Постанова

від 14.04.2014 по справі 904/6879/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2014 року Справа № 904/6879/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),

суддів: Орєшкіної Е.В., Широбокової Л.П.

Секретар судового засідання: Валяр М.Г.

За участю представників сторін:

від позивача: Луценко В.В., представник, довіреність № 27-д від 20.11.13;

від відповідача: Кравченко Р.О., представник, довіреність № 1 від 24.01.14;

від відповідача: Тарабака Є.А., представник, довіреність № 1 від 24.01.14.

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ошторгсервіс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2014 року у справі №904/6879/13

за позовом Державного вищого навчального закладу "Криворізький національний університет", м. Кривий Ріг

до Приватного підприємства "Ошторгсервіс", м. Кривий Ріг

про стягнення 91 000, 00 грн. -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2014р. у справі №904/6879/13 (суддя Бєлік В.Г.) позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Ошторгсервіс", м.Кривий Ріг, на користь Державного вищого навчального закладу "Криворізький національний університет", м. Кривий Ріг кошти у розмірі 91 000,00грн.

Рішення господарського суду обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано обов'язки відповідно до укладеного між сторонами договору, що підтверджено матеріалами справи, а тому витрати понесені позивачем у вигляді оплати за товар підлягають стягненню.

Не погодившись з оскарженим рішенням, Приватне підприємство "Ошторгсервіс" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, в позові відмовити. Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що оскільки відповідач відносно позивача мав зобов'язання з поставки товару, а не грошове зобов'язання, у позивача не виникло права вимагати стягнення грошових коштів. З такою вимогою до подачі позовної заяви позивач до відповідача не звертався, а тому його право не можна вважати порушеним. На думку скаржника, оскільки позивачем здійснено оплату до передачі товару, ним було виконано передплату без дотримання порядку передбаченого ст..693 ЦК України. Скаржник вказує, що судом першої інстанції самостійно в рішенні застосовано ст..224 Господарського кодексу України, яка передбачає компенсацію збитків, але відповідно до ст..225 Господарського кодексу України, збитками не є сума оплати за непоставлений товар, а тільки за втрачений, пошкоджений або знищений.

Державний вищий навчальний заклад "Криворізький національний університет" у відзиві на апеляційну скаргу просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду - без змін. На думку позивача рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначає, що чинним законодавством не встановлено обов'язку для позивача надсилати вимогу до відповідача з метою досудового врегулювання спору. У відзиві зазначено, що товар не був поставлений відповідачем в строк до 23.05.09р., відповідно до умов договору №1245-юр від 13.05.09р., та сплачені кошти не були повернуті, а тому ДВНЗ "Криворізький національний університет" звернувся з позовом до суду для захисту свого порушеного права. Вважає, що відповідно до ст..224 ГК України під витратами, зробленими управненою стороною, слід розуміти здійснену позивачем оплату товару, що не був поставлений відповідачем, яка підлягає стягненню.

Як вбачається з матеріалів справи, між Державним вищим навчальним закладом "Криворізький національний університет" (покупець) та Приватним підприємством "Ошторгсервіс" (продавець) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 1245-юр від 13.05.2009р. (а.с. 126-127).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору, продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця установку електрогенераторну Eurowind 10, модель FD 8-10000, укомплектований згідно зі специфікацією, а покупець зобов'язується оплатити зазначений товар.

Згідно з п.2.2.1. договору, покупець здійснює оплату одним платежем у розмірі 100% загальної вартості товару в сумі 91 000,00грн. по факту поставки, протягом семи банківських днів на підставі рахунку.

Пунктом п. 3.1. договору передбачено строк поставки товару: в термін 10 днів з моменту підписання цього договору.

Відповідно до п. 10.6. договору, він набуває чинності з моменту підписання і діє до 30.06.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем зобов'язання за договором №1245-юр від 13.05.2009р. виконано в повному обсязі, сплачено вартість товару, що підтверджено наявними у матеріалах справи копіями платіжного доручення від 15.05.2009р. та рахунку-фактури №4 від 15.05.2009р. з відмітками про оплату управління державного казначейства України в Дніпропетровській області (а.с. 123-124).

Відповідачем, в свою чергу, поставку оплаченого товару не здійснено, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача коштів у розмірі 91 000,00грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт виконання позивачем умов договору в повному обсязі підтверджено матеріалами справи. Відповідно до п.3.1 договору, відповідач мав виконати зобов»язання з поставки товару у строк до 23.05.2009р. Доказів поставки товару відповідачем не надано. Видаткова накладна №4 від 15.05.2009р., що містить відомості про поставку товару, як доказ судом не може бути прийнята, оскільки вона є підробною, що встановлено постановою Дзержинського районного суду м.Кривого Рога від 21.06.2013р. (а.с. 9-14).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що здійснена оплата товару, що не був поставлений, є витратами понесеними управненою стороною, а отже вимоги позивача щодо стягнення коштів в розмірі 91 000 грн. підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та доведеними.

Доводи апелянта стосовно того, що він мав зобов'язання з поставки, а не грошове зобов'язання, а тому у позивача не виникло право вимагати стягнення грошових коштів, колегія суддів відхиляє у зв'язку з закінченням терміну дії договору. Невиконання зобов»язання з поставки товару, в строки встановлені договором, не передбачає продовження дії договору до повного виконання зобов'язання.

Оскільки умовами договору не передбачено проведення передплати товару, колегія суддів відхиляє і доводи скаржника стосовно того, що здійснення позивачем оплати до передачі товару - є його передплатою, вчиненою з порушенням вимог ст. 693 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстави застосування ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим, вимоги, викладені в апеляційній скарзі не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - не підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ошторгсервіс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2014 року у справі №904/6879/13 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.04.2014 року

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова