Постанова

від 16.04.2014 по справі 904/392/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року Справа № 904/392/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Полякова Б. М. суддів:Коваленка В. М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі) розглянувши матеріали касаційної скарги Арбітражного керуючого Левченка М.В. на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року у справі№ 904/392/13-г за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСМ Інвестмент" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рітмекс" пробанкрутство За участю представників: від арбітражного керуючого Левченка М.В. - Шиман Є.О.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2013 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс підприємства банкрута та припинено провадження у справі № 904/392/13-г про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітмекс".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року ухвалу Дніпропетровської області від 26.11.2013 року у справі № 904/392/13-г скасовано та припинено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітмекс".

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Арбітражний керуючий Левченко М.В. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на не вірне застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст. 52 Закону у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 2 ГПК України та ч.2 ст. 6 Закону господарський суд порушує справу про банкрутство за письмовою заявою кредитора чи боржника.

Законом встановлено різні підстави порушення провадження у справі про банкрутство залежно від того, хто саме (кредитор чи боржник) звертається до господарського суду з відповідною заявою.

За заявою кредитора (кредиторів) справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності підстав, передбачених у ч. 3 ст. 6 Закону.

Згідно частини 3 статті 6 (надалі Закон) справа про банкрутство порушується, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до 1 ст. 52 Закону про банкрутство, згідно з якою заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань боржником.

Отже, за змістом ч.3 ст.6 та ч. ч. 1, 8 ст. 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

16.01.2013 року на підставі ст. 52 Закону про банкрутство господарським судом порушено провадження у справі № 904/392/13-г про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітмекс".

21.02.2013 року господарським судом задоволено клопотання ініціюючого кредитора та перейшов на загальну судову процедуру, введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено арбітражного керуючого Левченка М. В. розпорядником майна боржника.

Рішення було мотивоване тим, що керівні органи прийняли вирішили клопотати перед судом, щодо зміни процедури банкрутство боржника та переходу на загальну процедуру. Однак як зазначено судом апеляційної інстанції в клопотанні не зазначено про виявлення майна боржника.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рітмекс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Левченка М. В.

Відповідно до статті 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиного державного реєстру, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що, відповідно до вимог ст. 34 ГПК України, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

Однак як вбачається з матеріалів справи, а саме до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, докази які б свідчили про наявність реєстраційного запису в ЄДР про відсутність боржника за юридичною адресою, не додано. Також кредитором не виконано вимоги суд та не надано довідку з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Отже висновки суду першої інстанції про відсутність юридичної особи боржника за її місцезнаходженням є такими, що прийняті без урахування всіх доказів та обставин справи.

Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору), як це передбачено п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство".

Враховуючи вищезазначене а також те, що заявником не було надано переконливих доказів, які б підтверджували необхідні факти для застосування до боржника процедури банкрутства передбаченої ст. 52 Закону, а саме доказів відсутність боржника за місцезнаходженням та його неплатоспроможності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, передчасно дійшов висновку про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу банкрута та ліквідацію юридичної особи - боржника.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування вказаної постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 -111 11 , 111 13 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Арбітражного керуючого Левченка М. В. у справі № 904/392/13-г залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року у справі № 904/392/13-г залишити без змін.

Головуючий Б. М. Поляков

Судді В. М. Коваленко

О. Є. Короткевич