Постанова

від 15.04.2014 по справі 920/1782/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року Справа № 920/1782/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 у справі№ 920/1782/13 господарського суду Сумської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб" доКомунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради простягнення 162471,15 грн за участю представників: позивачаПетрищев О.О., дов. від 24.01.2014 відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб" звернулося до господарського суду з позовом, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, про стягнення з Комунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради заборгованості в сумі 161041,64 грн, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, статтю 193 Господарського кодексу України, статті 599, 610, 655, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позов та доповненнях до нього відповідач заперечив проти стягнення суми боргу, оскільки вважає, що обов'язок сплатити вартість отриманого товару виникає у нього не на підставі видаткових накладних, а на підставі рахунків-фактур, які Товариство повинно направити на адресу Підприємства; оскільки доказів направлення рахунків-фактур на адресу відповідача позивач не надав, не настав строк оплати; окрім цього акт звірки, підписаний сторонами у справі, відображає загальну суму заборгованості за перше півріччя 2013 року, фіксує стан розрахунків між сторонами і не породжує будь-яких прав та обов'язків, зокрема обов'язку відповідача сплатити кошти.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 25.11.2013 (суддя Н.П.Лугова) позов задоволено; стягнуто з Комунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб" 161041,64 грн боргу та 3249,42 грн судового збору з підстав доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 (суддя: Могилєвкін Ю.О. - головуючий, Пушай В.І., Барбашова С.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 залишено без змін з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства та обставинам справи; доводи апеляційної скарги відхилено, як необгрунтовані.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Комунальне підприємство "Шляхрембуд" Сумської міської ради подало до Вищого господарського суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції в частині стягнення боргу у сумі 91350 грн та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення боргу у сумі 91350 грн.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами статей 180, 189 Господарського кодексу України, статей 612, 613, 638, 669, 691, 692 Цивільного кодексу України, статей 32, 34, 44 Господарського процесуального кодексу України, відповідно момент виникнення обов'язку сплатити вартість отриманого товару ними визначено всупереч умовам договору та наведеним положенням законодавства, обов'язок сплати спірної суми у скаржника виник після дати отримання рахунків-фактур, а саме з 22.11.2013, а на момент звернення позивача до суду були відсутні підстава і предмет для звернення; подані позивачем документи не є належними доказами фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей за договором, а акт звірки, підписаний сторонами у справі, не породжує будь-яких прав та обов'язків, зокрема обов'язку відповідача сплатити кошти.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу та у судовому засіданні відхилив її доводи, зазначивши про законність та обґрунтованість судових рішень. Відповідач не скористався правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до пункту 1 договору на поставку товарів № 08 від 06.01.2010 позивач (постачальник) зобов'язався передати, а відповідач (покупець) прийняти і оплатити погоджену сторонами продукцію.

Відповідно до пункту 1.2. договору номенклатура, кількість та ціна товару попередньо погоджується сторонами та встановлюється у рахунку-фактурі на кожну партію товару. Поставка товару здійснюється на замовлення покупця (абз. 1 п. 4 Договору).

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. Договору поставки передача/приймання товару по кількості та якості здійснюється за видатковими накладними, в яких зазначається кількість та ціна товару. Покупець здійснює розрахунок за поставлений товар протягом 15-ти банківських днів після отримання товару (абзац 3 пункту 4 Договору).

Судами також встановлено, що на виконання умов договору позивач на замовлення відповідача протягом вересня 2012 року - квітня 2013 року здійснив поставку товару відповідно до видаткових накладних, в яких зазначено найменування товару, кількість, ціна, та є посилання на рахунки - фактури.

Відповідач не розрахувався за поставлений товар, за станом на перше півріччя 2013 року заборгованість відповідача перед позивачем складала суму 161041,46 грн, що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків станом на 30.06.2013, підписаним сторонами договору, та видатковими накладними.

Позивач направив відповідачу лист від 27.09.2013 з вимогою погасити заборгованість за договором на поставку товарів № 08 від 06.01.2010, але на день звернення позивача до суду вартість поставленого товару на суму 161041,46 грн залишилася несплаченою.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з доведеності матеріалами справи фактичних обставин, що полягають у належному виконані позивачем договірних зобов'язань, настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання по оплаті товару відповідно до положень договору та приписів чинного законодавства та порушення відповідачем цього зобов'язання; доводи відповідача судами відхилено, як не підтверджені належними доказами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 цього Кодексу, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 175, статті 193 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій визначено, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір відповідає договору поставки згідно з визначенням, що міститься у статті 265 Господарського кодексу України. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Одностороння відмова від зобов'язання чи одностороння зміна його умов не допускаються, крім випадків, передбачених договором чи законом, зокрема, у випадках порушення зобов'язання; такі випадки повинні підтверджуватися належними доказами, складеними та оформленими відповідно до вимог законодавства.

При цьому за положеннями статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок доведення належними та допустимими доказами обставин, на які вони посилаються у підтвердження своїх вимог та заперечень.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що наявність між сторонами договірних відносин підтверджується укладеним договором на поставку товарів № 08 від 06.01.2010, фактом отримання відповідачем товару та виникнення грошового зобов'язання відповідача з оплати продукції на підставі підписаних сторонами видаткових накладних та довіреностей на отримання товару по накладним.

Натомість, посилаючись на те, що обов'язок сплати спірної суми у відповідача виник після дати отримання рахунків-фактур, відповідач залишив поза увагою, що загальний порядок прийняття товару за кількістю та якістю передбачає здійснення прийняття товару на підставі визначених сторонами товаросупровідних документів, направлення цих документів разом з товаром. Відсутність необхідних товаросупровідних документів при прийнятті товару фіксується шляхом складання відповідного документа; також умовами договору передбачено необхідність фіксації недоліків переданого товару, невідповідність виконання постачальником своїх зобов'язань вимогам законодавства.

Апеляційним судом встановлено, а доводами касаційної скарги не спростовано, що відповідач не надав жодних доказів неналежного виконання позивачем зобов'язання по поставці товару (в тому числі й щодо ненадання документів, на які посилається відповідач).

Судами вірно зазначено, що належне виконання позивачем своїх договірних зобов'язань перед відповідачем щодо поставки товару підтверджено документами, складеними відповідно до наведених вище положень; натомість відповідач, в порушення статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, не надав складених під час приймання товару документів, що зазначали б про відсутність необхідних товаросупровідних документів.

Акт звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказом виникнення прав і обов'язків, може і має оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, а відповідачем не спростовано, що наявні у матеріалах справи документи є первинними документами бухгалтерського обліку, належними та допустимими письмовими доказами, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, одержання за видатковою накладною товару уповноваженим представником відповідача; підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання на підставі підписаних сторонами видаткових накладних та довіреностей на отримання товару по накладним.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарський суди прийшли до правомірного висновку, що позивач свої зобов'язання щодо поставки товарів виконав належним чином, а відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати не здійснив, доказів сплати не надав, відтак заборгованість відповідача складає 161041,64 грн.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 у справі № 920/1782/13 Господарського суду Сумської області та рішення Господарського суду Сумської області від 25.11.2013 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач