Рішення

від 15.04.2014 по справі 328/40/14-ц

ТОКМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

328/40/14-ц

15.04.2014

2/328/57/14

РІШЕННЯ

Іменем України

15 квітня 2014 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Петренко Л.В., при секретарі Фещенко Д.А.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: представника відділу Держкомзему у Токмацькому районі Ткаченко Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Токмак цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: відділу Держкомзему у Токмацькому районі про визнання недійним договору оренди землі, додаткової угоди та повернення земельної ділянки,

встановив:

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: відділу Держкомзему у Токмацькому районі, в якому просив визнати договір оренди землі від 10.08.2007 року, укладений між ним та ОСОБА_6, що зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» ДЗК» від 21.01.2009 року за № 040928000010, недійсним та визнати недійсною, з моменту вчинення, державну реєстрацію договору землі від 10.08.2007 року, укладений між ним та ОСОБА_6, що зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» ДЗК» від 21.01.2009 року за № 040928000010, зобов'язати ОСОБА_6 повернути йому земельну ділянку загальною площею 4,47 га., яка розташована на території Коханівської сільської ради Токмацького району Запорізької області, що належить йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії II - ЗП № 013681 від 20.12.2000 року, у належному стані та стягнути з ОСОБА_6 понесені ним судові витрати.

В обґрунтування позовним вимог зазначає, що йому належить на праві власності земельна ділянка, площею 4,47 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Коханівської сільської ради Токмацького району Запорізької області.

10.08.2007 року, він уклав договір оренди землі з ОСОБА_6, який зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» від 21.01.2009року за № 040928000010.

Після підписання договору оренди землі, його екземпляр договору йому наданий не був, орендар мотивувала це тим, що надасть його після державної реєстрації. Він неодноразово звертався до ОСОБА_6 з метою отримання свого примірника договору, але орендар повідомляла, що державна реєстрація договору ще не відбулася. В 2009 році, після неодноразових звернень до ОСОБА_6, стосовно отримання свого примірника договору, орендар надала йому копію, що вважає порушенням законодавства, оскільки один (з трьох) примірник оригіналу договору оренди землі повинен знаходитися у орендодавця.

Нещодавно вивчивши уважно умови договору, встановив, що в порушення ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», у договорі оренди землі, істотна умова договору, а саме: «умови передачі у заставу та до статутного права оренди земельної ділянки».

Він звернувся до орендаря та повідомив, що буде визнавати договір оренди землі недійсним, з вищезазначених підстав, але вона заперечила повідомивши, що вказана істотна умова в договорі є.

Не погодившись з ОСОБА_6, він звернувся до Відділу Держземагенства у Токмацькому районі, з проханням зробити йому копію із примірника договору, який знаходився у них, для того, щоб звіритися з копією примірника договору оренди, яка знаходилася в нього.

Звіривши вказані копії примірників договору оренди землі, він виявив, що на примірнику Держземагенства від руки дописаний п. 30.1. наступного змісту: «Сторони протягом строку дії Договору не передають у заставу та не вносять до статутного фонду - юридичної особи право оренди земельної ділянки, яке є об'єктом оренди».

Ким вказаний пункт договору був внесений в договір оренди землі протизаконним способом, йому не відомо, адже на момент його підписання рукописний текст, окрім пунктів де він передбачений самою формою, був відсутній.

Вважає, що рукописний текс з'явився в договорі після того, як він повідомив орендаря, що має на меті визнати договір недійсним.

Наявність в договорі оренди землі п. 30.1, вписаного від руки, не дає підстави зважати, що в договорі присутня вищевказана обов'язкова умова, оскільки, умовами договору не встановлено такого способу доповнень в договір. Пунктом 36 договору передбачено: «Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін».

Отже, така істотна умова, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, в спірному договорі відсутня.

Окрім того, відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотною умовою оренди землі, є також «умови збереження стану об'єкта оренди».

В п. 17 спірного договору вказано, що умови збереження стану об'єкта оренди відсутні (слово відсутні написано від руки), потім слово «відсутні» закреслено, а знизу рукописним текстом вказано «згідно чинного законодавства». Дані виправлення є неприпустимими, оскільки як зазначалося вище, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін (п. 36 Договору). Також вважає, що дана умова повинна, бути конкретизована в п. 17 договору, тобто слова «згідно діючого законодавства», не дають змоги йому, як юридично необізнаній особі, власнику земельної ділянки, зрозуміти, яка саме умова збереження моєї земельної ділянки.

Істотна умова, як збереження стану об'єкту оренди у спірному договорі відсутня.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотною умовою договору оренди землі, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У порушення вказаної законодавчої норми, п. 13 договору оренди зазначається: «Розмір плати не переглядається». Окрім того, п. 10 договору встановлено: «Обчисленим розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції». Вказані розбіжності спірного договору оренди землі із спеціальним Законом, грубо порушують його права, як орендодавця, власника земельної ділянки.

Отже, такі істотні умови, як орендна плата із індексацією та порядок її перегляду у спірному договорі відсутні.

Пунктом 9 договору (орендна плата) взагалі не передбачено норму, а лише зазначено «Орендна плата вноситься Орендарем у формі та розмірі фуражним зерном 3 т. (три тони) або гроші 1600 грн. (одна тис. шістсот грн.)».

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що надана Відділом Держземагенства у Токмацькому районі Запорізької області від 22.12.2013 року № 772 - нормативна грошова його земельної ділянки складає 115 496, 52 грн., 3% від 115 496, 52 грн. = 3 464,90 грн.

Вважає, що мінімальна орендна плата за його земельну ділянку повинна становити - 3 464,90 грн., але аж ніяк не 1600,00 грн., ще навіть не складає половини суми вказаної в договорі.

Окрім того, порушення закону внаслідок існування спірного договору, просліджується також і в п. 20 даного правочину, яким встановлено, що передача земельної ділянки Орендарю здійснюється відразу після державної реєстрації цього Договору за актом її приймання-передачі. Державна реєстрація відбулася 21.01.2009 року, а передача земельної ділянки відбулася одразу після підписання договору, тобто 10.08.2007 року.

10 лютого 2014 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої уточнив свої позовні вимоги та просив визнати недійсним договір оренди землі від 10.08.2007 року, укладений між ним та ОСОБА_6, що зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 21.01.2009 року за № 040928000010, визнати недійсною додаткову угоду від 03.09.2012 року, зареєстровану у відділі Держкомземі у Токмацькому районі Запорізької області 04.09.2012 року за № 2325282000010010023, зобов'язати ОСОБА_6 повернути йому земельну ділянку загальною площею 4,47 га, яка розташована на території Коханівської сільської ради Токмацького району Запорізької області, що належить йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії II - ЗП № 013681 від 20.12.2000 року, та стягнути з ОСОБА_6 понесені ним судові витрати.

Позивач вказує на те, що не підписував додаткову угоду від 03.09.2012 року.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволення позовних вимог, про що надав до суду письмові заперечення. Пояснив, що спірний договір оренди землі було укладено 10.08.2007 року. На момент його укладання Закон України «Про оренду землі» не містив вимоги про наявність в договорі оренди землі обов'язкової істотної умови про передачу у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відповідні зміни до Закону України «Про оренду землі» було внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 року № 509-VІ, який набув чинності 14.10.2008 року. На момент набуття чинності вищевказаним Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 року № 509-VI спірний договір ще не пройшов державну реєстрацію. Знаючи про внесення змін до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» стосовно істотних умов договору оренди землі, відповідач запропонувала ОСОБА_1 доповнити договір відповідною умовою, на що він погодився. Тому у всіх трьох примірниках договору оренди від 10.08.20007 року нею за згодою ОСОБА_1 було зроблено відповідний запис, а саме доповнено договір пунктом 30.1 наступного змісту: «Сторони протягом строку дії Договору не передають у заставу та не вносять до статутного фонду юридичної особи право оренди земельної ділянки, яка є об'єктом, оренди за цим Договором». Тому твердження позивача про відсутність в спірному Договорі істотної умови про передачу у заставу та внесення до статного фонду права оренди земельної ділянки є безпідставним та спростовується самим текстом Договору.

Безпідставними є й доводи про відсутність в Договорі істотної умови про збереження стану об'єкта оренди. Жодним нормативно-правовим актом України не встановлено спеціальних вимог до зазначення в договорі оренди землі вищевказаної істотної умови. Тому визначення цієї умови як «згідно чинного законодавства» не суперечить закону.

Виходячи з диспозитивного характеру істотних умов договору оренди землі, що стосуються індексації й перегляду розміру орендної плати сторонами оспорюваного Договору було визначено, що обчислення орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції та розмір орендної плати не переглядається. Така домовленість сторін не може бути розцінена як відсутність істотної умови договору та, відповідно, як підстава для визнання такого договору недійсним. Що стосується тверджень позивача про обов'язковість застосування до правовідносин сторін за спірним Договором положень Указу Президента України № 92/2002, то зазначає, що чинна судова практика, у тому разі й Верховного Суду України, виходить з того, що вищезазначений Указ має рекомендаційний характер. Саме таке трактування положень названого Указу дав Верховний Суд України в постанові від 25.06.2011 року, ухваленої в порядку ст. 355 ЦПК України. Крім того необхідно враховувати, що Договір було укладено 10.08.2007 року. Згідно п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання Договору становила 52434,88 грн. З відсотки від нормативної грошової оцінки станом на момент укладення Договору становили 1573,04 грн. Тобто розмір орендної плати, зазначеної в п. 9 Договору, а саме 1600 грн., повністю відповідав положенням вищеназваного Указу Президента України.

Згідно додаткової угоди від 03.09.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду до договору оренди № 040928000010, якою внесено зміни до Договору, в тому разі й щодо розміру орендної плати, а саме чітко прописано, що розмір орендної плати становить 3 відсотки від грошової оцінки земельної ділянки. І саме в такому розмірі виплачується орендна плата гр. ОСОБА_1 Вказана додаткова угода пройшла державну реєстрацію 04.09.2012 року.

За весь час існування орендних стосунків між ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_1 останній жодного разу не заявляв претензій щодо розміру отриманої ним орендної плати.

Спірний договір виконується сторонами, відповідач використовує земельну ділянку згідно її цільового призначення, а позивач регулярно отримує орендну плату в розмірі не менше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Що ж стосується твердження позивача про розбіжності в датах акту приймання-передавання земельної ділянки та державної реєстрації Договору, то дана обставина не має жодного юридичного значення в контексті даного спору й не впливає на дійсність Договору.

Однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Представник відповідача також посилається на сплив строку позовної давності, зазначає, що позивач звернувся до суду 08.01.2014 року, а договір оренди землі укладено 10.08.2007 року, державна реєстрація договору відбулася 21.01.2009 року, а тому сплинув трирічний строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України.

Представник Відділу Держземагенства у Токмацькому районі, заперечував проти задоволення позовних вимог та пояснив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали договір оренди земельної ділянки 10.08.2007 року, який зареєстровано у ТМРВВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК» 21.09.2009 року за № 040928000010, строком на 6 років. 03.09.2012 року між вказаним особами була укладена додаткова угода до договору оренди землі, яка зареєстрована у відділі Держкомзему у Токмацькому районі Запорізької області 04.09.2012 року за № 2325282000010010023. З приводу порушень умов договору, не сплати орендної плати, строку договору та інше сторони не зверталися до державних органів, що здійснювали державну реєстрацію, таким чином визнаючи умови договору та додаткової угоди такими, що не порушують прав обох сторін. Посилання позивача на відсутність деяких істотних умов договору оренди вважає необґрунтованим.

Заслухавши пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, пояснення представника відділу Держземагенства у Токмацькому районі, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини та прийшов до наступного.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір оренди землі № 040928000010 від 10 серпня 2014 року, за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_6 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку площею 4,47 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована та території Коханівської сільської ради, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 11-12), який відповідає дослідженому в судовому засіданні оригіналу договору наданому представником відповідача.

Строк дії договору визначено 6 років.

Акт прийому-передачі земельної ділянки по договору оренди від 10 серпня 2007 року сторони підписали також 10 серпня 2007 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с 13) та повністю відповідає дослідженому в судовому засіданні оригіналу.

Договір зареєстровано у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 21.09.2009 року за № 040928000010, що підтверджується даними з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (а.с. 77).

Сторони підписали договір оренди земельної ділянки та акт прийому-передачі 10.08.2007 року.

