Постанова

від 14.04.2014 по справі 910/1426/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року Справа № 910/1426/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Косинської О.М., дов. № 7/26-35/2712105 від 27.12.2013 року;

Відповідача: Омельченко Д.В., дов. № б/н від 10.12.2013 року;

розглянувши касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2014 року

у справі № 910/1426/14 господарського суду міста Києва

за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві

до товариства з обмеженою відповідальністю "Крок-Авто"

про приведення нежитлового приміщення до попереднього стану

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Крок-Авто", просила зобов'язати відповідача привести нежитлові приміщення на вул. Ревуцького, 1-А у Дарницькому районі м. Києва до попереднього стану шляхом перебудови відповідно до технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення), виготовленого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна станом на 16.06.2008 року (а.с. 3-10 матеріалів оскарження).

Одночасно Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення з № 1 по № 20 загальною площею 1 852,0 кв. м, що розташовані по вул. Ревуцького, 1-А у Дарницькому районі м. Києва відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 010330 на 26.06.2008 року (а.с. 11-12 матеріалів оскарження).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року (суддя Бойко Р.В.) заяву Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено (а.с. 13-15 матеріалів оскарження).

Судовий акт мотивовано правомірністю вимог позивача у частині забезпечення позову та відповідності вжитих заходів предмету позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2014 року (головуючий Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року скасовано, у задоволенні заяви Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено (а.с. 48-52 матеріалів оскарження).

Оскаржений судовий акт мотивовано недоведеністю наявності підстав для задоволення вищевказаної заяви.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просила постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2014 року скасувати, ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року залишити в силі (а.с. 57-60 матеріалів оскарження).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.04.2014 року касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.04.2014 року (а.с. 55-56 матеріалів оскарження).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/140 від 10.04.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

У запереченнях на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Крок-Авто" вважає оскаржений судовий акт таким, що прийнятий з дотриманням вимог процесуального права.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п. п. 1, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК України).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що можливість реального виконання рішення суду про зобов'язання особи здійснити перебудову самочинного будівництва у випадку задоволення позову обумовлена перебуванням такого об'єкту будівництва у власності зобов'язаної за рішенням суду особи.

Місцевим господарським судом встановлено, що невиконання відповідачем приписів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві щодо заборони експлуатації відповідного об'єкта, що підтверджується актами перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 23.12.2013 року, від 15.01.2014 року фотофіксацією, визнання права власності на відповідні нежитлові приміщення згідно рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2008 року у справі № 30/228 свідчить про можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду щодо перебудови такого майна шляхом його відчуження.

Враховуючи те, що вжиття наведених позивачем заходів до забезпечення позову запобігатиме відчуженню таких приміщень на користь третіх осіб та, як наслідок, забезпечить можливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення заяви Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Скасовуючи прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція дійшла висновку, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачеві, унеможливить виконання раніше винесених позивачем приписів по усуненню виявлених порушень, оскільки після накладення арешту відповідач не має права виконувати припис позивача.

Також апеляційна інстанція дійшла висновку, що накладення арешту на майно не співвідноситься із заявленими позовними вимогами, зокрема, через те, що таке обтяження унеможливить приведення правовстановлюючих документів, на відсутність яких вказує позивач у своєму позові, у відповідність з вимогами чинного законодавства.

Вищевикладене стало підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового про відмову у задоволенні заяви Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про вжиття заходів до забезпечення позову.

Проте, висновки апеляційної інстанції є хибними, оскільки саме невиконання приписів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві у встановлений у них строк стало підставою для звернення з відповідним позовом.

Крім того, як встановлено місцевим господарським судом, станом на час винесення ухвали першою інстанцією відповідачем не вчинено жодних дій щодо виконання вищезгаданих приписів.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити ухвалу місцевого господарського суду в силі, яким повно та всебічно встановлені та досліджені обставини справи і правильно застосовані норми процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З врахуванням вищезазначеного судовий збір у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. за розгляд касаційної скарги повинен бути відшкодований товариством з обмеженою відповідальністю "Крок-Авто".

За таких обставин, керуючись ст. ст. 49, 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2014 року у справі № 910/1426/14 скасувати.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року у справі № 910/1426/14 залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Крок-Авто" (місцезнаходження: 02091, м. Київ, вул. Ревуцького, 5; код ЄДРПОУ 21660692) в дохід Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков