Ухвала

від 17.04.2014 по справі 812/286/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Лагутін А.А.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2014 року справа №812/286/14 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Ляшенко Д.В. та Ястребової Л.В.,

при секретарі Пеньковій А.В.,

за участі представника позивача Скупінської О.В., представника відповідача Лейбенко О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року у справі №812/286/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива-I» до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправнимии та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.12.2013 року № 0000302250 та №0000312250.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем проведену планову виїзну перевірку позивача про що складено Акт від 13.12.2013 року № 369/22/33766129 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Перспектива-І» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року». Відповідно до висновків, викладених у вказаному Акті перевірки, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 30.12.2013 року № 0000302250, яким позивачу нараховано податок на додану вартість у сумі 2012817,50 грн. та від 30.12.2013 року № 0000312250, згідно якого позивачу нараховано податок на прибуток у розмірі 2113460,00 грн. Позивач вважає, що висновки, викладені відповідачем у Акті перевірки є такими, що суперечать діючому законодавству України, а відповідно податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. За таких обставин, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року позовні вимоги задоволені. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача №0000302250 та № 0000312250 від 30.12.2013 року.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що податковий орган як суб'єкт владних повноважень діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах наданих органами державної податкової служби України повноважень, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторони, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивача зареєстровано 23.09.2005 року виконавчим комітетом Луганської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію, перебуває на обліку у відповідача (том 1 а.с. 26, 27).

Позивач є платником ПДВ з 28.08.2007 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ від 28.08.2007 року № 100061278, виданого Ленінською МДПІ у м. Луганську (т. 1 а.с. 28).

Так, на підставі направлень від 18.11.2013 року № 478, від 18.11.2013 року № 477, від 18.11.2013 року № 476, виданих відповідачем, згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України (далі - ПК України) та відповідно до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року (том 2 а.с. 81-88).

За наслідками перевірки позивача складений акт від 13.12.2013 року № 369/22/33766129, яким встановлені наступні порушення позивачем:

1. п.138.2. ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток в сумі 1690768,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 100289,00 грн., II квартал 2012 року в сумі 181728,00 грн., III квартал 2012 року в сумі 531470,00 грн., IV квартал 2012 року в сумі 877281,00 грн.;

2. п. 198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість всього в сумі 1610254,00 грн., в тому числі: за січень 2012 року у сумі 95513,00 грн., за травень 2012 року у сумі 124457,00 грн., за червень 2012 року в сумі 48618,00 грн., за липень 2012 року у сумі 62228,00 грн., за вересень 2012 року в сумі 443933,00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 203157,00 грн., за листопад 2012 року в сумі 530770,00 грн., за грудень 2012 року у сумі 101578.00 грн. (том 1 а.с. 33-81).

На підставі зазначеного акту відповідачем були прийнятті податкові повідомлення-рішення від 30.12.2013 року № 0000312250, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2113460,00 грн. (1690769,00 грн. - за основним платежем, 422692,00 грн. - за штрафними санкціями) та № 0000302250, яким збільшено суму грошового зобов'язання, з податку на додану вартість у розмірі 2012817,50 грн. (1610254,00 грн. - за основним платежем, 402563,50 грн. - штрафними санкціями) (т. № 1 а.с. 31, 32).

Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року відповідачем встановлено їх завищення позивачем в сумі 8051273,79 грн., в тому числі: за І квартал 2012 року у сумі 477566,67 грн., за 2-й квартал 2012 року в сумі 865373,09 грн., за 3-й квартал 2012 року в сумі 2530806,22 грн.; за 4-й квартал 2012 року в сумі 4177527,81 грн.

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року встановлено відповідачем заниження позивачем ПДВ всього в сумі 1610254 грн., в тому числі: за січень 2012 року у сумі 95513 грн., за травень 2012 року у сумі 124457 грн., за червень 2012 року у сумі 48618 грн., за липень 2012 року у сумі 62228 грн. і вересень 2012 року у сумі 443933 грн., за жовтень 2012 року у сумі 203157 грн., за листопад 2012 року у сумі 530770 грн., за грудень 2012 року у сумі 101578,00 грн.(том 1 а.с. 33-81).

При вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.п.«а» п.198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положення п.198.3 ст.198 ПК України передбачають, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідач вважає, що позивачем, в порушення п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування витрати, з придбання вибухових речовин від TOB «Компанія «Центр-Груп-Донецьк» згідно договору поставки від 30.01.2012 року № 30/1-12 без мети використання в господарській діяльності (том 1 а.с. 42).

Також, що позивачем, в порушення п.198.3 ст.198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за товари (вибухові речовини), які отримані від TOB «Компанія «Центр-Груп-Донецьк» згідно договору поставки від 30.01.2012 pоку за № 30/1-12 без мети використання в господарській діяльності (том 1 а.с. 55).

Зазначені висновки відповідача колегія суддів вважає незмістовними та необґрунтованими, виходячи з такого.

Так, між позивачем та TOB «Компанія «Центр-Груп-Донецьк» укладено договір поставки від 30.01.2012 року № 30/1-12 (том 1 а.с. 125-132).

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, за своєю правовою природою укладання договору поставки покупцем (TOB «Перспектива-І») є придбання товару у власність для використання його у підприємницькій діяльності.

Відповідно до Довідки АА № 565880 з Єдиного державного реєстру, підприємств та організацій, видами діяльності позивача є:

-оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами;

-діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами;

-неспеціалізована оптова торгівля;

-роздрібна торгівля пальним та інше (том 1 а.с. 27).

Таким чином, позивач придбав товар за Договором поставки від 30.01.2012 року № 30/1-12 для використання у підприємницькій (господарській) діяльності, що відповідає приписам законодавства України.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків (Лист ВАСУ від 02.06.2011 року № 742/11/13-11).

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується із нормами Податкового кодексу України, а саме: пунктом 138.2 ст.138, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139, пунктом 198.3 ст.198 ПК України.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, при перевірці позивача було надано відповідачу первинні документи які, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» підтверджують факт отримання товару за договором та підтверджують здійснення витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, та правильність формування податкового кредиту.

Фактичність здійснення господарської операції щодо використання отриманого за договором товару у господарської діяльності позивача підтверджують первинні документи та бухгалтерські регістри , а саме: договор поставки № 30/1-12 від 30.01.2012 року, картка рахунку 631, рахунки, акти приймання-передачі продукції, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки по особовому рахунку позивача, товарні накладні (том 1 а.с. 125-240).

Також, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції;

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції;

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку (лист ВАСУ від 02.06.2011 року № 742/11/13-11).

Слід зазначити, що відповідач при перевірці дослідив зазначені обставини, дав їм оцінку та не заперечував, що при здійсненні господарських операції з товаром, придбаним за договором відбувся рух активів; встановив, зв'язок між фактом придбання товарів за договором і господарською діяльністю платника податку (том 1 а.с. 33-81).

Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 зазначив, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Однак, зазначені обставини не знайшли свого відображення у доводах податкового органу щодо порушень законодавства позивачем під час судового розгляду справи.

Також, відповідно до п.2.5 Договору TOB «Компанія «Центр-Груп-Донецьк» та позивач узгодили, що перехід права власності та ризиків на продукцію від постачальника до покупця здійснюється в момент фактичного прийняття вантажоодержувачем продукції від постачальника, що підтверджується підписами уповноважених представників у накладній на реалізацію готової продукції (матеріальних цінностей).

Вказаний пункт договору визначає, що договором передбачено, а сторонами погоджено: перехід права власності від TOB «Компанія «Центр-Груп-Донецьк» до позивача; момент набуття права власності (тобто дату поставки) за договором; придбання позивачем продукції для використання у господарській діяльності.

Зазначений пункт відповідає приписам цивільного законодавства щодо правової природи договору поставки (ст.ст.655, 712 ЦК України) та моменту набуття права власності за договором, яка визначена у ст.334 ЦК України, відповідно до якої: право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Таким чином, вищенаведене підтверджує, що підприємство позивача використало товар, який отримало від TOB «Компанія «Центр-Груп-Донецьк» у господарській діяльності, оскільки відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Також, колегія суддів зазначає, що у перевіряємий період позивач, здійснив подальшу реалізацію продукції, яку придбав за договором від 30.01.2012 року № 30/1-12, при цьому, визначив з цих операції та задекларував валовий дохід та податкові зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме: договором № 10/4-12 від 10.04.2012 року, договором № 1 від 24.01.2012 року, карткою рахунку 361, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281, рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, виписками по особовому рахунку ( том 1 а.с. 241-250, том 2 аркуші справи 1-69).

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені вище обставини, а саме: придбання TOB позивачем продукції для використання у господарській діяльності; використання TOB «Перспектива-1» продукції, яку отримало від TOB «Компанія «Центр-Груп-Донецьк» у господарській діяльності (реалізація продукції); реальність господарських операцій щодо придбання та використання товару, придбаного за договором поставки; наявність первинних документів, що підтверджують правомірність формування валових витрат та податкового кредиту, сформованого позивачем; свідчать, що у відповідача відсутні законодавчі підстави для висновків щодо порушення TOB «Перспектива-І» п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 та п.198.3 ст.198 ПК України, а тому податкові повідомлення-рішення від 30.12.2013 року № 0000302250 та № 0000312250 суд визнає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Посилання відповідача на те, що позивач не мав право придбати та реалізовувати вибухові речовини, оскільки не мав відповідної ліцензії (дозволу) колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.

Статтею 8 Закону України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення» затверджені обмеження, що встановлюються у сфері поводження з вибуховими матеріалами: виробництво, зберігання, перевезення, реалізація вибухових матеріалів та проведення вибухових робіт провадяться суб'єктами господарювання, які мають відповідний дозвіл або ліцензію.

Положеннями ст.11 Закону України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення» встановлено, що придбання вибухових матеріалів здійснюється за дозволом відповідного міського, районного відділу (управління) внутрішніх справ.

Порядок видачі дозволу на придбання вибухових матеріалів визначається Міністерством внутрішніх справ України.

Строк дії дозволу на придбання вибухових матеріалів становить шість місяців з дня його видачі.

Реалізація вибухових матеріалів суб'єктами господарювання, які їх виробляють, здійснюється за наявності у відповідного суб'єкта ліцензії на виробництво вибухових матеріалів.

Статтею 12 Закону України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення» встановлено, що перевезення вибухових матеріалів у межах України здійснюється згідно з вимогами Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання перевезення вибухових матеріалів відповідними видами транспорту. Порядок видачі дозволу на перевезення вибухових матеріалів установлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Пунктом 14 інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622, встановлена необхідність отримання дозволу для придбання вибухових матеріалів.

Разом з тим, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України на запити повідомила, що діяльність суб'єкта господарювання, що пов'язана з реалізацією вибухових матеріалів без безпосереднього поводження з ними, не підлягає ліцензуванню (Лист «Про надання роз'яснень» від 12.08.2011 року № 1/02-3.2-06/5974) (том 2 а.с. 99-101).

Також, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України на запити роз'яснила, що у разі реалізації суб'єктом господарювання вибухових матеріалів без безпосереднього поводження з ними, наявність спеціального дозволу або ліцензії на цей вид діяльності законодавством не передбачено (Лист «Щодо запиту» від 20.01.2009 року № 01/03-06-06/308) (том 2 а.с. 99-101).

Крім того, податковий орган не наділений повноваженнями, щодо перевірки відповідних дозволів (ліцензії) у позивача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає доведеним спеціальну правосуб'єктність позивача як учасника господарської операції, щодо придбання вибухових матеріалів останнім за договором поставки від 30.01.2012 року № 30/1-12.

Крім того, колегія суддів не погоджується із відповідачем в частині відсутності підтвердження факту транспортування товару, виходячи з такого.

Так, відповідач помилково зазначав, що оскільки позивачем не надано до перевірки оригінали транспортних накладних, зазначене не дає можливості підтвердити факт переходу права власності до позивача.

Однак, відповідно до п.11.6 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Таким чином, у позивача не може бути у наявності оригіналів транспортних накладних, оскільки відповідно до умов укладених договорів (як на придбання так і на реалізацію вибухових речовин) вантажовідправником є постачальник TOB «Перспектива-І», а вантажоодержувачем є підприємство, зазначене покупцями TOB «Перспектива-І».

При цьому, до справи залученні копії товарно-транспортних накладних, які були отриманні позивачем від його контрагентів (том 1 а.с. 140, 144, 149, 160, 173, 177, 182, 187, 192, 202, 207, 212, 217, 222, 227, 232, 237), та які підтверджують факт реальної поставки товару.

Крім того, посилання відповідача на те, що раніше контрагент позивача - TOB «Компанія «Центр-Груп-Донецьк» здійснювало реалізацію товару без посередництва позивача, як на порушення вимог податкового законодавства колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки податкове законодавство України не містить заборони господарської діяльності в частині кількості ланцюгів постачання товару. Всі доводи відповідача з цього приводу є лише його припущеннями.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Повний текст складений 18 квітня 2014 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року у справі №812/286/14 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В.Ястребова