Рішення

від 03.04.2014 по справі 910/6171/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6171/13 03.04.14

за позовом Севастопольської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у місті Севастополі

до Севастопольської міської ради

треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,

1) ОСОБА_1

2) Головне управління Держкомзему у м. Севастополі

про визнання недійсними рішення Севастопольської міської ради № 9186 від 26.01.2010 р. та державного акту серії ЯИ № 094693 на право власності на земельну ділянку

Суддя (головуючий) Удалова О.Г.

Суддя Бондарчук В.В.

Суддя Дупляк О.М.

представник учасників процесу:

не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Севастопольська міжрайонна прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у місті Севастополі до Севастопольської міської ради про визнання недійсними рішення Севастопольської міської ради № 9186 від 26.01.2010 р. та державного акту серії ЯИ № 094693 на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Севастопольською міською радою, в порушення ст. 88 Водного кодексу України, рішенням № 9186 від 26.01.2010 р. передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, яка входить в межі 50-метрової прибережної захисної смуги Чорного моря.

Ухвалою суду від 03.04.2013 р. порушено провадження у справі № 910/6171/13, призначено її до розгляду на 25.04.2013 р. та залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1.

22.04.2013 р. через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відхилив позовні вимоги з огляду на те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі повного пакету документів та з додержанням норм чинного законодавства України.

У судовому засіданні представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Відповідач та третя особа своїх представників в судове засідання не направили. Суд відклав розгляд справи на 21.05.2013 р.

20.05.2013 р. через канцелярію суду представник прокуратури подав документи для приєднання до матеріалів справи.

У наступному судовому засіданні представники прокуратури та позивача надали пояснення по суті позову. Інші учасники процесу в засідання не з'явились.

Під час розгляду справи суд дійшов висновку щодо необхідності проведення судової експертизи для визначення факту знаходження спірної земельної ділянки в 50-метровій прибережній захисній смузі Чорного моря з огляду на наявність у матеріалах справи суперечливих доказів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.05.2013 р. провадження у справі № 910/6171/13 було зупинено та призначено проведення судової експертизи.

На адресу суду надійшли матеріали справи разом з листом директора Кримського науково-дослідного інституту судових експертизи про неможливість проведення експертного дослідження у зв'язку з відсутністю оплати останньої.

Ухвалою суду від 04.09.2013 р. було поновлено провадження у справі № 910/6171/13 та призначив розгляд справи на 27.09.2013 р.

У судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження строку вирішення спору на підставі ст. 69 ГПК України та підтримав позовні вимоги.

Ухвалою суду від 27.09.2013 р. клопотання прокурора про продовження строку вирішення спору судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.09.2013 р. провадження у справі № 910/6171/13 було зупинено та повторно призначено судову експертизу.

03.03.2014 р. через канцелярію суду з Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи № 910/6171/13 та повідомлення про неможливість надання висновку у зв'язку з відсутністю оплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Крім того, суд дійшов висновку призначити колегіальний розгляд справи № 910/6171/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. було поновлено провадження у справі № 910/6171/13 та призначено колегіальний розгляд у зв'язку з її складністю.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. було визначено склад колегії суддів: Удалова О.Г. (головуючий), Капцова Т.П., Чеберяк П.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. справу № 910/6171/13 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.04.2014 р.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 03.04.2014 р. у зв'язку з перебуванням суддів Капцової Т.П. та Чеберяка П.П. на лікарняному було визначено склад колегії суддів: Удалова О.Г. (головуючий), Бондарчук В.В., Дупляк О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2014 р. справу № 910/6171/13 було прийнято до провадження.

Представники учасників процесу у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали. Про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

У задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову судом відмовлено з огляду на те, що заявником не надано жодних доказів наявності фактичних обставин, з якими положення ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість застосування заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 03.04.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані прокуратурою та відповідачем документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив:

Рішенням Севастопольської міської ради № 9186 від 26.01.2010 р. "Про передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для індивідуального будівництва" затверджено проект землеустрою для відведення та встановлення меж та площі земельної ділянки в натурі (на місцевості), передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва, з віднесенням до категорії земель рекреаційного призначення.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 було видано державний акт серії ЯИ № 094693 про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану в АДРЕСА_1.

24.09.2008 р. між ОСОБА_1 та приватним підприємством "Севгеоліт" був укладений договір № 14/09/08 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку прокурора, рішення Севастопольської міської ради № 9186 від 26.01.2010 р. прийнято в порушення чинного законодавства України, тому вказане рішення та акт про право власності підлягають визнанню недійсними.

Зокрема, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка знаходиться в межі 50-метрової прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому не могла бути відчужена у власність.

Як зазначив прокурор, під час виготовлення приватним підприємством "Севгеоліт" пояснювальної записки до проекту відведення земельної ділянки внесено неправдиві відомості про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 не входить в межі прибережної захисної смуги.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Головного управління Держкомзему у м. Севастополі № 1682 від 23.12.2011 р. встановлено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, входить в межі 50-метрової прибережної захисної смуги Чорного моря. Крім того, актом перевірки зафіксовано, що в жодному з висновків, отриманих по проекту землеустрою, а саме Державного управління охорони навколишнього природного середовища у місті Севастополі, Севастопольської міської санепідстанції, відділу державної охорони культурної спадщини управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації, Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, Головного управління Держкомзему у місті Севастополі, не вказаний той факт, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться у водоохоронній зоні, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України.

