Техмакс» на адресу позивача, містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «Техмакс») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаного вище правочину, зокрема, того, що вказане товариство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ «Техмакс», відповідають встановленим ст. 201 ПК України вимогам.

Також, відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого товариства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Суд також критично оцінює твердження представника відповідача щодо порушення ТОВ «Ліс Текнолоджі» ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Також, суд зазначає, що з 01.01.2011 року набрала чинності ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої доводи податкового органу про недійсність правочину, що суперечить інтересам держави, повинні бути доведені рішенням суду, яке набрало законної сили.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду доказів щодо недійсності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Техмакс».

З приводу належного способу захисту порушеного права суд зазначає про наступне. Як вбачається з позовної заяви (з урахуванням уточнень до позовної заяви від 12.03.2014 року), позивач просить суд визнати нечинним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області №0007252202 від 18.10.2013 року. Колегія суддів, аналізуючи матеріали та фактичні обставини справи наголошує на тому, що деякі із встановлених Кодексом адміністративного судочинства України способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 року №1145/11/13-10, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Враховуючи усе викладене, суд, керуючись принципами справедливості та верховенства права, з урахуванням встановлених обставин та вищезазначених висновків суду, з метою достатнього та повного захисту прав позивача вважає за можливе в межах повноважень суду при вирішенні справи, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області від 18.10.2013 року №0007252202.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В свою чергу, Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області від 18.10.2013 року №0007252202.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліс Текнолоджі» (ідентифікаційний код: 37721364, адреса: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 26, корпус 87) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області (ідентифікаційний код: 38564761, адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 286) у розмірі 4 412,86 грн. (чотирьох тисяч чотирьохсот дванадцяти грн. 86 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.О. Скочок

Судді К.Ю. Гарник

Ю.Т. Шрамко