Отже, враховуючи те, що договори оренди були укладені ОСОБА_1 та ОСОБА_6 10.08.2007 року, а не в момент їхньої державної реєстрації 21 січня 2009 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній станом на 10 серпня 2007 року.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на момент підписання договору оренди землі) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

На час виникнення спірних правовідносин (підписання договору та його державної реєстрації) був чинним Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року N 2073, яким передбачено, що державна реєстрація договорів оренди земельної ділянки є певною процедурою, яка займає визначений проміжок часу. Тобто підписання договору оренди та його державна реєстрація можуть не збігатися у часі.

При визначенні закону, який регулює спірні правовідносини, суд вважає, що необхідно застосовувати закон, що діяв на момент укладення договору, оскільки своїм підписом сторони узгодили істотні умови договору відповідно до закону, чинного саме на час підписання.

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У ст. 15 Закону України «Про оренду землі», яка була чинною на час підписання сторонами договору оренди, тобто станом на 10 серпня 2007 року, істотними умовами договору оренди землі були: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно до ст. 14 цього Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року N 220 затверджено Типовий договір оренди землі.

Відповідно до загальних положень теорії права типовий договір - затверджена компетентним органом письмова форма договору із заздалегідь визначеними умовами. Норма про використання типового договору є диспозитивною, а отже, його використання проводиться за волею сторін, вираженою у цивільному договорі.

Відповідно до ст. 630 ЦК України договором може бути передбачено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Таким чином, положення типових договорів можуть застосовуватись незалежно від умов цивільно-правового договору.

У п. 17 Договору оренди землі передбачено умови збереження земельної ділянки, що є предметом оренди, у п. 18 та п. 19 - умови і строки передачі земельної ділянки, а у п. 26 та п. 27 - обмеження (обтяження) земельної ділянки.

Вказані умови сторонами погоджено відповідно до вимог ст.ст. 6, 627 ЦК України (далі - ЦК України) щодо свободи договору.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

На час укладання договору оренди ст. 15 Закону України «Про оренду землі» не передбачала таких істотних умов як умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а вказані зміни внесені до ст. 15 Законами України від 16 вересня 2008 року N 509-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» та від 7 липня 2011 року N 3613-VI «Про Державний земельний кадастр», тобто після укладення договорів.

Враховуючи правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року, справа № 6-162ц13 «Про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та зобов'язання повернути земельні ділянки» і з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотної умови, застосуванню підлягає стаття 15 даного Закону (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди), а не в момент його державної реєстрації.

Реєстрація не може змінювати моменту укладення договорів.

Посилання позивача на Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 772 від 24.12.2013 року (а.с. 15) в обґрунтування того, що орендна плата повинна становити на його думку 3 464,909 грн., тобто 3 відсотки від нормативно грошової оцінки його земельної ділянки, суд оцінює критично, оскільки нормативно грошова оцінка сільськогосподарських угідь визначена станом на 24.12.2013 року та становить 115 496,52 грн. Проте, договір оренди землі було укладено 10.08.2007 року. Згідно п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання Договору становила 52434,88 грн. (а.с. 11).

Згідно п. 9 Договору оренди землі сторони дійшли згоди, що орендна плата вноситься орендарем у формі та у розмірі - фуражним зерном 3 тони або гроші 1600 грн.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на момент підписання договору оренди землі), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення договору законодавству.

Частиною 2 ст. 23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

На час укладення Договору оренди землі від 10.08.2007 року, діяв указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 02.02.2002 року № 92/2002. Згідно статті 1 в редакції Указу Президента України від 13.09.2002 р. N 830/2002 визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Указом Президента України від 19 серпня 2008 року N 725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» встановлено розмір орендної плати не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування, та в його тексті відсутнє посилання про поширення його дії на договори, укладені до набрання ним чинності. Оскільки зазначений Указ має рекомендаційний характер, і, крім того, він набрав чинності після укладання договору оренди між сторонами, тому змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін (постанова Верховного Суду України від 25 червня 2011 року N 6-17цс11).

Виходячи з наведеного Указ Президента N 92/2002 (у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента N 725/2008) має рекомендаційний характер, він був прийнятий після укладення сторонами договору і може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, установленої умовами договору, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3 відсотків.

03.09.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 040928000010, якою внесено зміни до Договору. Згідно додаткової угоди: договір укладено на 10 років по 01 грудня 2022 року. Перебіг строку оренди та дії Договору починається з дати державної реєстрації Додаткової угоди до Договору (а.с. 62, 116, 131, 136, 140).

Додаткова угода зареєстрована у відділі Держкомзему у Токмацькому районі Запорізької області 04.09.2012 року за № 2325282000:01:001:0023, що підтверджується даними з поземельної книги (а.с. 78-86).

Згідно умов вказаної додаткової угоди, внесено зміни в розділ орендної плати, а саме : орендна плата за земельну ділянку, яка належить орендодавцю на підставі державного акту, на праві приватної власності, вноситься орендарем, згідно діючого законодавства України, за один рік у розмірі 3,0 % від вартості паю.

Форма орендної плати: три тони зерна фуражного або три % від грошової оцінки паю.

Інші умови договору до яких не внесено зміни, зберігають чинність.

Згідно п. 11 Договору оренди землі від 10.08.2007 року орендна плата вноситься у строк до 20 грудня.

За весь час існування орендних стосунків, ОСОБА_1 жодного разу не заявляв претензій щодо розміру отриманої ним орендної плати.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно отримував орендну плату в розмірі та в строки встановлені договором, що підтверджується відомостями обліку виплаченої орендної плати згідно договору оренди за період 2008 по 2013 роки включно (а.с. 37-42, 118).

Доводи позивача зазначені в заяві про уточнення позовних вимог проте, що позивач не підписував додаткову угоду від 03.09.2012 року, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, позивач відмовився від проведення судової-почеркознавчої експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем не доведено, що в додатковій угоді міститься не його підпис.

Доводи позивача про розбіжності в датах акту приймання - передавання земельної ділянки та державної реєстрації договору, то дана обставина не має жодного юридичного значення в контексті даного спору й не впливає на дійсність Договору.

У постанові Верховного Суду України №6-5 цс13 від 6 березня 2013 року викладена правова позиція, що державна реєстрація договору оренди земельної ділянки у період визначеного сторонами строку дії договору забезпечує правомірне, договірне використання орендарем орендованої земельної ділянки відповідно до норм Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» та Закону України від 11 лютого 2010 року №1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» незалежно від дати проведення такої реєстрації.

Матеріалами справи підтверджується, що договір оренди сторонами підписано 10 серпня 2007 року і в цей же день відповідач прийняв земельну ділянку в оренду за актом прийому - передачі, в п.30 договору оренди передбачено його право приступити до використання земельної ділянки після підписання Договору.

Позивач своєчасно отримував орендну плату в розмірі та в строки встановлені договором, і жодних претензій до відповідача не заявляв.

Виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Так, однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову. Саме такий правовий висновок сформулював Верховний Суд України в постанові від 25.12.2013 року по справі № 6-94цс13, в постанові від 25 грудня 2013 року у справі N 6-78цс13.

Позивач в своєму позові не навів доводів, які б давали можливість прийти до висновку, що існування спірного Договору оренди землі від 10 серпня 2007 року, додаткової угоди від 03.09.2012 року порушує його конкретно визначені, а не абстрактно знеособлені права. Позивач уклав Договір та додаткову угоду, тобто його волевиявлення було вільне, умови Договору його влаштовували, подальша ж зміна інтересів позивача стосовно використання орендованої земельної ділянки не може розцінюватися як порушення його прав, а отже не може й бути підставою для визнання договору недійсним.

В даному випадку позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав.

Суд приходить до висновку, що законні права орендодавця під час укладення та підписання договору оренди, додаткової угоди не були порушені.

Суд вважає, що процесуальним законом не передбачено право особи на звернення до суду за захистом ще не порушеного права на підставі самих лише припущень щодо його порушення в майбутньому.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: відділу Держкомзему у Токмацькому районі про визнання недійним договору оренди землі, додаткової угоди та повернення земельної ділянки не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 64, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: відділу Держкомзему у Токмацькому районі про визнання недійним договору оренди землі, додаткової угоди та повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Токмацький районний суд Запорізької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя /підпис/

з оригіналом згідно

Суддя