Актом перевірки Державної інспекції сільського господарства у м. Севастополі № 98 від 10.09.2012 р. встановлено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, нормативна грошова оцінка 1 кв. м. якої складає 233,32 грн., входить в межі 50-метрової прибережної захисної смуги Чорного моря; площа земельної ділянки, яка знаходиться в водоохоронній зоні, складає 0,00763 га.

Враховуючи викладене, Севастопольський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері просив суд визнати недійсним рішення Севастопольської міської ради № 9186 від 26.01.2010 р. та визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 094693 на право власності на земельну ділянку.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішення) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Крім того, ч. 9 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Рішення № 9186 від 26.01.2010 р. "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва" було прийнято Севастопольською міською Радою на підставі матеріалів, наданих громадянкою ОСОБА_1 та наступних позитивних висновків органів виконавчої влади: висновку державної експертизи землевпорядної документації № 2595/09 від 12.05.2009 р.; висновку Головного управління Держкомзему № 222/09 від 30.03.2009 р. про погодження проекту землеустрою; пояснювальної записки розробника проекту землеустрою; висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі № 4527/31-06-1036 від 05.11.2008 р. про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в Гагарінському районі; висновку Севастопольської СЕС № 1533 від 09.10.2008 р.; наукового висновку відділу Державної служби охорони культурної спадщини № 10/1552 від 12.12.2008 р. на проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва; наукового висновку Національного заповідника "Херсонес Таврійський" № 1101/08 від 11.11.2008 р.; листа погодження охоронних зон інженерних комунікацій; викопіювання з Генерального плану міста Севастополя до 2025 р.

Як зазначено вище, у позовній заяві вказується, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 1682 від 23.12.2011 р. встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться в 50-метровій прибережній захисній смузі уздовж Чорного моря.

Крім того, позивач зазначає, що Генеральним планом міста Севастополя, затвердженим рішенням Севастопольської міської ради № 4114 від 13.12.2005 р., встановлено розмір прибережної смуги уздовж Чорного моря із спеціальним режимом, який в умовах реконструкції на забудованих територіях становить 50 метрів від урізу води.

У той же час, в матеріалах, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, а також у висновку державної експертизи землевпорядної документації Головного управління земельних ресурсів № 165/10 від 25.01.2010 р. не зазначено, що вказана земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі.

Крім того, відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто, Севастопольська міська рада, враховуючи висновок державної експертизи землевпорядної документації та інші позитивні висновки органів виконавчої влади, не могла прийняти інше рішення.

Таким чином, жодних обставин для відмови гр. ОСОБА_1 в наданні у власність земельної ділянки площею 0,1000 га по вул.Воєнних строітелей, 93 для індивідуального дачного будівництва у відповідача не було. Оскаржуване рішення Севастопольської міської Ради № 9186 від 26.01.2010 р. було прийнято з повним урахуванням вимог законодавства України.

Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нових земельних ділянок.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Севастопольська міська рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

Відповідно до п. 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. за № 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

В пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку щодо необхідності проведення судової експертизи для визначення факту перебування спірної земельної ділянки в 50-метрової прибережної захисної смуги Чорного моря.

Згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

З огляду на викладене, зважаючи на наявність у матеріалах справи суперечливих даних, оскільки для встановлення факту перебування спірної земельної ділянки в 50-метрової прибережної захисної смуги Чорного моря, потрібні спеціальні знання і в силу статей 32, 34 ГПК України, ці обставини можуть бути встановлені виключно шляхом проведення судової експертизи, тобто допустимим доказом у даному випадку є висновок судових експертів, суд двічі призначав у справі судову експертизу, проведення якої доручив Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Зважаючи на відсутність оплати, обов'язок по забезпеченню якої ухвалою суду від 21.05.2013 р. було покладено на позивача, а ухвалою суду від 27.09.2013 р. - на прокуратуру, експертні дослідження проведені не були.

Крім того, прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним державного акту серії ЯИ № 094693 про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану в АДРЕСА_1.

Відповідно до позиції, викладеної у п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 р. державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для визнання недійсним рішення, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні заявленої вимоги про визнання недійсним державного акту серії ЯИ № 094693 про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану в АДРЕСА_1.

Стосовно заявленого у позовній заяві клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд зазначає наступне.

Прохання Севастопольського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку пл. 0,100 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 та заборонити будь-яким особам вчиняти дії по відчуженню та передачі в користування зазначеної земельної ділянки, мотивовано тим, що відчуження спірної земельної ділянки може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у зв'язку з прокурор вважав за необхідне заборонити третій особі та іншим особам вчиняти будь-які дії відносно вказаної вище земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів забезпечення позову" №16 від 26.12.2011 р. (далі - Постанова), особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 Постанови).

Згідно з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в Інформаційному листі "Про деякі питання практики забезпечення позову" від 12.12.2006 р. № 01-8/2776, вирішуючи питання про забезпечення позову судом мають бути враховані наступні вимоги:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів:

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Прокурор будь-якого обґрунтування клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, документів, які підтверджують, що відчуження спірної земельної ділянки може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення, суду не надав.

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору сплачується у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача (по 1 147,00 грн. судового збору за кожну вимогу немайнового характеру).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Стягнути з Державної інспекції сільського господарства у місті Севастополі (99045, м. Севастополь, вул. Дм. Ульянова, 16, код 37975591) до Державного бюджету України 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. судового збору.

Повне рішення складено 11.04.2014 р.

Суддя (головуючий) О.Г. Удалова

Суддя В.В. Бондарчук

Суддя О.М. Дупляк