КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/475/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.
Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
ПОСТАНОВА
Іменем України
10 квітня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бистрик Г.М.,
суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,
при секретарі: Колотушко Г.О.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Либідь» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006922280 від 30.08.2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач Відкрите акціонерне товариство «Готельний комплекс «Либідь» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006922280 від 30.08.2012 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2013 року вимоги позивача задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні вимог позивача.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Задовольняючи вимоги позивача, суд виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення.
Апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ВАТ «Готельний комплекс «Либідь» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Нодексепт», ТОВ «Опена», ТОВ «Нумовал Тек», ТОВ «Кренбер Буд», ТОВ «Вінсент-А», ТОВ «Фірма Енергосервіс ЛТД», ТОВ «Лігуріан Тайм», ТОВ «Танафлекс», ТОВ «Центр Інтег», ТОВ «Вертхауз», ТОВ «Світопрог ЛТД», ТОВ «Прогсервіс АГ», ТОВ «Ербод», ПП «Юніверстрейд», ТОВ «Вінсента» за період з 01.01.09 року по 31.12.11 року, за результати якої складено акт складено акт від 13.08.2012 року № 1094/22-80/02573533.
Перевіркою встановлено порушення позивачем:
- пункту пп.7.2.1, пп. 7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на суму 2 456 574,00 грн., в т.ч. за лютий 2009 року в сумі 49250 грн., за березень 2009 року в сумі 54167 грн., за квітень 2009 року в сумі 59590 грн., за травень 2009 року в сумі 43 333 грн., за червень 2009 року в сумі 126 333 грн., за липень 2009 року в сумі 125 483 грн., за серпень 2009 року в сумі 132 883 грн., за листопад 2009 року в сумі 44 642 грн., за грудень 2009 року в сумі 158583 грн., за січень 2010 року в сумі 110528 грн., за лютий 2010 року в сумі 93 784 грн., за березень 2010 року в сумі 148 005 грн., за квітень 2010 року в сумі 322 653,00 грн. за травень 2010 року в сумі 232 730 грн., за червень 2010 року в сумі 213 050 грн., за липень 2010 року в сумі 341 941 грн., за серпень 2010 року в сумі 199 626 грн..
Наведені вище обставини слугували підставою для прийняття відповідачем 30 серпня 2012 року спірного податкового повідомлення - рішення № 0006922280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 498 022,50 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 1 998 418,00 гривень та 499 604,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів вказане рішення залишено без змін.
Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що у провадженні слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Голосіївському районі м. Києва перебуває кримінальна справа № 71-00234, порушена 26.02.2011 року Генеральною прокуратурою України за фактом вчинення невстановленими слідством особами злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України при створенні та придбанні з метою прикриття незаконної діяльності ТОВ «Фаворит Економікс».
Колегія суддів не може не зауважити на тому, що судом першої інстанції неправомірно було не взято до уваги наданий відповідачем вирок у кримінальній справі № 1-844/11 від 20 вересня 2011 року, прийнятий Дарницьким районним судом м. Києва відносно ОСОБА_3, як директора та засновника ТОВ «Нумовал Тек». При цьому, в обґрунтування даного висновку зроблено посилання на те, що він прийнятий по іншій кримінальній справі, ніж та, в межах якої призначена позапланова документальна перевірка ВАТ «Готельний комплекс «Либідь».
Апеляційна інстанція знаходить дані доводи протиправними, оскільки наданий апелянтом вирок, винесений відносно одного з контрагентів позивача, який надавав останньому податкові накладні, на основі яких формувався позивачем податковий кредит.
Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Апелянтом було надано вирок суд відносно одного з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво).
Таким чином, наведена обставина прямо вказує на неправомірність формування ВАТ «Готельний комплекс «Либідь» податкового кредиту, що, в свою чергу, свідчить про правомірність висновків акту перевірки та прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Матеріали справи містять копії видаткових та податкових накладних, реєстри податкових накладних за перевіряємий період.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).
Докази, на які послався суд першої інстанції є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.
Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, зазначено, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:
1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);
2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);
3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);
4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Податковим органом доведено, що фінансово-господарська діяльність позивача здійснюється поза межами правового поля, а господарські операції відбулися лише документально.
Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит за звітній період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.
Апеляційна інстанція вважає помилковими доводи суду першої інстанції про те, що висновки акту перевірки на разі можуть предметом дослідження лише у кримінальному процесі, оскільки правопорушення вчинені позивачем в сфері податкового права та в результаті здійснення господарської діяльності з порушеннями вимог чинного законодавства, а тому судом першої інстанції не правомірно не досліджено виконання зобов'язань за договорами, укладеними між позивачем та контрагентами.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання незаконним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення № 0006922280 від 30.08.2012 року.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянтом доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року та постановлення нової про відмову в задоволенні вимог позивача.
Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, КАС України, колегія суддів , -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2013 року - скасувати.
Постановити по справі нове рішення, яким в задоволенні вимог Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Либідь» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006922280 від 30.08.2012 року - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.
Повний текст постанови суду виготовлено 17.04.2014 року.
Головуючий суддя: Бистрик Г.М.
Судді: Карпушова О.В.
Оксененко О.М.
Головуючий суддя Бистрик Г.М.
Судді: Оксененко О.М.
Карпушова О.В.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.04.2014 |
Оприлюднено | 18.04.2014 |
Номер документу | 38309151 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Бистрик Г.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні