Постанова

від 07.04.2014 по справі 810/1862/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року 810/1862/14

приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26,

час прийняття постанови : 10 год. 45 хв.

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лиска І.Г.

при секретарі: Васковець М.С.

за участю представника позивача: Оліної О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про часткове визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11.02.2014 року №0000102204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 367044, 72 грн., в тому числі за основним платежем - 311162 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 55882, 72 грн.; та від 11.02.2014 року №0000112204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 287679, 53 грн., в тому числі за основним платежем - 230143, 63 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 57535, 90 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» (далі - ТОВ «ПРОМЗІЗ» або позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2011р. по 31.12.2012р. Ірпінською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - податковий орган або відповідач) складено Акт № 55/22-4/25585987 від 27 січня 2014 року, згідно якого, крім іншого, встановлено заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств всього на суму 319037 грн. та податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 238626 грн.

На підставі Акту перевірки, відповідачем 11 лютого 2014 року було складено податкове повідомлення-рішення №0000102204, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 376 885,50 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000112204, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 298 282,50 грн.

Ознайомившись із вказаними Актом перевірки та податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «ПРОМЗІЗ» вважає, що контролюючий орган прийняв рішення, що суперечать законодавству з питань оподаткування та виходять за межі його компетенції, встановленої законом, оскільки вони прийняті на підставі неправомірного застосуванням норм законодавства України тому звернувся до суду з позовом про часткове скасування зазначених податкових повідомлень - рішень.

У судовому засіданні представники позивача Оліна О.М. позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити, підтвердила обставини, викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях до позову, від відшкодування судових витрат відмовилась.

Податковий орган явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки представника у судове засідання не повідомив, заперечень на позов не надав.

Документів, які витребовувались у відповідача, ухвалою від 20 березня 2014 року, відповідач суду не надав.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

На підставі ч. 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України судом прийнято рішення про розгляд справи у відсутності представника відповідача на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» зареєстровано як юридичну особу 06.04.1998 року, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії АА №472631.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 05.12.2013 року по 21.01.2014 року, на підставі направлень від 05.12.2013 року №165, №166, №167, №168, №169, №170, виданих Ірпінською об'єднаною Державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Київській області, згідно із п.20.1.4 п. 20.1 ст.20, п.75,1 ст.75, п.77.1 п.77.4 ст.77 Податкового Кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011р. по 31.12.2012р.

За результатами перевірки складено Акт від 27.01.2014 року №55/22-4/25585987 «Про результати документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року». (далі -Акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем, крім іншого:

- п.44.1 ст.44, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 319037 грн., в т.ч. по періодам: за 3 квартал 2011 року на суму 10107 грн., за 4 квартал 2011 року на суму 77524 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 2454 грн., за 2 квартал 2012 року на суму 123748 грн., за 3 квартал 2012 року на суму 97329 грн., за 4 квартал 2012 року на суму 7875 грн..;

- п.198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), 198.3, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 238626 грн., в т.ч. по періодам: за липень 2011р. на суму 5793 грн., за жовтень 2011р. на суму 7190 грн., за листопад 2011р. на суму 863 грн., за грудень 2011р. на суму 4324 грн., за січень 2012р. на суму 2338 грн., за квітень 2012р. на суму 31142 грн., за травень 2012р. на суму 53078 грн., за червень 2012р. на суму 60078 грн., за липень 2012р. на суму 65340 грн., за серпень 2012р. на суму 788 грн., за жовтень 2012р. на суму 192 грн., за листопад 2012р. на суму 3750 грн., за грудень 2012р. на суму 3750 грн.;

На підставі Акту перевірки відповідачем 11 лютого 2014 року було складено податкове повідомлення-рішення №0000102204, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 376885,50грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000112204, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 298282,50 грн.

Так податковим повідомленням-рішенням № 0000102204 позивачу, у зв'язку із встановленням порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 376 885,50 грн., в тому числі за основним платежем - 319037,00 грн. та штрафні (фінансові) санкціях на суму 57851,50 грн. із яких основний платіж з податку на прибуток підприємств: 67693,00 грн. - у зв'язку із прийняттям до виконання первинних документів на операції по розрахунках з ТОВ «Страхова компанія «Надія»; 243469,00 грн. - у зв'язку із прийняттям до виконання первинних документів на операції по розрахунках з ТОВ «Спешл Текстайл Груп»: 7 875,00 грн. грн. - у зв'язку із прийняттям до виконання первинних документів на операції по розрахунках з ТОВ «Спец-Контакт».

Донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 7875грн. та штрафних санкцій у розмірі 1968, 75грн. , вчинене за результатом аналізу взаємовідносин позивача з ТОВ «Спец-Контакт» у даному адміністративному позову не оскаржується.

Податковим повідомленням-рішенням №0000112204 позивачу, у зв'язку із встановленням порушення п. 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 298282,50 грн. в тому числі за основним платежем - 238626,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 59656,50 грн. із яких основний платіж з податку на додану вартість: 230143,63 грн. - у зв'язку із віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених ТОВ «Спешл Текстайл Груп»: 7 500,00 грн. - у зв'язку із віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених ТОВ «Спец- Контакт»; 979,73 грн. - у зв'язку із віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених ТОВ «Техно-торг».

Донарахування позивачу податку на додану вартість у сумі 8482, 37 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2120, 60 грн. , вчинене за результатом аналізу взаємовідносин позивача з ТОВ «Спец-Контакт» та ТОВ «Техно-торг» у даному адміністративному позову не оскаржується.

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням від 11.02.2014 року №0000102204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 367044,72 грн., в тому числі за основним платежем - 311162 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 55882,72 грн. та податковим повідомленням - рішенням від 11.02.2014 року №0000112204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 287679, 53 грн., в тому числі за основним платежем - 230143, 63 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 57535, 90 грн. позивач звернувся з даним позовом до суду.

Як вбачається з акту перевірки, висновок податкового органу про порушення позивачем зазначених вище статтей Податкового Кодексу України, в частині взаємовідносин позивача з ТДВ «Страхова компанія «Надія» та ТОВ «Спешл Текстайл Груп» ґрунтується на аналізі зазначених нище документів, які надійшли до податкового органу.

Відповідачем від Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС отримано акт від 14.09.2012 року №2019/22-417/34629919 «Про результати позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «СПЕШЛ ТЕКСТАЙЛ ГРУП» з питання проведення фінансово-господарських операцій з підприємством постачальником ТОВ «Інтехліс» за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року.

Відповідачем від ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві отримано Акт від 24.07.2013 року №30/22-30/31599887» про результат планової виїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Надія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010року по 31.12.2012 року

З врахуванням аналізу зазначених актів, відповідач в Акті перевірки зазначає, що договори укладені позивачем з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «Страхова компанія «Надія» на думку податкового органу , згідно зі ст. 215, 236 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Як зазначено в Акті перевірки та встановлено у судовому засіданні, між ТОВ «ПРОМЗІЗ» (Страхувальник) та ТДВ «Страхова компанія «Надія» (Страховик) були укладені договори добровільного страхування майна, а саме:

- генеральний договір страхування вантажів № 6.140/16.02.09 від 16.02.2009 року;

- договори добровільного страхування майна № 4.5; 151/1/01.10.10 та № 4.5; 218/30.12.10 (щодо нерухомого майна, яке знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький);

- договори добровільного страхування майна № 4.5; 151/2/01.10.10 та № 4.5;217/30.12.10 (щодо нерухомого майна, яке знаходиться у м. Жашків);

договори добровільного страхування майна № 4.5; 151/3/01.10.10, № 4.5; 216/30.12.10, № 4.5; 102/15.06.12 (щодо товарно-матеріальних цінностей)

