Ухвала

від 25.03.2014 по справі 11/227

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2014 року м. Київ К-13854/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.12.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2010 у справі № 11/227 (№ 22-а-4476/09)

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва,

до Головного управління державного казначейства України у м. Києві

про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Громадянин ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва та Головного управління державного казначейства України у м. Києві (з урахуванням уточнень позовних вимог) про зобов'язання перерахувати суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню внаслідок застосування права на податковий кредит в розмірі 11 737,20 грн. та сплатити штраф за несвоєчасну виплату суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб в розмірі 11 737,20 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково, зобов'язано Державну податкову інспекцію повернути позивачу суму надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб в розмірі 11 242,31 грн. та сплатити штраф у розмірі 11 242,31 грн.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зазначає, що фінансовий кредит на придбання (будівництво) житла, одержаний у банківській установі у іноземній валюті не може розглядатися як іпотечний кредит, за яким згідно із Законом України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон № 889-IV) передбачено право платника податку на податковий кредит.

У поданих запереченнях на скаргу позивач, повністю підтримавши судові рішення першої та апеляційної інстанції, просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач подав до податкового органу податкову декларацію про доходи за 2007 рік, в якій задекларував оподатковуваний дохід, обчислений з врахуванням податкового кредиту, до якого включив частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплаченої протягом звітного податкового року, у сумі 78 247,99 грн., документи, що підтверджують суму податкового кредиту, та розрахунок податку, що підлягає поверненню.

Листом від 23.04.2008 Державна податкова інспекція повідомила позивача про відсутність права на включення до податкового кредиту частини суми відсотків за іпотечним кредитом, оскільки фінансовий кредит на придбання (будівництво) житла було одержано в іноземній валюті, а отже такий кредит не може розглядатися як іпотечний.

Суть спірних правовідносин у цій справі полягає у правомірності включення фізичною особою до складу податкового кредиту суми процентів за іпотечним житловим кредитом, який одержав та повертає в іноземній валюті.

Так, відповідно до п. 1.16. Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (втратив чинність з 01.01.2011), (далі - Закон № 889-IV) податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Пункт 1.5 ст. 1 Закону № 889-IV визначає іпотечний житловий кредит як фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.

Підпунктом 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначені ознаки фінансового кредиту серед яких, кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем фактично отримано іпотечний кредит на придбання квартири, що підтверджується наявністю Кредитного договору від 05.12.2006 №557/ПВ-06 та Іпотечним договором від 05.12.2006 № 557/ФКВ-06.

Згідно з пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 889-IV платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплаченої платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними ст. 10 цього Закону.

А відповідно до п. 10.1 ст. 10 зазначеного Закону платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

З аналізу вказаних норм не вбачається обмеження права платника податків на включення до складу податкового кредиту частини суми процентів за іпотечним жилим кредитом, наданим позичальнику лише в національній валюті, а отже платник має право на податковий кредит за іпотечним жилим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах.

Правильність зазначеної позиції підтверджує і чинна з 24.11.2009 редакція п. 10.1 ст. 10 Закону № 889-IV, згідно з яким платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про правомірність заявленої вимоги про повернення позивачу суми надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб в розмірі 11 242,31 грн. та стягнення на користь позивача штрафу у сумі 11 242,31 грн., враховуючи п. 20.4 ст. 20 Закону № 889-IV, яким передбачено відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.12.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2010 у справі № 11/227 (№ 22-а-4476/09) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К.Голубєва

А.О. Рибченко