Відповідно до вказаних договорів Страховик приймає на страхування майно, що перебуває у власності Страхувальника і зобов'язується в разі настання страхового випадку (в залежності від виду майна - пошкодження або загибель вантажу, пошкодження застрахованого майна водою, протиправної дії третіх осіб, крадіжка зі зломом, пограбування, вогневі ризики, ризики стихійних явищ) виплатити Вигодонабувачу (Страхувальнику) страхове відшкодування, а Страхувальник зобов'язується сплатити Страховику страхову премію в розмірі та в строки передбачені цими договорами.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про страхування» в редакції, що діяла на момент правовідносин (далі - Закон про страхування), добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Аналогічні положення щодо договору страхування закріплені у статті 979 Цивільного кодексу України та статті 354 Господарського кодексу України.

У відповідності до ч. 4 ст. 16 Закону про страхування договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Відповідно до ст. 4 Закону про страхування предметом майнового страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Згідно наведених вище договорів страхуванню підлягало майно, що належало позивачу і використовувалось ним у господарській діяльності, а саме: продукція позивача, яка транспортувалась переважно морськими видами транспорту; нерухоме майно позивача; товарно-матеріальні цінності.

Страхування вказаного майна спрямовувалось на запобігання збитків від негативних подій, відносно яких були укладені договори, в результаті настання яких позивач мав отримати страхове відшкодування, за рахунок якого відбулось би відновлення застрахованого майна та майнового стану підприємства.

Таким чином, судом встановлено , що зазначені договори добровільного страхування майна між ТОВ «ПРОМЗІЗ» та ТДВ «СК «Надія» укладені у письмовій формі, містять всі наведені вище положення, що необхідні для надання їм юридичної сили.

На виконання свого обов'язку ТОВ «ПРОМЗІЗ» перерахувало Страховику страхових премій на загальну суму 294714 грн. , що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи.

Вказані договори, а також банківські документи є документами, що підтверджують здійснення страхування майна та перерахування страхових премій Страховику, були надані податковому органу під час здійснення перевірки, що чітко зазначено в Акті перевірки. Також, копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

На підтвердження права власності позивача на нерухоме майно, яке підлягало добровільному страхуванню позивачем надано суду належним чином завірені копії Договору купівлі-продажу нерухомого майна (будинок побуту, що знаходиться в м. Жашків по вул. Макаренка, 4) від 10.04.2006р. та Витягу про реєстрацію права власності на це нерухоме майно № 10382267 від 13.04.2006р.; копію Свідоцтва на нерухоме майно (цілісний майновий комплекс, що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький по вул. Сковороди, 73), видане Виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради 20.03.2007р. та Витягу про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно № 13946628 від 20.03.2007р.

На підтвердження наявності у позивача товарно-матеріальних цінностей та продукції, що підлягали добровільному страхуванню позивачем надано суду належним чином завірені копії додатків до договорів страхування, в якому викладений перелік застрахованих цінностей та балансу підприємства, складеного станом на 30.09.2010р. та на 31.12.2010р., в яких у рядку 100 (Виробничі запаси) та рядку 140 (Товари) зазначена їх вартість.

На підтвердження фактичного здійснення добровільного страхування майна та відображення вказаних операцій у бухгалтерському та податковому обліку Страховиком позивачем надано суду копію листа № 35 від 1 квітня 2014 року ТДВ «Страхова компанія «Надія» та діючих на сьогоднішній час ліцензій, виданих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України на провадження страхової діяльності у формі добровільного страхування майна - серія АВ № 584635, № 584636, № 584638.

На підтвердження права ТДВ «Страхова компанія «Надія» (Страховик) на провадження страхової діяльності, в тому числі щодо страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, страхування майна, вантажу та багажу на час укладення та дії договорів добровільного страхування майна - копії відповідних Ліцензій Серія АВ №520978, №520979, № 520980, № 396421.

Також судом встановлено, що з метою забезпечення здійснення господарської діяльності у ТОВ «ПРОМЗІЗ» на підставі договору оренди нежитлових приміщень № 1-10 від 04.01.2010 року у період 01.07.2011р. по 31.12.2012р. в оренді перебували офісні та складські приміщення за адресою: смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 32, на підтвердження чого позивачем надано копію договору та акту приймання-передачі приміщень.

Наявність у позивача персоналу підтверджується даними Акту перевірки (арк. 37 Акту).

Отже, судом встановлено, що укладені між ТОВ «ПРОМЗІЗ» та ТДВ «СК «Надія» договори добровільного страхування майна мають всі вищевказані реквізити, а враховуючи відсутність спеціально встановлених законодавством вимог до первинних документів, на підставі яких здійснюється відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій зі страхування майна, є належними первинними документами.

З огляду на зазначене, та враховуючи пов'язаність страхування майна із господарською діяльністю позивача, реальність його здійснення із відображенням у належних первинних документах, які підтверджують фактичні витрати зі сплати страхових премій, позивач цілком правомірно відобразив у бухгалтерському та податковому обліку вказані господарські операцій

Крім того, як зазначено у Акті перевірки (арк. 6-8) та встановлено у судовому засіданні позивач протягом липня 2011 року - серпня 2012 року мав взаємовідносини з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» (код ЄДРПОУ 34629919), у якого, згідно Договорів № 01-11 від 04.01.2011р. та № PRS/003/5-12 від 11.01.2012р. , придбав тканину на загальну суму 1 380 861,70 грн. в т.ч. ПДВ 230 143,63 грн.

При цьому, в Акті перевірки (аркуш 17) наводиться перелік наданих для перевірки видаткових накладних, за якими отримувалась тканина, вантажних декларацій та актів отримання багажу, що підтверджують переміщення придбаного товару, які містяться в матеріалах справи, а також платіжних доручень, згідно яких здійснена повна оплата отриманого товару. Перевіркою констатується, що придбана тканина використана ТОВ «ПРОМЗІЗ» у виробництві спеціального одягу (абз. 2 арк.8 Акту), що підтверджує наявність у позивача господарської мети при вчиненні вказаних операцій.

Як встановлено у судовому засіданні тканина, що придбавалась у ТОВ «Спешл Текстайл Груп» супроводжувалась позитивними висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи, здійсненими на замовлення ТОВ «Спешл Текстайл Груп», зокрема щодо тканини Triton-T висновок від 04.10.2010р. № 05.03.02-03/72063, щодо тканини Banox, Banwear висновок від 02.12.2010 р. № 05.03.02-03/95116, щодо тканини RigChief, Brightfire виробництва компанія Daletec висновок від 16.03.2012р. № 05.03.02-03/20329. Вказані висновки наявні в матеріалах справи.

На підтвердження проведення оплат за придбану у ТОВ «Спешл Текстайл Груп» тканину позивачем надано суду належним чином завірені копії платіжних доручень на перерахування коштів, на підтвердження фактичного здійснення постачання тканин та відображення вказаних операцій у бухгалтерському та податковому обліку позивачем надано копію листа № 11/06-13 від 11 червня 2013 року ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та копії його декларацій з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що тканина була направлена на виготовлення спеціального одягу згідно затверджених Норм витрат матеріалів, у подальшому вказана продукція була реалізована іншім суб'єктам господарювання, що підтверджується видатковими, податковими накладними та копіями довіреностей на отримання ТМЦ, наявними в матеріалах справи.

За інформацією, відображеною на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України «Анульовані свідоцтва платників ПДВ», реєстрація ТОВ «Спешл Текстайл Груп» як платника податку на додану вартість анульована 17 вересня 2012 року за ініціативою платника податку, в той час як податкові накладні на користь ТОВ «ПРОМЗІЗ» видавались протягом липня 2011 року - серпня 2012 року. Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість вказаного контрагента було чинним і він мав право складати податкові накладні на поставлений товар. Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були виданими до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, наведені вище документи у їх сукупності є належними доказами того, що придбання тканини у ТОВ «Спешл Текстайл Груп» є реальним, оформлено необхідними документами і здійснювалось з метою її використання у власній господарській діяльності (виготовлення спеціального одягу для його подальшого продажу).

За результатами здійснення вищезазначених господарських операцій, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним отриманим у ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та сформовано валові витрати за результатами операцій з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «СК «Надія» .

Щодо висновків податкового органу про недійсність правочинів укладених позивачем з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «СК «Надія», суд зазначити наступне.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

В свою чергу, згідно частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно частини другої статті 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, що встановлена саме законом, а не актом перевірки податкового органу, адже лише нормою закону має бути встановлено, що правочин є нікчемним.

Зокрема частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною першою статті 224 Цивільного кодексу України, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною першою зазначеної правової норми визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Також, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Жодних вироків чи рішень судів відповідач суду не надав.

Тобто, підстави нікчемності правочину встановлюються саме законом, а недійсність правочину виключно рішенням суду, а не актами податкових перевірок та/або слідчими податкових органів на власний розсуд.

Судом встановлено, що договори, укладені позивачем ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «СК «Надія» є правочинами, спрямованими на реальне настання правових наслідків та досягнення реальних цілей, обумовлених ними, укладеними з дотриманням всіх інших вимог, необхідних для чинності правочину згідно ст. 203 Цивільного кодексу України.

На день розгляду справи жодних рішень щодо визнання судом договорів недійсними, фіктивними - не існує. Позивач уклав договори для отримання реального результату, такий результат був досягнутий, усі первинні документи є в наявності, отже оспорювані правочини не можуть бути визнані фіктивними.

Таким чином, у зв'язку з викладеним вище висновок про недійсність (нікчемність) Договорів укладених позивачем з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «СК «Надія» є безпідставним.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ «Спешл Текстайл Груп» не був зареєстрований як платники податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів.

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Отже, позивачем правомірно до податкового кредиту віднесло суму ПДВ у на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Спешл Текстайл Груп» на підставі господарських договорів, виконання яких підтверджується вказаними вище документами первинного бухгалтерського обліку.

Таким чином, оскільки позивачем спірні суми ПДВ сформовані на підставі дійсних податкових накладних контрагента позивача, висновок відповідача про порушення позивачем п. 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України є безпідставним.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем формування валових витрат по взаємовідносинах з ТДВ «Страхова компанія «Надія» та ТОВ «Спешл Текстайл Груп» , що призвело до заниження податку на прибуток.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу встановлено, що до витрат платника податку відносяться в тому числі витрати на страхування: транспортування продукції платника податку; майна платника податку.

Водночас, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення).

Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Суд звертає увагу, що факт вчинення позивачем певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи та інше , в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Враховуючи належне виконання господарських договорів, укладених позивачем з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «СК «Надія» , наявність об'єктів оподаткування при придбанні товарів (послуг), належне документальне оформлення господарських операцій з контрагентами документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують витрати, вважаємо висновки відповідача про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, такими, що суперечать вимогам податкового та цивільного законодавства України.

Також, судом враховано, що Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2012р. у справі № 2а-13183/12/2070 визнані незаконними дії Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС щодо проведення позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ „Спешл Текстайл Груп", код ЄДРПОУ 34629919, з питань проведення фінансово-господарських операцій з підприємством постачальником ТОВ „Інтехліс" код ЄДРПОУ 35245557 за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року за наслідками якої складено акт від 14.09.2012р. №2019/22-417/34629919.

Законність та обґрунтованість вказаного судового рішення підтверджена Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013р..

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що "платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу ґрунтується виключно на Актах перевірки інших податкових органів, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Представниками позивача надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, щодо заявлених позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Від відшкодування судових витрат представник позивача відмовився.

Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про часткове визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 11.02.2014 року №0000102204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 367044, 72 грн., в тому числі за основним платежем - 311162 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 55882, 72 грн. та від 11.02.2014 року №0000112204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 287679, 53 грн., в тому числі за основним платежем - 230143, 63 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 57535, 90 грн..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лиска І.Г.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 квітня 2014 р.